Геракліт, що плаче, і Демокріт, що сміється
Геракліт, що плаче, і Демокріт, що сміється — поширене в європейській філософії (починаючи з античності) і живопису періоду Ренесансу й бароко протиставлення двох знаменитих грецьких філософів, які мали різну думку на життя: перший оплакував людей, другий сміявся над людською глупотою.
Демокріт Абдерський (бл. 460 — бл. 370 до н. е.) і Геракліт Ефеський (бл. 540—475 до н. е.) — два великі античні філософи, протилежність характерів яких, (один сміється, а інший плаче) є спільним топосом європейської культури. Демокріт був відомий як той, що сміється, оскільки його смішила глупота людського роду, більш ранній філософ Геракліт був відомий як Похмурий або Темний, і його філософська система контрастувала з ідеями Демокріта, на що звернули увагу наступні покоління.
Метою будь-якого пізнання Демокріт вважав "спокій душі (грец. εὐθυμία, яку він, втім, називає і різними іншими іменами), проте йдеться не про той спокій, який достягається задоволенням почуттів, а моральний спокій, непохитний перед пристрастями (грец. καθ᾽ ή̔ν γαληνω̃ς καὶ εὐσταθω̃ς ἡ ψυχὴ διάγει, ὑπὸ μηδενος ταραττομένη φόβου ἢ δεισιδαιμονίας ἢ ά̓λλού τινος πάθους). Звідси, ймовірно, з'явилося переказ, що зображує Демокріта, як людину, що вічно сміється (грец. γελασι̃νος), а Геракліта — як того, що вічно плаче[1] ".
Вперше це протиставлення зафіксовано в автора ІІ століття до н. е. Сотіона[2], а потім у багатьох грецьких (Лукіан, Іполит Римський) та латинських авторів.
З римлян ця ідея протиставлення згадується у Сенеки, Ювенала та ін., «які вважали Демокріта оптимістичним філософом, любителем хорошого життя, який сміявся з марнотратства людства, на відміну від його попередника, Геракліта, автора неясних, похмурих текстів, в яких він обурювався людськими слабкостями»[3]. Цицерон приписує Демокріту постійний сміх поряд із величчю його душі[4].
Для античних авторів нездатність сміятися чи плакати означала нездатність бути мудрим. Такий підхід з'явився тому, що сміх і сльози на відміну від обурення — це дві реакції на божевілля людського життя, дозволені філософу, і Геракліт з Демокрітом були втіленнями цих образів.
 |
 |
Ренесансні гуманісти XV століття також використовували цю пару, щоб утвердити думку, згідно з якою життєрадісне світовідчуття більше відповідає філософові.
Монтень пише про них у розділі «Про Демокріта і Геракліта» у своїй книзі «Проби» (Розділ L)[5]
Демокріт і Геракліт були двоє філософів, з яких перший, вважаючи долю людську жалюгідною і потішною, показувався публічно не інакше, як з ушнипливою й усміхненою міною.Геракліт, у якого доля людська викликала спожаління і співчування, носив завжди смутне обличчя і набряклі сльозами очі:
- Щойно вони за поріг свого дому ступали,
- Перший сміявся, а другий вмивався дрібними слозами (Ювенал. Сатири, X, 28)
Найстрій першого мені подобається більше не тому, що сміятися втішніше, ніж плакати, а тому, що в ньому більше погорди і він сильніше осуджує нас, ніж настрій другого: а мені здається, що немає такої погорди, якої б ми не заслуговували.
(Монтень, «Проби», том. 1, с. 323 — український переклад Анатоля Перепаді)
 на картині Рубенса |
 на картині Рубенса |
Ці образи представлені в європейському живописі Ренесансу та бароко – на одній картині або у вигляді диптиха.
Демокріт :
- посміхається або сміється
- з глобусом та циркулем
Геракліт :
- плаче, ридає чи просто сумує
- у чорному вбранні
- іноді теж із глобусом
- іноді палець прикладений до ока [6]
- Франсуа Рабле, «Ґарґантюа та Пантаґрюель»: «Таким чином, вони зобразили собою Демокріта, що гераклітує, і Геракліта, що демокритує».
- Вальтер Скотт, «Квентін Дорвард»: «Ці два виконавці закону були прямою протилежністю один одному як за прийомами, так і за зовнішністю. Людовік називав одного Демокрітом, іншого Гераклітом».
- Вірш перуанського поета Клементе Альтауса «es:s:Demócrito y Heráclito», 1863
- ↑ Демокрит // Реальный словарь классических древностей]
- ↑ Стобей III 20, 53 (Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. М., 1989. С.181)
- ↑ Рубенс. Гераклит и Демокрит. Архів оригіналу за 14 вересня 2009. Процитовано 8 квітня 2010.
- ↑ А. Ф. Лосев. История античной эстетики. Архів оригіналу за 29 березня 2009. Процитовано 8 квітня 2010.
- ↑ Мішель Монтень, Проби, пер. з фр, Анатоля Перепаді. — Київ: видавництво «Дух і літера», 2005. — т. 1, с. 321—324.
- ↑ Matthew Steggle. Laughing and weeping in early modern theatres
- Кора Е. Lutz. Democritus and Heraclitus // The Classical Journal, Vol. 49, No. 7 (Apr., 1954), pp. 309–314
- Aurora Gloria Egido Martínez. Heráclito y Demócrito: imagenes de la mezcla tragicómica. // Teatro español del siglo de oro : teoria y practica / coord. por Christoph Strosetzki, 1998, ISBN 84-95107-04-X, p. 68-101
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |