Перейти до вмісту

Герард-Фрідріх Міллер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Герард-Фрідріх Міллер
нім. Gerhard Friedrich Müller Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився29 жовтня 1705(1705-10-29)[5][6][…] або 18 (29) жовтня 1705[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Герфорд, Бранденбург, Священна Римська імперія[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер11 (22) жовтня 1783[1][2][3] (77 років) або 22 жовтня 1783(1783-10-22)[4] (77 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Москва, Російська імперія[5] або Санкт-Петербург, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьмандрівник-дослідник, історик, викладач університету, географ, науковець, мандрівник, перекладач Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьісторія, географія[8], країнознавство[8], geographical researchd[8], research expeditiond[8] і переклад[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЛейпцизький університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька[9] і російська[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Російська академія наук і Петербурзька академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоThomas Müllerd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Міллер Герард-Фрідріх (Федор Іванович; 29(18).10.1705—22(11). 10.1783) — німецький і російський історик, географ, етнограф та археограф. Член Петербурзької АН (з 1731). З 1725 — ад'юнкт, з 1731 — професор історії, 1728—30 та 1754—65 — конференц-секретар Петербурзької АН. З 1730 — почесний член Королівського наукового товариства в Лондоні (Велика Британія), з 1761 — кореспондент Паризької АН.

Походження, освіта

[ред. | ред. код]

Народився в м. Герфорд (Вестфалія; істор. область на заході Німеччини між річками Рейн і Везер) у родині ректора гімназії. Навчався в Лейпцизькому університеті.

Переїзд до Росії

[ред. | ред. код]

1725 переїхав у Росію, редагував «Санкт-Петербургские ведомости» та журнал «Sammlung Russischer Geschichte». 1733—43 брав участь у Другій Камчатській чи Великій північній експедиції з вивчення Сибіру, протягом якої під його керівництвом було зібрано матеріали з історії, географії, археології та етнографії місцевих народів та колекцію копій документів сибірських архівів (т. зв. портфелі Міллера). 1755—64 був редактором першого російськомовного журналу «Ежемесячные сочинения», де публікувалися його кращі історичні розвідки. Промова Міллера «Origines gentis et nominis Russorum» (1749), в якій питання про походження державності східних слов'ян викладалося в руслі норманської теорії, викликала критику з боку Михайла Ломоносова. Міллер здійснив публікації важливих історичних джерел та історіографічних праць: «Судебника» (1550), «Історії Російської» В.Татіщева та ін. Найбільша історична студія  — «Історія Сибіру», нижньою хронологічною межею якої є 60-ті рр. 17 століття У ній автор одним із перших у російській історіографії застосував зовнішню та внутрішню критику джерел. 1750 російською мовою було опубліковано її перший том «Опис Сибірського царства».

Праці з історії України

[ред. | ред. код]

Міллер залишив також чимало праць з історії України, зокрема запорозьких козаків. 1760 з'явилися дві його публікації: «Про початок і походження запорозьких козаків» та «Повідомлення про запорозьких козаків». Міллер поділяв козаків на дві основні групи — малоросійських та донських. Виникнення козацтва Міллер зараховував до часів оволодіння Києвом Литвою, а Галичини — Польщею, тобто до 14 ст. Згодом О.Бодянський здійснив публікації рукописів праць Міллера у «Чтениях Московского общества истории и древностей российских» (1846—48), а також опублікував книгу «Історичні твори про Малоросію і малоросіян Г. Ф. Міллера, колишнього історіографа російського, написані російською і німецькою мовами, які зберігаються в Московському головному архіві Міністерства закордонних справ».

Міллер суттєво вплинув на подальший розвиток історичної науки в Росії, зокрема, його учнем вважав себе Микола Бантиш-Каменський.

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]