Георгіївський монастир (Київ)
| Георгіївський монастир | |
|---|---|
 Фундаменти Георгіївської церкви | |
| Тип споруди | монастир |
| Розташування |  Україна, Київ |
| Засновник | Ярослав Мудрий |
| Початок будівництва | 1037 |
| Кінець будівництва | 1050-ті |
| Зруйновано | 1240 |
Георгіївський монастир — давньоруський православний монастир у Києві, який існував у XI—XIII століттях у межах так званого «міста Ярослава», між Софійським собором і Золотими воротами.
Монастир святого Георгія був заснований князем Ярославом Мудрим у 1037 році, одночасно із жіночим монастирем святої Ірини[1][2]. Обидва монастирі були присвячені святим покровителям князя Ярослава (у хрещенні — Георгія)[3] та його дружини Інгігерди (Ірини)[4], і стали першими монастирськими комплексами давньоруського Києва та одними з перших будівель проєктованого «міста Ярослава»[5].
Головним храмом монастиря стала церква святого Георгія, зведена неподалік від західної брами Софійського собору[6][7][3]. Будівництво спершу йшло дуже повільно, адже, як свідчать давньоруські літописи, не вистачало робочих рук, а наймані працівники з місцевих мешканців побоювалися, що за роботу їм не заплатять, адже храм зводився коштом самого князя Ярослава[4]. Коли останній дізнався про причину затримки будівельних робіт, то наказав щоденно платити будівельникам по ногаті — тогочасній срібній монеті, що було дуже щедрою платнею в ті часи[5][6][4]. За таких умов будівельні роботи значно пришвидшилися і церкву незабаром було зведено. В літописах відсутня точна дата завершення будівництва, але відомо, що церемонію освячення храму провів митрополит Іларіон 26 листопада[5][8]. Іларіон обіймав посаду митрополита київського у 1051—1053(1054) роках, тому можна казати, що будівництво монастиря завершили у цей проміжок часу[5][8].
Точний вигляд церкви святого Георгія також невідомий. За даними археологічних розкопок це був тринавний, триапсидний, чотиристовпний хрестовокупольний храм, центральний об'єм якого був майже квадратної форми, з трьох сторін оточений галереями, очевидно, одноповерховими, про що свідчить різна товщина фундаментів, яка становить від 115 см (фундаменти галереї) до 164 см (фундаменти центрального об'єму)[9]. Завершувався храм, найімовірніше, п'ятьма банями. Стіни церкви були виконані у техніці «опус мікстум»[6]. Під час археологічних розкопок були знайдені численні фрагменти фрескового живопису, шматочки смальти від мозаїк, цеглини розміром 36×32×3–3,5 см, характерного для середини XI століття, шматки олив'яної покрівлі тощо[10]. Георгіївська церква слугувала «посвячення та столовання», тобто інавгурації нових єпископів[11].
За свідченням «Повісті минулих літ», ченцем Георгіївського монастиря був молодший брат Ярослава, князь псковський Судислав Володимирович[6], похований тут у 1063 році[8][12][13].
У XII—XIII століттях Георгіївський монастир неодноразово грабували та руйнували: у 1151 році — торки та берендеї, у 1169 році — князь Андрій Суздальський, у 1204 році — князь галицький Роман із половцями[11][8]. Зрештою, під час монгольської навали на Київ у 1240 році монастир, як і інші храми Києва, був зруйнований і вже не відбудовувався[8][3].
Після руйнування у 1240 році Георгіївський монастир понад 400 років стояв у руїнах[14][11]. У 1674 році на стародавніх фундаментах збудували дерев'яну Георгіївську церкву, у 1744 році — муровану[5][6]. У 1934 році церкву знесли, на її місці постав житловий будинок і сквер, у якому схематично позначили фундаменти давньоруського храму[6].
Археологічні розкопки проводилися у 1937, 1939 та частково 1979 роках[9].
Ярослав Мудрий наказав день освячення Георгіївської церкви — 26 листопада — щорічно святкувати, вшановуючи святого Георгія[13]. З тих пір у народній традиції цей день відомий як день святого Юрія-Георгія або Юрій Осінній, Юр'їв день. У середньовіччі саме в цей день селяни мали право змінити володаря. Скасування цього права в Московському царстві у 1649 році породила приказку «Ось тобі, бабусю, і Юр'їв день».
- ↑ Асеев, 1982, с. 67.
- ↑ Сементовський, 1900, с. 111.
- ↑ а б в Третяк, 2004, с. 25.
- ↑ а б в Ковалинський, 2014, с. 449.
- ↑ а б в г д Асеев, 1982, с. 68.
- ↑ а б в г д е Кальницький, 2012, с. 35.
- ↑ Захарченко, 1888, с. 228.
- ↑ а б в г д Ковалинський, 2014, с. 450.
- ↑ а б Асеев, 1982, с. 69.
- ↑ Асеев, 1982, с. 70.
- ↑ а б в Сементовський, 1900, с. 112.
- ↑ Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 9
- ↑ а б Захарченко, 1888, с. 229.
- ↑ Ковалинський, 2014, с. 451.
- Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
- Ковалинський В. В. Долі київських храмів. Частина друга. — К. : Купола, 2014. — Т. 10. — 584 с. — (Київські мініатюри) — 1000 прим. — ISBN 978-966-8679-19-3.
- Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. — К. : Будівельник, 1982. — 160 с.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — С. 122. (рос.)
- Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
- Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К., 1888. (рос. дореф.)
- Георгіївський монастир // Веб-енциклопедія Києва.
