Герберт Кікль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герберт Кікль
нім. Herbert Kickl
 
Народження: 19 жовтня 1968(1968-10-19)[1] (56 років)
Філлах, Каринтія, Австрія[2]
Країна: Австрія
Освіта: Віденський університет[3]
Партія: Австрійська Партія Свободи
Батько: Andreas Kickld

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Герберт Кікль (нім. Herbert Kickl; нар. 19 жовтня 1968(1968жовтня19), Філлах, Каринтія, Австрія) — австрійський політик, який з червня 2021 року очолює Австрійську партію свободи (FPÖ). У 2017—2019 роках обіймав посаду міністра внутрішніх справ і генерального секретаря FPÖ з 2005 по 2018 рік[4]. Його описують як ультраправого політика[5], він називає себе Volkskanzler[6][7][8] (народний канцлер) і виступає за Австрію фортецю[9][10] і рееміграцію[11][12].

Став знаний як керівник кампанії FPÖ та спічрайтер Йорга Гайдера протягом 2000-х років. Після розколу партії 2005 року став генеральним секретарем й одним з її ключових лідерів. 2017 року призначений федеральним міністром внутрішніх справ у першому уряді Курца. У лютому 2018 року наказав провести суперечливий рейд у Федеральному відомстві із захисту конституції та боротьби з тероризмом, вилучивши дані про правоекстремістські групи, зокрема нового правого Ідентариського руху Австрії, близького до FPÖ. Його звільнили з посади у травні 2019 року через Ібіцу-гейт, хоча він не був особисто причетним. Повернувся до Національрат, де з 2019 року очолював фракцію FPÖ.

Молодість й освіта

[ред. | ред. код]

Виріс у сім'ї робітника і навчався в початковій школі в Радентайні. Закінчив гімназію в Шпітталь-ан-дер-Драу разом з майбутнім лідером Зелених Євою Главішніг[13]. Військову службу в гірських військах проходив однорічним охотником у 1987—1988 роках. Почав вивчати журналістику та політологію у Віденському університеті, а з 1989 року — філософію та історію. Він не здобув жодного ступеня[4].

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1995—2001 роках працював у партійній академії FPÖ у сфері стратегії та змісту кампанії, 2001 року піднявшись до заступника виконавчого директора. Після Кніттельфельдського путчу 2002 року став виконавчим директором й обіймав цю посаду до 2006 року[4]. На цій посаді був спічрайтером багаторічного лідера FPÖ Йорга Гайдера. Серед іншого, писав провокаційні заяви про президента Франції Жака Ширака та президента Віденського ізраелітського товариства Аріеля Музіканта[13].

2005 року Гайдер залишив партію і заснував Альянс за майбутнє Австрії, Кікль залишився з FPÖ і став одним з його найсуворіших критиків[13]. Після цього обраний генеральним секретарем FPÖ (на посаді до 2018 року) і директором партійної газети «Neue Freie Zeitung» (на посаді до 2017 року). Як генеральний секретар, відповідав за зв'язки з громадськістю та внутрішню комунікацію, і вважався головним стратегом FPÖ та «правою рукою» лідера Гайнца-Крістіана Штрахе[14]. 2006 року обраний до Національрату і працював заступником голови парламентської фракції FPÖ. У 2016—2021 роках був президентом Інституту освіти FPÖ[4][15].

Міністр внутрішніх справ

[ред. | ред. код]

Після парламентських виборів в Австрії 2017 року FPÖ приєдналася до федерального уряду як молодший партнер Австрійської народної партії (ÖVP). 17 грудня склав присягу як федеральний міністр внутрішніх справ[16]. На цій посаді був замішаний у низці скандалів. Його звинуватили в тому, що він не взяв на себе серйозної відповідальності як міністр, натомість діяв так, ніби усе ще перебуває в опозиції, а також у зловживанні своїм службовим становищем і сприянні розвитку далекого від ліберальної демократії та верховенства права[17].

На пресконференції 11 січня 2018 року Кікль сказав, що хоче створити «сервісні центри й інфраструктуру, які дозволили б владі зосереджувати шукачів притулку в одному місці», що широко витлумачили як натяк на концентраційні табори, хоча він заперечував провокаційне підґрунтя[18].

У березні 2018 року відсторонив Пітера Грідлінга, голову Федерального відомства із захисту конституції та боротьби з тероризмом (BVT), і наказав провести рейди в його офісах і будинках низку співробітників, вилучивши дев'ятнадцять гігабайтів даних. Кікль стверджував, що його дії були зумовлені нездатністю Грідлінга й агентства видалити конфіденційні дані. Його дії розкритикували опозиційні політики, які звинуватили його в прагненні підірвати незалежність BVT і захистити праві екстремістських груп близьких до FPÖ. Президент Австрії Александер Ван дер Беллен назвав ці події «надзвичайно незвичайними та бентежними». Речник уряду з питань безпеки Вернер Амон заявив, що міністерство внутрішніх справ не спрацювало належним чином і що необдумані обшуки в будинках співробітників не є звичайною процедурою[19][20].

У вересні 2018 року його розкритикували після того, як у поліції з'явився електронний лист, надісланий його речником міністрам, в якому він рекомендував обмежити контакти з важливими ЗМІ до мінімуму. Це викликало критику з боку канцлера Себастьяна Курца, який засудив «будь-яке обмеження свободи преси». Кікль заявив, що не схвалює вміст електронного листа, а FPÖ звинуватила ЗМІ у скоординованому полюванні на відьом проти нього[21][22]. Кікля також звинувачували у використанні поліції в політичних цілях, поданні судових скарг проти окремих осіб і журналістів, які писали про нього негативно[23][24].

У січні 2019 року вимагав пришвидшити депортацію біженців, які вчинили злочини, заявивши, що депортація має бути можливою одразу, до завершення повного судового процесу. Пізніше змінив позицію, заявивши, що перед депортацією має бути проведений повний судовий процес, але далі сказав: «Я вважаю, що закон має слідувати політиці, а не політика слідувати закону». Він поставив під сумнів необхідність угод про права людини, зокрема Європейську конвенцію з прав людини, стверджуючи, що вони «заважають нам робити те, що необхідно». За ці заяви його широко критикували, їх сприйняли як напад на верховенство права, зокрема з боку членів уряду ÖVP, президента Ван дер Беллена, різних асоціацій суддів і адвокатів, президента Віденського ізраелітського товариства Оскара Дойча.[25][26][27].

На початку 2019 року запропонував внести зміни до конституції, щоб дозволити превентивне затримання шукачів притулку, які можуть вважатися загрозою громадській безпеці. Лідер NEOS Беате Майнл-Рейзінгер відмовилася розглядати обговорення такої поправки, критикуючи затримання, основане лише на потенційній небезпеці, як рису авторитарних режимів. Кікль запропонував запровадити комендантську годину для шукачів притулку з 22:00 до 6:00 на добровільній основі та прокоментував: «Якщо вони не хочуть цього робити, ми знайдемо для них місце, де буде мало стимулів тинятися». Він заявив, що метою нового посилення закону — зробити фактично неможливим подати заяву на отримання притулку в Австрії[28]. Він оголосив, що центри прийому біженців з березня перейменують на «центри відправлення», що соціальний психолог Клаус Оттомейєр назвав «чистим садизмом»[29].

Як міністром внутрішніх справ наполягав на розширенні та посиленні Федеральної поліції. Програма уряду ÖVP–FPÖ містила плани найняти 4100 нових поліціянтів[30]. У квітні 2018 року міністерство оголосило, що спеціальному відділу поліції Відня буде дозволено використовувати електрошокери, як й іншим спецпідрозділам[31]. У серпні оголосив про плани створити резервні підрозділи в усіх дев'яти землях[32]. Крім того, створили новий підрозділ охорони кордону «Пума». Уряд також запустив пілотну програму запровадження кінної поліції, яка виявилася невдалою. Витрати на проєкт склали близько €2,5 млн[33].

Звільнення

[ред. | ред. код]

17 травня 2019 року в пресі оприлюднили таємно записане відео з політиками FPÖ Гайнцом-Крістіаном Штрахе та Йоганном Гуденусом. На відео чоловіки схоже приймають пропозиції Альони Макарової, яка видавала себе за племінницю російського бізнесмена Ігоря Макарова, вона запропонувала отримати своїй партії позитивні новини в обмін на державні контракти. Штрахе та Гуденус також натякали на корупцію, пов'язану з іншими багатими донорами FPÖ у Європі та інших країнах[34]. Після оприлюднення тодішній віцеканцлер Штрахе пішов у відставку з усіх політичних посад[35].

За словами канцлера Себастьяна Курца, як генеральний секретар FPÖ, Кікль відповідав головно за управління фінансами партії. Він заявив, що тому було б недоцільно, щоб міністерство внутрішніх справ, яке проводитиме розслідування скандалу, було під контролем Кікля. З цієї причини, а також тому, що, на думку Курца, він не сприйняв серйозність ситуації, він звернувся до президента Александера Ван дер Беллена щодо звільнення Кікля з посади міністра внутрішніх справ. Його звільнили 22 травня. Таким чином, Кікль став першим федеральним міністром у Другій республіці, якого було усунено з посади проти його волі. У відповідь решта міністрів FPÖ пішли у відставку, а партія вийшла з коаліції, що спонукало Курца скликати дострокові вибори[35][36][37][38].

Голова парламенту FPÖ

[ред. | ред. код]

24 травня Кікль повернувся до Національрату і став керівником парламентської фракції FPÖ[39]. Його переобрали на вересневих виборах. Він отримав понад 75 000 голосів, що є другим найбільшим показником після Себастьяна Курца та перевищив вдвічі результат головного кандидата і лідер FPÖ Норберт Гофер[40][41]. Після виборів очолив фракцію FPÖ[42].

Кікля і Гофера вважали неофіційною «парою лідерів», які часто конфліктували. Гофер прагнув дотримуватись поміркованої позиції, Кікль позиціював себе як «справжнього лідера партії» та наполягав на жорсткій позиції з низки питань[43]. Він зайняв жорстку позицію проти відповіді уряду на пандемію COVID-19, поширював дезінформацію, виступав проти вакцинації та відвідував акції протесту проти карантину[44][45][46]. Його розкритикував Гофер через відмову носити маску в Національраті[47].

Голова FPÖ

[ред. | ред. код]

У травні 2021 року висловив бажання балотуватися як головний кандидат від FPÖ на наступних федеральних виборах[48]. 1 червня Гофер оголосив про свою відставку з посади голови партії. Кікль був єдиним кандидатом на його місце[49]. Одноголосно призначений головою виконавчого комітету 7 червня[50] і підтверджений 19 червня з підтримкою 88 %[51].

У травні 2019 року заявив, що підозра в тому, що Мартін Зельнер, голова Ідентариського руху Австрії є частиною правої мережі, не є «нічим новим»[52], він знайшов рух «цікавим проєктом, гідним підтримки»[53].

Політичні позиції

[ред. | ред. код]

Його називають ультраправим політиком[54].

2016 року привернув увагу як головний доповідач конференції «Захисники Європи» в Лінці, яка організували та відвідали різні ультраправі, антисемітські та расистські групи та діячі, зокрема ультраправі ЗМІ, як-от «Compact» та австрійські та німецькі неонацистські групи[54][55][56]. «Wiener Zeitung» описала це як спробу стерти межі між новими правими, правим популізмом і класичним правим екстремізмом[57]. Відтоді Кікль підтримує зв'язки з багатьма подібними групами. Під час формування уряду 2017 року з ÖVP заявив, що його мета в політиці — «зробити суспільство більш справедливим». За його словами, суспільство є справедливим, коли людина може утримувати свою сім'ю за допомогою оплачуваної роботи та жити самостійним життям без «соціальної залежності»[14].

2018 року виступав проти кроків FPÖ, спрямованих на дистанціювання від ідентитаризму. Під час виборів 2019 року, лідер ідентариського руху Мартін Селнер купив рекламу, що заохочувала голоси за Кікля. Під час пандемії COVID-19 регулярно відвідував мітинги та виступав на них разом з ультраправими активістами, зокрема неонацистом Готфрідом Кюсселем[54].

Імміграція та мультикультуралізм

[ред. | ред. код]

Як і більшість членів його партії, рішуче виступає проти імміграції та за його словами «зловживанням системою надання притулку». Вважає, що ісламу не місце в Європі, і що інтеграція мусульманських іммігрантів не може «розв'язати проблему ісламських контркультур». Навпаки, імміграція має бути суворо обмежена[58]. Як міністр внутрішніх справ виступав за швидку депортацію біженців, які вчинили злочини. Запропонував Австрії вийти з угод про права людини, якщо вони «заважають нам робити те, що необхідно», висловивши переконання, що «закон має слідувати політиці, а не політика слідувати закону». Він заявив, що метою його політики щодо біженців було зробити фактично неможливим подання заяви на отримання притулку в Австрії[25][28]. На початку 2023 року запустив широку кампанію під гаслом «Фортеця Австрія — закриті кордони — безпека гарантована»[59][60].

Зовнішня політика

[ред. | ред. код]

Підтримує тісні стосунки партії з Володимиром Путіним і Єдиною Росією. 2018 року на посаді міністра внутрішніх справ прагнув співпрацювати з російським урядом щодо реагування на стихійні лиха та боротьби з організованою злочинністю та тероризмом. У радіоінтерв'ю відкинув критику авторитарної політики російського президента[61]. Після російського вторгнення в Україну у 2022 році заявив, що Росія і НАТО несуть відповідальність за вторгнення, і що санкції, запроваджені проти Росії, є порушенням нейтралітету Австрії[62][63][64]. Виступив проти планів Австрії приймати українських біженців[65]. У березні 2023 року Кікль і FPÖ вийшли з парламенту під час звернення президента України Володимира Зеленського[66]. Протягом року продовжував закликати до скасування санкцій проти Росії[67].

COVID-19

[ред. | ред. код]

Виступав на акціях протесту проти карантинних обмежень пандемії COVID-19 в Австрії, які характеризував як «гру влади» «нагорі тими, [хто] хоче домінувати над нами». Виступав проти вакцинації проти COVID-19, описуючи кампанію в Ізраїлі як «апартеїд охорони здоров'я»[44][68]. Не підтримував протипандемічні заходи, які порівнювали з Голокостом, і заперечував, що применшував злочини нацистського режиму[69].

У квітні 2021 року озвучив відмову носити маску у Національрат після отримання мандату. Це правило — частина внутрішнього розпорядку, а не регламент парламенту, покарання за її недотримання не передбачається. Кікль сказав, тому не зобов'язаний це робити, як під час покупок. Він сказав, що він «не з тих лицемірів, які одягають маску, а потім викидають усі заходи безпеки за борт»[70].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Одружений з юристкою, має сина[71].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  2. ↑ https://www.parlament.gv.at/WWER/PAD_35520/index.shtml
  3. ↑ Wer ist Wer
  4. ↑ а б в г Herbert Kickl. National Council (нім.). 22 June 2021.
  5. ↑
  6. ↑ Bartlau, Christian; Gasser, Florian (12 грудня 2023). Herbert Kickl: "Volkskanzler" will er werden. Die Zeit (de-DE) . ISSN 0044-2070. Процитовано 29 вересня 2024.
  7. ↑ FPÖ-Bundesparteiobmann Herbert Kickl will Volkskanzler sein | Wiener Zeitung. www.wienerzeitung.at (нім.). Процитовано 29 вересня 2024.
  8. ↑ Die Geschichte des Begriffs "Volkskanzler": Von Hitler bis Kickl. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 29 вересня 2024.
  9. ↑ Vienna, Peter Conradi (21 вересня 2024). Herbert Kickl, the hard-right Putin ally plotting ‘Fortress Austria’. www.thetimes.com (англ.). Процитовано 29 вересня 2024.
  10. ↑ Kurmayer, Nikolaus J. (16 листопада 2023). Far-right strongman Kickl commits to project ‘fortress Austria’. www.euractiv.com (брит.). Процитовано 29 вересня 2024.
  11. ↑ Austria far right calls for EU 'remigration' commissioner. www.euractiv.com (брит.). 12 червня 2024. Процитовано 29 вересня 2024.
  12. ↑ In Austria, the far-right leader, Herbert Kickl, is campaigning for 'remigration' (англ.). 28 вересня 2024. Процитовано 29 вересня 2024.
  13. ↑ а б в Who is Herbert Kickl?. Vice (нім.). 22 December 2017.
  14. ↑ а б Interior Minister Herbert Kickl: FPÖ strategist outside his comfort zone. Trend (нім.). 10 November 2017. Архів оригіналу за 1 December 2021. Процитовано 1 December 2021.
  15. ↑ Kickl succeeds Kabas at the head of the FPÖ education institute. ORF (нім.). 8 July 2016.
  16. ↑ Austria far right: Freedom Party wins key posts in new government. BBC. 16 December 2017.
  17. ↑ * Who is Herbert Kickl?. Vice (нім.). 22 December 2017.
  18. ↑ Far-right Austria minister's 'Nazi language' causes anger. BBC. 11 January 2018.
  19. ↑ Thin-skinned, contentious - and useful. Der Spiegel (нім.). 12 October 2018.
  20. ↑ Austrian police raid on agency prompts outrage. Deutsche Welle. 13 March 2018.
  21. ↑ Kurz: "Any restriction of freedom of the press is not acceptable". Süddeutsche Zeitung (нім.). 25 September 2018.
  22. ↑ FPÖ complains of "staged media hate" against Kickl. Der Standard (нім.). 27 September 2018.
  23. ↑ Eva Linsinger: Last exit: victim. Profil (нім.). 29 September 2018.
  24. ↑ On the way to an illiberal democracy. Badische Zeitung (нім.). 28 September 2018.
  25. ↑ а б Austrian interior minister accused of 'attacking rule of law'. Deutsche Welle. 24 January 2019.
  26. ↑ After Kickl statements: Van der Bellen against "shaking" the fundamental consensus. Kurier (нім.). 23 January 2019.
  27. ↑ On the primacy of the political. Der Standard (нім.). 27 January 2019.
  28. ↑ а б "Signal" to asylum seekers: In Austria, care centers become departure centers. Die Welt (нім.). 26 February 2019.
  29. ↑ Waibel, Ambros (29 September 2019). Social psychologist on the Austrian right: "It's always about degradation". Die Tageszeitung (нім.).
  30. ↑ 4,100 new police officers: where are they supposed to come from?. Kurier (нім.). 14 February 2018.
  31. ↑ Standby police also receive tasers. ORF (нім.). 11 April 2018.
  32. ↑ Federal states to have standby police units. Der Standard (нім.). 24 August 2018.
  33. ↑ "Mounted police": search for shelter for horses. ORF (нім.). 28 November 2019.
  34. ↑ Austrian government plunged into crisis over 'Ibiza affair'. France 24. AFP. 18 May 2019. Архів оригіналу за 20 May 2019.
  35. ↑ а б Austria chancellor calls for snap election after corruption scandal. BBC News. 18 May 2019. Архів оригіналу за 18 May 2019. Процитовано 18 May 2019.
  36. ↑ Austria's Kurz requests dismissal of far-right interior minister. Politico. 20 May 2019.
  37. ↑ Kurz requests Kickl's dismissal, FPÖ ministers leave government. Die Presse (нім.). 20 May 2019.
  38. ↑ Kickl's dismissal would be a first in the Second Republic. Die Presse (нім.). 20 May 2019.
  39. ↑ Kainz must go. Noen.at (нім.). 24 May 2019.
  40. ↑ Kickl displaces Hofer from the first place on the FPÖ list. Die Presse (нім.). 9 October 2019.
  41. ↑ Preferential votes nationwide (PDF). Ministry of the Interior (нім.). Процитовано 1 December 2021.
  42. ↑ Austria's ex-interior minister - Kickl is to become the leader of the FPÖ parliamentary group. ZDF (нім.). 1 October 2019.
  43. ↑ Politics Backstage by Josef Votzi: Herbert Kickl, the blue angel of revenge. Trend (нім.). 12 February 2021. Архів оригіналу за 1 December 2021. Процитовано 1 December 2021.
  44. ↑ а б Austrian far right deputy leader attacks Israel "mass experiment". The Jewish Chronicle. 8 March 2021.
  45. ↑ YouTube removes video of Austrian MP over 'COVID-19 misinformation'. Euronews. 15 January 2021.
  46. ↑ National Council: Kickl "extradited". Wiener Zeitung (нім.). 22 April 2021.
  47. ↑ Mask requirement in parliament: Hofer criticizes Kickl. Vienna Online (нім.). 7 April 2021.
  48. ↑ Herbert Kickl against Norbert Hofer in the FPÖ. Vorarlberg Online (нім.). 25 May 2021.
  49. ↑ Norbert Hofer resigns as FPÖ party leader. ORF (нім.). 1 June 2021.
  50. ↑ Herbert Kickl becomes - unanimously - designated FPÖ chairman. Kurier (нім.). 7 June 2021.
  51. ↑ Austria: Herbert Kickl elected to lead far-right Freedom Party. Deutsche Welle. 20 June 2021.
  52. ↑ Hausdurchsuchung: Opposition vermutet Warnung an Sellner. ORF (нім.). 15 May 2019. Процитовано 26 April 2024.
  53. ↑ Identitäre für Kickl "unterstützenswertes" Projekt (de-AT) . 9 June 2021. Процитовано 26 April 2024.
  54. ↑ а б в Herbert Kickl and right-wing extremism. Der Standard (нім.). 18 June 2021. Архів оригіналу за 7 June 2023.
  55. ↑ Raids on Austria's secret service were mostly illegal. Süddeutsche Zeitung (нім.). 28 August 2018.
  56. ↑ The saviours of the Occident. ORF (нім.). 24 October 2016.
  57. ↑ A Congress of "Ordinary People". Wiener Zeitung (нім.). 1 November 2016.
  58. ↑ Herbert Kickl, FPÖ President: 'For years, the FPÖ has been campaigning to finally stop immigration to Europe'. Demokracija. 11 October 2021.
  59. ↑ Right on the rise in elections in Lower Austria. Augsburger Allgemeine (нім.). 29 January 2023.
  60. ↑ "Fortress Austria": Kickl sees "antonym to the asylum magnet Austria". Vienna.at (нім.). 19 January 2023.
  61. ↑ Ö1 Morning Journal. ORF (нім.). 30 October 2018.
  62. ↑ Ukraine conflict: Kickl against Russia sanctions. Kronen Zeitung (нім.). 22 February 2022.
  63. ↑ Putin's war – the FPÖ attacks the USA. Heute (нім.). 25 February 2022.
  64. ↑ FPÖ stands alone - Kickl: "Participation in sanctions against Russia is a violation of international law". Kleine Zeitung (нім.). 24 February 2022.
  65. ↑ FPÖ dispute about refugee admission: Hofer and FPÖ state leaders for it, Kickl sees EU responsibility. Puls24.at (нім.). 1 March 2022.
  66. ↑ Austria's far-right lawmakers walk out of Zelenskyy speech. Al Jazeera. 30 March 2023.
  67. ↑ Watch out Ukraine, here comes the Hungaro-Austrian Empire. Politico. 6 June 2023.
  68. ↑ Corona demos - frenzied scenes and Kickl speech at Jesuitenwiese. Nachrichten (нім.). 6 March 2021.
  69. ↑ Kickl against oil embargo. ORF (нім.). 8 May 2022.
  70. ↑ Hofer calls on party colleague Kickl to wear the FFP2 mask in parliament. Salzburger Nachrichten (нім.). 7 April 2021.
  71. ↑ Vilimsky and Kickl: The rough and the clever. Die Presse (нім.). 22 August 2009.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герберт_Кікль&oldid=43604139