Перейти до вмісту

Геронтологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Геронтолог)

Геронтоло́гія (від грец. γέροντος — стара людина і грец. λόγος — слово, знання) — розділ біології та медицини, наука, яка вивчає механізми і процеси, що зумовлюють старіння живих організмів, зокрема людини[1][2].

Виникла близько століття тому[коли?]. Складовими частинами геронтології є геріатрія — вчення про хвороби, пов'язані з інволюційними змінами, а також особливості лікування та профілактики захворювань у літньому й старечому віці, герогігієна, яка вивчає питання загальної та спеціальної гігієни людей старших вікових груп, і геронтопсихологія, яка вивчає психо-поведінкові особливості людей похилого та старого віку.

Визначення терміна

[ред. | ред. код]

Геронтологія загалом є міждисциплінарною наукою, та поділяється на кілька напрямків. Соціальна геронтологія вивчає соціальні та психологічні аспекти старіння, як і ефекти старіння населення. Біогеронтологія вивчає біологічні аспекти старіння. Геріатріка, що часто вважається окремою від геронтології наукою, вивчає хвороби похилого віку та методи боротьби з ними. Біомедична геронтологія поєднує останні два напрямки, намагаючись знайти практичні засоби збільшення тривалості життя.

Історія

[ред. | ред. код]

Значний внесок у становлення і розвиток цієї науки внесли І. І. Мечников, В. Коренчевський, М. М. Амосов[джерело?] Також в розуміння вікових процесів розвитку і причин старіння вніс вклад Володимир Дильман. Академік Володимир Фролькіс висунув адаптаційно-регуляторну теорію вікового розвитку (з генно-регуляторної гіпотезою старіння). Згідно з ним, первинні механізми старіння пов'язані зі зміною регуляції активності генів, регуляції їх експресії та репресії. Також висунув теорію вітаукту — в ході еволюції, поряд з процесами старіння, виникають механізми активної протидії їм — процеси вітаукту (антистаріння). В. В. Фролькіс запропонував також кілька гіпотез і концепцій: концепцію етагенезу[джерело?] для опису життєвого циклу організму в цілому (від зиготи до смерті); гіпотезу про інвертори (внутрішньоклітинні регулятори плазматичних мембран) — припущення про існування внутрішньоклітинних регуляторів стану плазматичних мембран, які синтезуються в ядрі, синтез інверторів з віком зменшується, що зумовлює зміни в збудливості клітин, чутливості їх до дії гормонів; концепцію про стрес-вік-синдромі, постулював на основі подібності численних фізіологічних, біохімічних і структурних проявів старіння і стресу.

Соціальна геронтологія

[ред. | ред. код]

Це громадська дисципліна, розділ геронтології, покликаний вирішувати демографічні, соціально-економічні проблеми старіння. Термін «соціальна геронтологія» ввів Е. Стігліц (1940 рр). Офіційно закріпився в 1960 році.

Існує чотири напрямки соціальної геронтології як науки:

  1. Вивчення впливу старості на особистість, на зміну цінностей, потреб людини, його поведінки і способу життя в старості.
  2. Дослідження стану літньої людини в групі, взаємодія в сім'ї, колективі, з друзями, а також вивчення специфіки груп, що складаються з людей похилого віку.
  3. Вивчення літніх людей в суспільстві в цілому. Літні розглядаються як певна демографічна спільність і вона (спільність) впливає на соціальні процеси і сама перебуває під впливом соціальних процесів.
  4. Вивчення впливу різних медичних препаратів на певні функції організму в різних вікових групах, яка дозволяє призначати препарати літнім людям виходячи з ряду важливих факторів.

Див.також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Самура Б.А. Геронтологія // Фармацевтична енциклопедія / голова ред. ради та автор передмови В. П. Черних. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — К. : «МОРІОН», 2010. — 1632 с. — ISBN 978-966-2066-34-0.
  2. В. В. Безруков, Ю. К. Дупленко. Геронтологія // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]