Глюксбурзький замок
| Глюксбурзький замок англ. Glücksburg Castle | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Вид з висоти пташиного польоту | ||||
54°49′54″ пн. ш. 9°32′37″ сх. д. / 54.831666666667° пн. ш. 9.5436111111111° сх. д. | ||||
| Тип | шато замок на водіd і музей  | |||
| Статус спадщини | пам'ятка культури[d] і Heritage monument in Schleswig-Holsteind | |||
| Країна |  Німеччина | |||
| Розташування | Глюксбург[1] | |||
| Архітектурний стиль | Архітектура Відродження | |||
| Засновано | 1583 | |||
| Сайт | schloss-gluecksburg.de | |||
  Глюксбурзький замок (Німеччина) | ||||
 | ||||
 Глюксбурзький замок у Вікісховищі | ||||
Глю́ксбурзький (Ґлю́ксбурзький) за́мок (нім. Schloss Glücksburg, дан. Lyksborg Slot) — один з найважливіших ренесансних замків у Північній Європі.[2][3]
Замок був осередком княжих ліній роду Ґлюксбурґ і тимчасово слугував як головна резиденція данського монарха. Замок розташований у місті Глюксбург у Північній Німеччині над Фленсбурзькою затокою. Є прикладом водного замку. Княжий рід Ґлюксбурґів, члени якого споріднені майже з усіма європейськими династіями, узяв своє ім'я від замку.
Сьогодні Глюксбурський замок — одна з найвідоміших атракцій німецької землі Шлезвіг-Гольштейн. У замку розташований музей, відкритий для відвідувачів.
Історія сучасних замкових теренів почалася 1192 року, коли подвійний монастир святого Михаїла на Горі був розпущений. Черниць переміщено в монастир святого Івана в Шлезвігу, який існує досі, тоді як ченці покинули місце й подалися на Ґульдгольм на Ланґзее. У 1209—1210 роках ченці заснували новий цистерціанський монастир у Глюксбургу. Поблизу монастиря розташовувався старий замок типу мот-і-бейлі, частини якого збереглися до сьогодні. Так званий монастир Рюде й розлогі володіння в наступних століттях займали і врядували ченці. У тому самому часі сусіднє місто Фленсбург надалі мало кілька замків, а також велику й військово важливу фортецю Дубург, збудовану 1411 року. У перебігу Реформації 1538 року монастир Рюде був секуляризований, а 1544 року перейшов у посідання данського короля Кристіана III. Монастирські будівлі слугували як резиденція адміністратора. На початку XVI століття стан фортеці Дубург у Фленсбургу почав погіршуватися.
Історія самого замку починається 1582 року. Данський король Фредерік II обдарував свого брата Йоганна, відомого як Ганс Молодший, серед іншого землями Зундевітт, Райнфельдським монастирем і монастирем Рюде. Йоганн, який уже мав значні володіння, набув додаткових теренів. Урядування князівства перебувало великою мірою в руках його брата. Хоча Йоганн був обділеним герцогом, оскільки стани відмовили йому у васалітеті, він пробував збільшити свої статки й репутацію в інші способи. Він успішно працював як ранній підприємець. Як типовий герцог свого часу він показував свою заможність будинками, заснувавши серед іншого замки в Райнфельді й Аренсбеку, які до нашого часу не дотривали. Він оновив Сендерборзький замок, а 1582 року почав будування Глюксбурзького замку на місці, де колись розташовувалось абатство Рюде. Замок був збудований, щоб слугувати зручною сільською резиденцією для самого Йоганна і його сім'ї.
Після смерті Йоганна 1622 року герцогство Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург було розділене між його спадкоємцями. Син Йоганна Філіпп одержав замок і землі Глюксбурга й таким чином заснував першу, найстаршу гілку дому Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбург. Замок залишався резиденцією герцогів Глюксбурга протягом понад 150 років, однак маленьке титулярне герцогство надалі було досить незначне само собою. Крім того, що члени дому неодноразово одружувалися з представниками інших шляхетних родів, вони не грали практично жодної ролі в історії країни. Протягом цього часу Глюксбург був радше постійно заселеним осередком шляхетного роду, ніж придворною резиденцією. У половині XVII століття палац і сусідні будівлі містили двір, що налічував у середньому 80 осіб.[4]
Нащадки Йоганна (пом. 1622), що мешкали в Глюксбурзькому замку після його смерті:
- Філіпп (пом. 1663);
- Христіан (пом. 1698);
- Філіпп Ернст (пом. 1729);
- Фрідріх (пом. 1766);
- Фрідріх Гайнріх Вільгельм (пом. 1779).
Зі смертю бездітного Фрідріха Гайнріха Вільгельма 1779 року найстарша гілка роду вимерла, і Глюксбурзький феод повернувся до данської королівської родини. До 1824 року вдова останнього герцога Анна Кароліна мала замок у якості удовиної резиденції.
1825 року данський король Фредерік VI передав Глюксбурзький феод разом із замком своєму родичеві Фрідріху Вільгельму з роду Гольштейн-Бек. Фрідріх Вільгельм допомагав данському королеві під час Віденського конгресу, за що був наділений титулом герцога. Вихований у Данії та Пруссії, новий герцог був прямим нащадком будівника замку Йоганна III. Разом зі своєю жінкою, Луїзою Кароліною, дочкою Карла Гессен-Кассельського, він заснував молодшу лінію Глюксбурзької династії. Сам Фрідріх Вільгельм уже не жив у замку; проте його жінка мешкала в ньому до Першої шлезвізької війни. Серед їхніх десяти дітей був Кристіан, прародитель лінії Глюксбурзької династії, що й понині займає данський престол.
Данська королівська родина часто використовувала замок своїх родичів як літню резиденцію. Від 1854 року король Фредерік VII часто перебував у замку, де помер бездітним 1863 року. Згідно з Лондонським протоколом 1852 року, Кристіан IX з Глюксбурзької лінії став його спадкоємцем. При ньому замок здобув репутацію колиски Європи,[3][5] тоді як сам король часто називався тестем Європи. Зі шлюбу Кристіана з Луїзою Гессен-Кассельською три дочки були одружені з представниками королівських і імператорських домів Англії та Росії: Олександра одружилася з майбутнім королем Едуардом VII, Даґмар — з майбутнім царем Олександром III, наймолодша, Тіра, — з герцогом Камберлендським. Його другий син став королем Греції Георгом I, а внук Карл став королем Норвегії. Відтоді дім Глюксбургів породичався майже з усіма значними європейськими династіями.
Під час Другої шлезвізької війни 1864 року замок служив як квартири для Карла Прусського, а пізніше використовувався навіть як госпіталь і барак. З війною довга персональна унія Данської королівської родини і герцогств Шлезвіг і Гольштейн закінчилася, і замок перейшов у прусське володіння. 16 вересня 1868 прусський король Вільгельм I відвідав замок під час візиту до Фленсбурга, щоб визначити його подальшу долю й використання.
- ↑ archINFORM — 1994.
- ↑ Hans u. Doris Maresch: Schleswig-Holsteins Schlösser, Herrenhäuser und Palais. Husum Verlag, Husum 2006.
- ↑ а б Homepage des Schlosses. Архів оригіналу за 19 січня 2008. Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ C. R. Rasmussen, E. Imberger, D. Lohmeier, I. Mommsen Die Fürsten des Landes — Herzöge und Grafen von Schleswig-Holstein und Lauenburg, S. 287. Wachholtz Verlag, 2008.
- ↑ Das Schloss auf Schleswig-Holstein.de