Герман (князь Гогенлое-Ланґенбурзький)
Герман | |
---|---|
нім. Hermann | |
6-й князь Гогенлое-Ланґенбурзький | |
Початок правління: | 21 квітня 1860 |
Кінець правління: | 9 березня 1913 |
Партія: | Імперська партія |
Попередник: | Ернст I |
Наступник: | Ернст II |
Дата народження: | 31 серпня 1832 |
Місце народження: | Ланґенбург |
Країна: | Королівство Вюртемберг |
Дата смерті: | 9 березня 1913 (80 років) |
Місце смерті: | Ланґенбург, Королівство Вюртемберг |
Поховання | Лангенбург |
Дружина: | Леопольдіна Баденська |
Діти: | Ернст, Еліза, Феодора |
Династія: | Гогенлое-Ланґенбурґи |
Батько: | Ернст I |
Мати: | Феодора Лейнінгенська |
Нагороди: | |
Князь Герман Гогенлое-Ланґенбурзький (нім. Hermann zu Hohenlohe-Langenburg), повне ім'я (нім. Hermann Ernst Franz Bernhard Fürst zu Hohenlohe-Langenburg), 31 серпня 1832 — 9 березня 1913) — князь Гогенлое-Ланґенбурзький у 1860—1913 роках, син попереднього князя Гогенлое-Ланґенбурзького Ернста I та принцеси Лейнінгенської Феодори. Член Вищої палати Вюртемберького ландтагу від 1861 року та член Імперської партії Німеччини в рейхстагу у 1871—1881 роках. Один із засновників і перший президент Німецького колоніального союзу. Генерал-губернатор Ельзас-Лотарингії у 1894—1907 роках. Генерал від кавалерії прусської армії.[1]
Герман народився 31 серпня 1832 року у Ланґенбурзі. Він був третьою дитиною та другим сином князя Гогенлое-Лангенбурзького Ернста I та його дружини Феодори Лейнінгенської. Мав старшого брата Карла Людвіґа та сестру Елізу. Згодом родина поповнилася молодшим сином Віктором і доньками Адельгейдою та Феодорою.
Князівство Гогенлое-Ланґенбург у 1806 року в ході медіатизації відійшло королівству Вюртемберг. Батько зберіг титул та був президентом Верхньої палати Вюртемберького ландтагу.
Герман вивчав юриспруденцію у Лозанні та Берліні,[2] після чого почав військову кар'єру. Служив у вюртемберзькому, а згодом — у австрійському війську. У 1859 році брав участь у Австро-італо-французькій війні проти Франції.
Після смерті батька у квітні 1860 року, Карл Людвіґ заявив про бажання вступити у морганатичний шлюб і відмовився від династичних прав на користь молодшого брата.[3] Так, 21 квітня Герман успадкував титул князя. 4 березня 1861 року він був введений до Вищої палати Вюртемберького ландтагу. Від 1877 до 1895 року був її віце-президентом. У 1862 році отримав звання генерала у баденській армії.
У віці 30 років узяв шлюб із 25-річною баденською принцесою Леопольдіною, кузиною великого герцога Бадену Фрідріха I. Весілля відбулося 24 вересня 1862 у Карлсруе.
У подружжя народилося троє дітей:
- Ернст (1863—1950) — наступний князь Гогенлое-Ланґенбурзький у 1913—1950 роках, був одружений з Александрою Саксен-Кобург-Готською, мав п'ятеро дітей;[4]
- Еліза (1864—1929) — дружина князя Генріха XXVII Ройсс молодшої лінії, мала п'ятеро дітей;
- Феодора (1866—1932) — дружина 5-го князя Лейнінґенського Еміха, мала п'ятеро дітей.
У 1870–1871 роках брав участь у Франко-прусській війні, активно підтримував Бісмарка. У 1870 році отримав чин генерала від кавалерії у прусській армії.[5] У 1871 році був обраний до німецького рейхстагу від 12-го округу королівства Вюртемберг. Був членом Імперської партії. У 1881 році зазнав поразки на виборах та переключився на колоніальну політику.
6 грудня 1882 року у Франкфурті-на-Майні став співзасновником та першим президентом Німецького колоніального союзу. У лютому 1885 року організація переїхала до Берліну. Союз намагався зацікавити Німеччину у колоніальній політиці через журналістику та створював тиск на державну владу та рейхстаг для колоніальних анексій.
У 1894 році Герман змінив на посаді генерал-губернатора Ельзас-Лотарингії Хлодвіга Гогенлое-Шиллінгсфюрста та переїхав із дружиною до Страсбуру. На відміну від попередника, задовольнявся виконанням представницьких функцій, покладаючись на статс-секретарів Максиміліана фон Путткамера та Ернста фон Келлера. Його урядування характеризувалося помірним лібералізмом.[5] Обіймав посаду до листопада 1907 року, після чого повернувся на батьківщину.
На початку 1913 року про здоров'я князя турбувалася імператриця Августа Вікторія, прохаючи повідомити про його стан у телеграмі. Герман помер 9 березня 1913 року у Ланґенбурзі. Свої співчуття його спадкоємцю висловили імператор Німеччини Вільгельм II та король Бельгії Альберт I.[6] Поховали князя на родинному цвинтарі Лангенбургу поруч із дружиною, яка пішла з життя за десять років до нього.[7]
У 1922 році поруч був створений муніципальний цвинтар.[8]
- Орден Церінгенського лева 1 класу (Велике герцогство Баден);
- Великий хрест ордену Вюртемберзкої Корони (Королівство Вюртемберг);
- Орден Чорного орла (Королівство Пруссія);
- Почесний лицар великого хреста ордену Лазні (Велика Британія);
- Орден Золотого льва Нассау.
Крістіан Альбрехт Гогенлое-Ланґенбурзький | Кароліна Штольберг-Ґедернська | Йоганн Крістіан II Сольмс-Барутський | Фредеріка Луїза Ройсс цу Кьостриць | Карл Фрідріх Вільгельм Лейнінґенський | Крістіана Солмс-Рьодельхаймська | Франц Саксен-Кобург-Заальфельдський | Августа Рьойсс-Еберсдорф | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Карл Людвіґ Гогенлое-Ланґенбурзький | Амалія Генрієтта Сольмс-Барутська | Еміх Карл Лейнінґенський | Вікторія Саксен-Кобург-Заальфельдська | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ернст I | Феодора Лейнінґенська | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Герман | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- ↑ Центральна база даних Німецького архіву [1] [Архівовано 22 травня 2016 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Günter Richter: Hermann Fürst zu Hohenlohe-Langenburg. In: Neue Deutsche Biographie. Band 9, Duncker & Humblot, Berlin 1972, ISBN 3-428-00190-7, стор. 491 [2] [Архівовано 2 липня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
- ↑ Офіційний сайт замку Ланґенбург. Князь Герман [3] (нім.)
- ↑ Принцеса Гогенлое-Ланґенбурзька [4] [Архівовано 14 лютого 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б Стаття про князя Германа Гогенлое-Ланґенбурзького у Французькій енциклопедії [5] [Архівовано 20 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (фр.)
- ↑ Смерть князя Германа Гогенлое-Ланґенбурзького [6] [Архівовано 5 січня 2018 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Родинний цвинтар у Ланґенбурзі [7] [Архівовано 3 травня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Мавзолей Гогенлое-Ланґенбургів [8] [Архівовано 5 січня 2018 у Wayback Machine.] (нім.)
- Kurt Eißele: Fürst Hermann zu Hohenlohe-Langenburg als Statthalter im Reichsland Elsass-Lothringen 1894—1907. O.O., 1950
- Günter Richter: Hermann Fürst zu Hohenlohe-Langenburg. In: Neue Deutsche Biographie. Vol 9, Duncker & Humblot, Berlin, 1972
- Otmar Schwenhuth: Lebenslauf Seiner Durchlaucht des Fürsten Hermann zu Hohenlohe-Langenburg. Gerabronn, 1913
- Gerhard Taddey: Hermann Fürst zu Hohenlohe-Langenburg. In: Lexikon der deutschen Geschichte. 3. Auflage. Stuttgart 1998, Band 1, стор. 573
- Гогенлое-Ланґенбурги (англ.)
- Профіль на Thepeerage.com [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- Генеалогія Германа Гогенлое-Ланґенбурзького [Архівовано 13 квітня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- Архівні документи, пов'язані із Германом Гогенлое-Ланґенбурзьким (нім.)
- Народились 31 серпня
- Народились 1832
- Померли 9 березня
- Померли 1913
- Поховані в Лангенбурзі
- Кавалери ордена Чорного орла
- Лицарі Великого Хреста ордена Лазні
- Уродженці Лангенбурга
- Померли в Лангенбурзі
- Депутати рейхстагу Німецької імперії
- Кавалери Великого хреста ордена Церінгенського лева
- Кавалери Великого хреста ордена Корони (Вюртемберг)
- Кавалери ордена Лазні
- Князі Гогенлое-Ланґенбургу