Головосіка
Головосіка (також Головостеніє) — день народного календаря у слов'ян, що припадає на 29 серпня за новоюліанським і григоріанським календарями. Назва дня походить від церковного спогаду усікновення голови Івана Хрестителя.
| Головосіка | |
|---|---|
.jpg) | |
| Інші назви | Усікновення, Головостеніє |
| Ким святкується | українці |
| Тип | народно-православний |
| Дата | 29 серпня за новоюліанським і григоріанським календарями |
| Традиції | збирають останній цвіт звіробою, зберігають його як ліки |
Олекса Воропай засвідчує, що під час свята дотримуються суворого посту. Це єдиний день протягом року, коли гріх їсти борщ. Віряни не беруть до рук ножа, не рубають сокирою, не пиляють пилою. Не можна різати нічого, що нагадує собою голову. "Якщо зрізати головку капусти, то може потекти кров". Цього дня збирають останній цвіт звіробою, заливають його горілкою і тримають його як ліки протягом цілого року. [1]
Василь Скуратівський пише: у свято Головосіки не працюють, не січуть круглий овоч (капусту, буряк, картоплю), хліб лише відламують. Варять картоплю в мундирах та печуть гарбузи.
Це період останніх гроз. Як чути грім, то має бути довга і тепла осінь.
Поліщуки з цього дня збиралися на полювання вовків. [2]
У цей день остерігалися ходити в ліс. Бо вважали, що тоді змії йдуть в свої нори, під землю. Болгари вірили, що разом зі зміями йдуть з водойм, полів і лісів самовіли, самодіви та інші злі духи. Усікновення вважалося одним з найнебезпечніших свят. Дитина, що народилася в цей день, буде нещасливою, а отримана в цей день рана не загоїться (південно-слов'янське повір'я). В той день тижня, на який припадало свято, цілий рік не починали ніяких важливих справ (оранки, сівби, не вирушали в дорогу, не влаштовували весілля). Македонці не кроїли в такий день одяг, боснійці не починати снування, побоюючись що все зшите, виткане або скроєне «посічеться». Сербські жінки на Усікновення не розчісували волосся, щоб волосся «не сіклося» [3] . У хорватів, сербів і чорногорців також цього дня не можна було починати роботу, а також що-небудь різати або рубати.
1619 — перші українські інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон» Якуба Ґаватовича поставлені в Кам'янці-Струмиловій (нині Кам'янка-Бузька Львівської обл.) під час постановки п'єси «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого».[4]
- Іоанн Хреститель
- Усікновення голови Івана Предтечі
- Успіння Богородиці, або Перша Пречиста
- Бабине літо
- ↑ Воропай, Олекса (1958). Звичаї нашого народу. Т. 2. Мюнхен. с. 159.
- ↑ Скуратівський, Василь (1993). Місяцелік. Український народний календар. Київ: Мистецтво. с. 119.
- ↑ Иоанн Креститель (Словарь языческой мифологии славян) [Архівовано 16 вересня 2009 у Wayback Machine.].
- ↑ УІНП. 1619 - постановки драми Якуба Гаватовича. УІНП (укр.). Процитовано 16 серпня 2023.
