Перейти до вмісту

Глазовий Павло Прокопович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Павло Прокопович Глазовий
Павло Глазовий
Народився30 серпня 1922(1922-08-30)
Новоскелюватка, Казанківський район, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР
Помер29 жовтня 2004(2004-10-29) (82 роки)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоУкраїна Україна
ДіяльністьПисьменник, журналіст
Сфера роботилітература[1], поезія[1] і дитяча та підліткова літератураd[1]
Alma materКиївський педагогічний інститут імені Горького (1950)
Роки активності1940—2004
Напрямокпоет-гуморист, поет-сатирик
Жанрсатира і гумор[d]
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Павло Прокопович Глазовий (30 серпня 1922, Новоскелюватка, Казанківський район, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР — 29 жовтня 2004, Київ, Україна) — український поет-гуморист і сатирик. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім'ї хлібороба.

Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник Другої світової війни[2].

Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького.

У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво». Був головним редактором журналу «Новини кіноекрану».

Могила Павла Глазового

Жив у Києві на вулиці Льва Толстого (нині вулиця Гетьмана Павла Скоропадського), 25. Помер на 83-му році життя 29 жовтня 2004 року. Похований разом з сином на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.90″ пн. ш. 30°30′3.50″ сх. д. / 50.4174722° пн. ш. 30.5009722° сх. д. / 50.4174722; 30.5009722).

Твори

[ред. | ред. код]

Поеми

[ред. | ред. код]
  • «Слався, Вітчизно моя!» (1958)
  • «Куміада» (1969)

Поетичні збірки сатири та гумору

[ред. | ред. код]
  • «Великі цяці» (1956)
  • «Карикатури з натури» (1963)
  • «Коротко і ясно» (1965)
  • «Щоб вам весело було» (1967)
  • «Усмішки» (1971)
  • «Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973)
  • «Байки та усмішки» (1975)
  • «Весела розмова»(1979)
  • «Хай вам буде весело» (1981)
  • «Сміхологія» (1982)
  • «Вибрані усмішки» (1992)
  • «Веселий світ і Чорна книга» (1996)
  • збірка «Сміхослов» (1997)
  • «Сміхологія, вибране» (2003)
  • «Архетипи. Гумор. Сатира.» (2003)
  • Видання за ініціативи сина поета Олекси у видавництві ФОП Стебеляк:
  • «Сміхологія, видання третє доповнене» (2007)
  • «Сміхологія, видання четверте» (2007)
  • «Байкографія, видання третє» (2008)
  • «Архетипи, видання друге» (2009)
  • «Куміада. Для дітей і дорослих.» (2009)
  • «Веселі гуморески» (2010)
  • «Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
  • «Сміхологія» (2013)
  • «Дорослі гуморески» (2013)
  • «Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славнийвоїн Печериця» (2013)
  • «Сміхологія. Цеглина» (2022)

Книжки для дітей

[ред. | ред. код]
  • «Пушок і Дружок» (1957) в співавторстві з Федором Маківчуком
  • «Старі друзі» (1959), в співавторстві з Федором Маківчуком
  • «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958) — у співавторстві з Богданом Чалим
  • «Іванець-Бігунець» (1963)
  • «Як сторінка, то й картинка» (1964)
  • «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965)
  • «Перченя» (1966)
  • «Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
  • «Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славний воїн Печериця» (2013)

Інші твори

[ред. | ред. код]
  • Двомовний кум («Архетипи» 2009)
  • Кум-президент («Архетипи»2009)
  • Соловки, соловки…
  • Ображена Сара
  • Очманілий ребе
  • Бородате чудо
  • Клани і гетьмани
  • Маланці
  • Дядько їсти хоче
  • Заморські гості
  • Заноза
  • Красотульки
  • Кто шумєл?
  • Мова величава
  • Не в своїй тарілці
  • Серед темної ночі
  • Спілкування
  • Турок
  • Еволюція
  • Найважча роль
  • Похвала

Автор тексту пісень до кінофільмів

[ред. | ред. код]

Нагороди і відзнаки

[ред. | ред. код]
Пам'ятна монета НБУ присвячена Павлу Глазовому

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка

У місті Білій Церкві створено Міжнародний благодійний фонд імені Павла Глазового.

8 листопада 2011 року в Києві, на будинку по вулиці Гетьмана Павла Скоропадського, 25, де з 1951 по 2004 рік жив і творив поет-гуморист, встановлено гранітну меморіальну дошку.

2016 року у місті Миколаїв вулицю Лазо перейменували на вудицю Павла Глазового.

2016 році у місті Кривий Ріг вулицю Балакіна перейменували на вулицю Павла Глазового.

28 грудня 2022 НБУ випустила пам'ятну монету присвячену Павлу Глазовому.[3][4]

У місті Краматорськ вулицю Крилова перейменували на вулицю Павла Глазового.

22 червня 2023 року у місті Ірпінь вулицю Кошового перейменували на вулицю Павла Глазового.

18 січня 2024 року у місті Київ вулицю Григорія Онискевича перейменували на вулицю Павла Глазового.[5]

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Усі письменники і народна творчість: довідник (укр.) . Київ: Майстер-клас. 2008. с. 67—68. ISBN 978-966-471-096-8.
  3. ↑ Пам’ятна монета "Павло Глазовий" уведена в обіг із 28 грудня 2022 року. Національний банк України (укр.). Процитовано 28 грудня 2022.
  4. ↑ НБУ присвятив пам’ятну монету українському поету-гумористу Павлу Глазовому. Новини України - #Букви. 28 грудня 2022. Процитовано 28 грудня 2022.
  5. ↑ У процесі дерусифікації та з метою увіковічення українських Героїв у столиці перейменували та найменували ще 29 об’єктів. KYIV CITY COUNCIL (укр.). Процитовано 18 січня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Глазовий_Павло_Прокопович&oldid=43530430