Гецко Іван Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Іван Гецко
Іван Гецко
Іван Гецко
Особисті дані
Повне ім'я Іван Михайлович Гецко
Народження 6 квітня 1968(1968-04-06) (56 років)
  Дніпропетровськ, Україна
Зріст 190 см
Вага 83 кг
Громадянство  СРСР
 Україна
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1986—1987

1988

1988

1989

1989—1992
1992—1994
1995—1996
1997
1997—1998
1997—2000
2000—2001
2001—2002
СРСР «Закарпаття» (Ужгород)
(2 ліга)
СРСР «Зірка» (Бердичів)
(любителі)
СРСР СКА «Карпати» (Львів)
(перша ліга)
СРСР «Закарпаття» (Ужгород)
(2 ліга)
СРСР / Україна «Чорноморець»
Ізраїль «Маккабі» (Хайфа)
Росія «Локомотив» (НН)
Росія «Аланія» (Владикавказ)
Україна «Дніпро» (Дніпропетровськ)
Україна «Карпати» (Львів)
Україна «Кривбас»
Україна «Металіст» (Харків)
53 (10)



5 (0)

23 (10)

74 (24)
53 (23)
46 (18)
14 (4)
14 (4)
51 (29)
20 (16)
14 (8)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1990
1992—1997
СРСР СРСР
Україна Україна
5 (0)
4 (1)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
2002—2007 Україна «Сигнал» (Одеса)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 12 липня 2020.

Іван Михайлович Гецко́ (* 6 квітня 1968, Дніпропетровськ, СРСР) — радянський і український футболіст та тренер. Виступав за збірні СРСР і України. Автор першого забитого м'яча в історії збірної України (у грі з командою Угорщини, 1992 рік). Один з найрезультативніших нападників за всі чемпіонати України — 67 голів[1]. Увійшов до символічної збірної команди «Карпати» (Львів) періоду незалежності.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Батько майбутнього футболіста теж був спортсменом — грав у футбол на любительському рівні. Зокрема, у 1973 р. він, у складі команди «Механізатор» (Іршава), виграв турнір серед чемпіонів республіканських ДСТ (добровільних спортивних товариств) з футболу.[2]

Вихованець ДСШ (дитячої спортивної школи) у місті Іршава Закарпатської області. Перший тренер — Андрій Уйгелі. Потім вчився у львівському спортінтернаті (теперішнє Львівське училище фізичної культури), де його тренував Ярослав Луцишин.[3]

Іван народився у Дніпропетровську та у ранньому віці сім'я переїхала до Закарпаття. Батько славився своїм хорошим ударом і син ще з також дитинства намагався виробити сильний і точний удар — згодом майбутній нападник відзначався своїм умінням виконувати штрафні удари. Першим дорослим колективом для Гецка стало ужгородське «Закарпаття» — команда другої ліги СРСР, куди футболіста запросили у 1986 році. У 1988 році проходив військову службу у армійських командах «Зірка» (Бердичів) та СКА «Карпати» (Львів).

Після повернення до Закарпаття гравцем почали цікавитися сильні колективи — зокрема запрошував «Шахтар» (Донецьк) і сторони навіть попередньо все узгодили, але навесні 1989 року до Ужгорода прибув один з тренерів одеситів Володимир Плоскіна і врешті-решт нападник віддав перевагу одеському «Чорноморцю». Одеська команда в кін. 80-х — поч. 90-х років зібрала пристойний колектив (Юрій Нікіфоров, Ілля Цимбалар, Дмитро Парфьонов), який під керівництвом Віктора Прокопенка виграв Кубок Федерації футболу СРСР 1990 року, фінішував четвертим у чемпіонаті СРСР 1991 року та виграв Кубок України сезонів 1992 та 1993/94.

У 1990 році отримав запрошення до збірної СРСР. За неї Гецко провів 5 ігор. Також нападник увійшов до історії як автор першого забитого м'яча збірної України. У дебютній грі «синьо-жовтих» проти Угорщини він вийшов на заміну наприкінці матчу і забив єдиний гол українців — на 90 хв., ударом зі штрафного (у підсумку угорці перемогли 3:1).

Після проголошення незалежності зіграв у першому чемпіонаті України (1992 рік) і поїхав за кордон — до ізраїльського «Маккабі» Хайфа. Там Гецко здобув чемпіонство і виграв Кубок Ізраїлю. За ізраїльський клуб тоді виступало кілька вихідців з колишнього СРСР (наприклад, Віктор Чанов і Сергій Кандауров), а одним з тренерів був Андрій Баль. Проте після двох успішних сезонів у клубі почалися проблеми з грошима і нападника вирішили продати: Іван Гецко їздив на оглядини до «Серветту» (Швейцарія) та англійського «Портсмута». Клуби не змогли дійти згоди щодо ціни трансферу і Гецко, відсудивши у керівництва «Маккабі» заборгованість у зарплаті, вирушив до вищолігового «Локомотива» з Нижнього Новгороду. Там нападник провів неповні 2 сезони, став гравцем основи і регулярно забивав (усього 18 м'ячів), потім ненадовго перейшов до «Аланії». У 1997 році повернувся до українського чемпіонату — у «Дніпро».

Вдалими для футболіста стали сезони у львівських «Карпатах» — у 1998 році зелено-білі здобули «бронзу» чемпіонату України. Наступного року команда посіла четверте місце, а Гецко забив 16 голів у першості країни і посів 2-е місце у суперечці бомбардирів — динамівець Андрій Шевченко забив на 2 голи більше. У підсумку нападник провів у лавах «Карпат» 29 голів, ставши другим найкращим голеадором львів'ян у всіх чемпіонатах України.

У 2000-2001 рр. виступав за «Кривбас», восени 2000 року знову став другим найкращим голеадором вищої ліги — 19 голів (динамівець Максим Шацьких забив тільки на 1 гол більше). Закінчив кар'єру у харківському «Металісті» — 23 липня 2001 року гравець потрапив у автомобільну аварію, пережив реанімацію та кілька операцій і вирішив закінчити виступи на найвищому рівні.

Від 2003 до 2007 року тренував любительський клуб «Сигнал» (Одеса) — місцеву міліцейську команду, з якою їздив і на міжнародні турніри. Саме із «Сигналу» прийшов до «Чорноморця» півзахисник Рінар Валєєв (1987 р.н.). З 2007 року Іван Гецко — тренер селекціонер «Чорноморця».

Любить рибальство. Син, Роман Гецко — футболіст першолігового «Дністра» (Овідіополь).

Титули та досягнення

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Автор першого хет-трику у вищій лізі України: 4 квітня 1992 у матчі «Чорноморець»«Нива» Вінниця (6:0) [4].
  • Іван Гецко — єдиний футболіст, який двічі забив по 4 голи (т. зв. «покер» або «каре» — існують різні назви) в іграх чемпіонату України. Цікаво, що сталося це протягом одного чемпіонату — 1999/00 у складі двох різних команд («Карпати» і «Кривбас»)[5].
  • Автор найшвидшого покера (каре) в першостях України — 4 голи за 26 хвилин (61, 63, 66, 87) у грі «Карпати» — «Дніпро» (4:0) 29 серпня 1999 року[5].
  • Член Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 151 гол.
  • Автор першого голу збірної України з футболу[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Топ-20 бомбардирів в історії чемпіонату України. [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] Станом на 10 квітня 2017 року. Футбол 24.
  2. Мельник А. К. Футбол-74. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1974. — С. 29.
  3. Меморіал Ярослава Луцишина[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Чемпіонат України 1992 (ukranianfootball.narod.ru) [Архівовано 2014-01-16 у Wayback Machine.](рос.)
  5. а б Всі покери чемпіонату України: Ребров, Мілевський і блискавичний Гецко. [Архівовано 23 лютого 2022 у Wayback Machine.] Футбол 24. 26 лютого, 2017 рік.
  6. День в історії. 25 років тому збірна України зіграла свій перший матч. [Архівовано 24 лютого 2022 у Wayback Machine.] UA-Футбол. 29 квітня, 2017 рік.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]