Перейти до вмісту

Оториноларингологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лікар-оториноларинголог проводить операцію на навколоносових пазухах

Оториноларингологія (часто також отоларингологія) — це розділ медицини та медична спеціальність, що спеціалізується на діагностиці й лікуванні патологій вуха, горла, носа, а також голови та шиї. Лікарів-практиків за цією спеціальністю називають оториноларингологами або скорочено ЛОР-лікарями (від слова «ларингооторинолог»).

Сам термін «оториноларингологія» походить з давньогрецької мови. Слово ὠτο(ρ)ρινολαρυγγολογία утворено з коренів ὠτ- — от- (корінь слова οὖς) «вухо» (род. відмінок), ῥινο- — рино- (корінь слова ῥίς) «ніс» (род. відмінок), λαρυγγ- — ларинг- (корінь слова λάρυγξ) «гортань/горло» (род. відмінок) та кореня -логія «наука». Буквально термін означає «наука вуха, носа й горла».

Сучасна оториноларингологія займається діагностикою та лікуванням, в тому числі хірургічним, таких захворювань, як менінгіт, абсцеси мозку, тромбоз мозкових синусів, сторонні тіла стравоходу, перфорації стравоходу, пластика гортані, трахеї, обличчя, кісти, пухлини, флегмони шиї.

Історія

[ред. | ред. код]

До середини XIX століття лікування вушних хвороб належало до хірургії, а захворювання верхніх дихальних шляхів до терапії. Оториноларингологія сформувалася як самостійна дисципліна після того, як встановлена анатомо-топографічна єдність вуха, горла і носа та введення в практику ендоскопічних методів дослідження ЛОР-органів.

У 1841 році німецький лікар Гофман для вивчення глибоких ділянок вуха, носа і горла використав дзеркало, в центрі якого у вигляді невеличкого кружальця зчищена амальгама. Пізніше вюрцбурзький лікар Трьольч створив лобний рефлектор.

У 1854 році іспанський співак, професор Паризької консерваторії і Королівської академії музики в Лондоні М.Гарсія запропонував метод непрямої ларингоскопії, за який здобув ступінь доктора медицини. Незабаром було запропоновано методики задньої (1859), а потім передньої та середньої риноскопії. Згодом були розроблені прямі методи дослідження: пряма ларингоскопія (1894), бронхоскопія (1897), дихальна бронхоскопія (1956), бронхофіброскопія (1969).

Україна

[ред. | ред. код]

Засновником української оториноларингології вважають професора Київського університету М. М. Волковича, який випустив монографію присвячену риносклеромі. З 1889 року першим став читати в університеті курс лекцій з оториноларингології[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Мітін Ю. В. Історія кафедри оториноларингології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця [Архівовано 17 березня 2017 у Wayback Machine.] / Ю. В. Мітін, Ж. А. Терещенко, Ю. В. Дєєва // Журн. вуш., нос. і горл. хвороб. — 2006. — № 3. — С. 39-59.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Оториноларингологія: підручник / Д.І. Заболотний, Ю.В. Мітін, С.Б. Безшапочний, Ю.В. Дєєва. — 4-е видання. - ВСВ:«Медицина», 2020.- 472 с. ISBN 978-617-505-825-1
  • Оториноларингологія (лекції) / Ю. В. Мітін. — К. : Фарм Арт, 2000. — 304 c. — ISBN 966-7887-00-6

Література

[ред. | ред. код]
  • Хвороби вуха, горла, носа [Текст] : підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. І-ІІ р. акред. (МОЗ України) / Ю. В. Мітін. - 2-ге вид, виправлене. - К. : ВСВ "Медицина", 2015. - 192 с.
  • Лайко А.А. Дитяча оториноларингологія: Підручник. – К.: Логос, 2008. – 703 с.
  • Клінічна оториноларингологія [Текст] : підруч.для студ.та лікарів-інтернів вищ.мед.навч.закл. / О. Кіцера. - Львів : Кварт, 2006. - 531с.
  • Заболотний Д.І., Лайко А.А., Косаковський А.Л., Мостова Т.С. Клінічна анатомія, фізіологія та методи обстеження ЛОР-органів: Навч. посібник.-К.:Логос, 2004.-240 с.
  • (рос.) Справочник по физиотерапии болезней уха, горла и носа / Под редакцией профессора А. И. Цыганова.- К.:«Здоров'я», 1981.- 208 с.

Посилання

[ред. | ред. код]