Гетьманченко Василь Іович
| Василь Іович Гетьманченко | |
|---|---|
 Василь Гетьманченко в Аккермані, 1930-ті | |
| Народився |
22 березня 1902 с. Дальнічень, Аккерманський повіт |
| Помер |
13 жовтня 1940 Аккерман |
| Національність | українець |
| Діяльність | громадський та політичний діяч, інженер-конструктор, зв’язковий ОУН на Південній Бесарабії |
| Alma mater | Український вільний університет і Український вищий педагогічний інститут |
Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902, с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років; віцепрезидент товариства «Просвіта» в Аккермані; зв'язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії.
Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований большевиками в Аккермані під час першої совєтської окупації міста 1940 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року[1] в селі Дальнічень на Аккерманщині[2] у багатодітній родині[3] селян Іови та Євгенії Гетьманченків[1].
Освіта[ред. | ред. код]
1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест[1]. У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря», в яке входили 25 осіб — українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії[4]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі[1].
1922 року — студент інженерного факультету Вищої чеської технічної школи в Празі[1]. Здобув освіту інженера-конструктора[2].
У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословаччину. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університету в Празі[1].
З 1931 року — член Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах у Чехословаччині. Після переїзду в Аккерман продовжував бути жертводавцем товариства (1936)[5].
Кар'єра[ред. | ред. код]
Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років[2]. В Аккермані працював інженером-підприємцем[1]: споруджував будинки, будував мости і дороги[3].
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Протягом 1930-х років Василь брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії[6]. Згуртував драматичний гурток та хор із 80 співаків[7]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із Мартирієм Галиним та Ільком Гаврилюком[8].
1936 року згаданий у статті «Басарабія — забута країна» про українську громаду Аккермана (автор — Роман Голіян, часопис «Діло», Львів)[9].
Віцепрезидент «Просвіти» в Аккермані[ред. | ред. код]
1936 року — один із співзасновників товариства «Просвіта» в Аккермані, першого на Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента[10].
Зв'язковий проводу ОУН на теренах Південної Бесарабії[ред. | ред. код]
За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955), Василь Гетьманченко діяв зв'язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах Південної Бесарабії[11][12][13].
Вбивство[ред. | ред. код]
Після того як СССР окупував Бесарабію, Василя Гетьманченка заарештували — 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН[2]. Його двоповерховий будинок за адресою вул. Беліковича, 44 відібрали, а сім'ю виселили[1].
Совєти тримали Василя Гетьманченка в Аккерманській тюрмі — катівні НКВД[6][12]. Згідно з архівними документами совєтських окупантів, 29 вересня 1940 року вони продовжили термін слідства кримінальної справи № 242, відкритої на Василя, — до 25 жовтня 1940 року[14].
13 жовтня 1940 року Василя Гетьманченка у віці 38 років вбили в тюрмі НКВД — згідно з відновленим у 1990 році свідоцтвом про смерть[1][6]. Водночас у частині архівних документів вказано, що Василь помер в Аккерманській лікарні 18 жовтня 1940 року[1][2]. Архівна справа № 2810-П, що стосувалася його арешту, станом на 1990 рік була частково втрачена[1].
Місце поховання невідоме.
Особисте життя[ред. | ред. код]
1937 року Василь одружився з Тарангул Аделією Дмитрівною (нар. 1909). 1939 року в подружжя народилася донька — Оксана[3].
Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою вул. Беліковича, 44 (нині — вул. Олімпійська). Будинок спроєктований самим Василем Гетьманченком. Василь мав у власності авто[1].
Родина[ред. | ред. код]
- Гетьманченко Аделія Дмитрівна (1909—1958) — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років[15].
- Гетьманченко (Бурак) Лідія — сестра[7].
- Тарангул Альбіна Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві[2].
Реабілітація[ред. | ред. код]
23 листопада 1990 року КГБ Української ССР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину[2]. Аделію Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року[15].
Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України[2].
Пам'ять[ред. | ред. код]
На Руському кладовищі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам'ятник репресованим рідним Тарангул Альбіні (сестра мами), Гетьманченку Василю та Гетьманченко Аделії[2].
1997 року в американській газеті «Свобода» вийшла стаття: «Як загинув В. Гетьманченко»[7].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Гетьманченко Василь Іович. akkermanika.org. Аккерманіка. Процитовано 19 травня 2024.
- ↑ а б в г д е ж и к л Старик Володимир (29 липня 2021). Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р. Scribd. Процитовано 30 серпня 2021.
- ↑ а б в Іван Фостій: стаття «Безпідставно звинувачені, злочинно покарані», книга «Реабілітовані історією. Чернівецька область», 3-й том; с. 145—148. — Чернівці (2014)
- ↑ З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), № 9 від 05.10.1922, сторінка 2
- ↑ Жертводавці Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах, ЧСР. 1936 р. https://db.geroika.org.ua/ (ua) . Процитовано 19 травня 2024.
- ↑ а б в Наукове товариство ім. Шевченка у Європі (1955). Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378. Париж — Нью-Йорк: Молоде життя. Процитовано 30 серпня 2021.
- ↑ а б в Свобода 1997, № 5
- ↑ А. І. Жуковський (2003). Бессарабія. Енциклопедія сучасної України.
- ↑ Роман Голіян «Басарабія — забута країна» — Діло, № 241, 25 жовтня 1936 — Львів
- ↑ Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13
- ↑ Організація Українських Націоналістів 1929—1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219
- ↑ а б Верига Василь (1991). Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49. Торонто: Новий Шлях. Процитовано 30 серпня 2021.
- ↑ Гривул Тарас (1992). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Процитовано 30 серпня 2021.
- ↑ Постанова про порушення справи від 21 листопада 1989 р., прокуратура, Одеса — Камчик, фото Галини Скоморохової
- ↑ а б Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області. Державна архівна служба України. Процитовано 21 травня 2023.