Глущук Федір Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Глущук.
Глущук Федір Тимофійович
Народження19 березня 1925(1925-03-19)
Старостинці, Погребищенський район, Бердичівська округа, Київська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть12 березня 2009(2009-03-12) (83 роки)
 Київ, Україна
НавчанняХарківський художній інститут
Діяльністьхудожник
ВчительМанастирський Вітольд Антонович, Сельський Роман Юліанович, Гебус-Баранецька Стефанія Мефодіївна, Шатківський Олекса Якович, Сизиков Валентин Васильович, Бондаренко Григорій Антонович і Селезньов Володимир Павлович
Відомі учніБуртовий Анатолій Миколайович і Вишняк Володимир Федорович
ПрацівникКиївський вечірній факультет Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова
ЧленСпілка радянських художників України
Нагороди
Грамота Президії Верховної Ради УРСР заслужений художник УРСР

Фе́дір Тимофі́йович Глущу́к (19 березня 1925, Старостинці — 12 березня 2009, Київ)  — українсьский графік; член Спілки радянських художників України з 1954 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 19 березня 1925 року у селі Старостинцях (нині Вінницький район Вінницької області, Україна) у селянській сім'ї. Працював теслярем у ремонтній бригаді, а також був обліковцем і завідував сільським клубом[1].

У 1948 році вступив до Львівського поліграфічного технікуму, де провчився півроку; протягом 1948—1951 років навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, на факультет прикладної графіки у Вітольда Манастирського, Романа Сельского, Стефанії Ґебус-Баранецької, Олекси Шатківського; у 1951—1954 роках — у Харківському художньому інституті у Валентина Сизикова[1], Григорія Бондаренка. Дипломна робота — серія політичних плакатів (керівник Володимир Селезньов).

Після закінчення навчання переїхав до Києва. З 1979 року — викладач, з 1981 року — доцент Київської філії Українського поліграфічного інституту. Мешкав у місті Боярці в будинку на вулиці Московській, № 63, квартира № 4 та у Києві в будинку на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 25[2]. Помер у Києві 12 березня 2009 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузях плаката, станкової і книжкової графіки, монументального мистецтва. Серед робіт:

станкові роботи
  • «Тарас Шевченко» (1960, 1964, ліногравюри);
  • «За прогрес, щастя і волю» (1960, гуаш);
  • «Червоні маки» (1961, гуаш);
  • диптих «Не скує душі живої» (1961, кольорова ліногравюра);
  • «Прометей» (1961, ліногравюра, акварель);
  • «Повстання» (1961, кольорова ліногравюра);
  • «Мати» (1965, ліногравюра);
плакати
  • «Люби справу — майстром будеш» (1954);
  • «Гідні юності батьків» (1957);
  • «По-господарськи до народного добра!» (1959);
  • «Розпочалися жнива — закачуй рукава» (1960);
  • «По ланах широкополих поведем ми кораблі» (1960);
  • «У нас є правило одно: друзів — за стіл, ворогів — на дно» (1960);
  • «Тарас Шевченко. 1861—1961» (1961);
  • «КПРС — 60 років боротьби і перемог» (1963);
  • «Роботящим умам, роботящим рукам…» (1963, у співавторстві);
  • «Бережіть мир» (1964);
  • «Вічний революціонер» (1966);
  • «Бережіть скарби культури!» (1966);
  • «100 літ» (1967);
  • «За владу Радянську, за сонячні дні вставала Вкраїна в Жовтневім огні» (1968);
  • «Сто років» (1969);
  • «Я в серці маю те, що не вмирає» (1970);
  • «Оберігайте скарби культури» (1971);
  • «Найкращий край — Батьківщина» (1979);
  • «1933 рік» (1991);
  • «Воскресай, берегине-мамо» (1991);
  • «Єднайтеся, хай Бог помагає!» (1991);
  • «Відродимо славу і волю України» (1991);
  • «Незалежна на віки віків» (1991);
  • «Нашому роду — єдність духу й згоду» (1991);
  • «Будьмо господарями у своїй хаті» (1993);
  • «Діти мої, чекаю вас» (1993);
  • «За нашу незалежність. Іван Мазепа» (1994);
  • «Живи, Україно!» (1996);
  • «За вільну Україну. Степан Бандера» (1999);
  • «Відроджуємо духовність» (1999);
  • «Нашого цвіту по всьому світу» (2000);
  • «У боротьбі перетворюється народ у націю. Євген Коновалець» (2000);
  • «Рідна мова відродить націю» (2001);
  • «Єдину православну церкву — українському народу» (2001);
  • «За українську Україну. Микола Міхновський» (2001);
  • «Життя — це боротьба. Олена Теліга» (2002);
  • «Добробут рідної землі» (2003);
  • «Вічно жива духовно. Леся Українка» (2003).

Ілюстрував книжки для Дитвидаву УРСР, видавництв «Молодь», «Радянський письменник»:

У 1967 році, у співавторстві з Іваном-Валентином Задорожним і Василем Перевальским, створив вітраж-триптих «Тарас Шевченко» у Київському національному університеті.

З 1954 року брав участь у мистецьких виставках. У 1955 році осів друге місце на республіканському конкурсі плаката і отримав премію за плакат «Люби справу — майстром будеш»[1]. 1959 року його роботи ексонувалися в Румунії. Персональні виставки відбулися у Києві у 2002 та 2005 роках.

Окремі роботи художника зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Бібліотека українського мистецтва. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 22 липня 2016.
  2. ↑ Глущук Федір Тимофійович / Довілник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 33.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Глущук_Федір_Тимофійович&oldid=42891738