Перейти до вмісту

Горбаренко Петро Спиридонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Горбаренко.
Горбаренко Петро Спиридонович
Петро Горбаренко (1974 рік)
Народився1 травня 1935(1935-05-01) Редагувати інформацію у Вікіданих
Кам'янече, Підвисоцький районd, Київська область, Українська СРР, СРСР
Помер4 листопада 1987(1987-11-04) Редагувати інформацію у Вікіданих (52 роки)
Вінниця, Українська РСР, СРСР
ПохованняЦентральний цвинтар (Алея Слави)
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьжурналіст, публіцист, літератор, краєзнавець
Alma materФілологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1970) Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
медаль «Ветеран праці»
Заслужений журналіст УРСР

Горбаре́нко Петро́ Спиридо́нович (*1 травня 1935(19350501), с. Кам'янече, Підвисоцького району, Київської області — †4 листопада 1987, м. Вінниця) — український журналіст, публіцист, літератор, краєзнавець. Заслужений журналіст України (1987).

Член НСЖУ з 1961 року. Делегат V з'їзду Спілки журналістів України (1982).

Журналістський псевдонім — Петро Герасименко.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Трудове життя розпочав 1954 року гірничим робітником очисного вибою у вугільній шахті на Донбасі, паралельно навчаючись у Криворізькому гірничорудному інституті.

У журналістиці дебютував наприкінці 1955 як літпрацівник шахтарської багатотиражки. Після переїзду в 1956 році до Західної України очолив відділ сільського господарства районної газети «Ленінське слово» (смт. Обертин Станіславської області). Згодом обіймав посади відповідального секретаря, заступника редактора, редактора низки газет у Кіровоградській та Вінницькій областях.

1964 року поступив на гуманітарне відділення (спеціальність: українська мова і література) загальнонаукового факультету Вінницького державного педагогічного інституту імені М.Островського.
У 1966 перевівся на заочне відділення філологічного факультету (відділ української мови та літератури) Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою у 1970 році. Петру Горбаренку як кращому студентові курсу було запропоновано поступити до аспірантури. Його науковим керівником став учений зі світовим ім'ям Кононенко П. П., за чийого сприяння Петро Горбаренко ще в студентські роки підготував і опублікував дві монографічні праці з краєзнавчої тематики. Однак через сімейні обставини змушений був відмовитися від цієї перспективи й повернутися на Вінниччину до буденної газетярської роботи.[1]

Понад тридцять років ім'я його з'являлось на сторінках районних (Бершадь, Липовець, Михайлов[ru], Новоархангельськ, Обертин, Тиврів, Тростянець, Тульчин), обласних (Вінниця, Кіровоград, Станіслав), республіканських (Київ) та всесоюзних (Москва) видань.

Майже два десятиліття віддав він роботі у «Вінницькій правді»:[2]

  • 1968 — 1974 — власний кореспондент,
  • 1974 — і до самої смерті (1987) — завідувач відділів партійного життя, промисловості, сільського господарства.

Похований на Алеї Слави Центрального міського кладовища Вінниці.[3]

Творчість

[ред. | ред. код]

Петро Горбаренко[4] — автор історичної повісті, кількох збірок поезій і оповідань, однієї художньо-документальної, двох художньо-публицістичних книг, двох монографій та багатьох публікацій у періодиці з краєзнавчої тематики, а також численних журнальних («Советская потребительская кооперация», «Соціалістична культура», «Хлібороб України», «Україна») та газетних («Вінницька правда», «Комсомольське плем'я», «Правда», «Прикарпатська правда», «Радянська Україна», «Сільські вісті» тощо) есе, нарисів, інтерв'ю, репортажів і статей.

Доробок

[ред. | ред. код]
  • Лірика: збірка поезій (1969).
  • О. Х. Новаківський: худ.—документальна книга (1972).
  • Оповідки діда Спиридона: збірка оповідань (1973).
  • Нестерварка: історична повість (1975).
  • Хліборобській ініціативі — партійну підтримку: худ.—публицістична книга (1984).
  • Причетність: худ.—публицістична книга (1985).
  • Ветеран: поема (1987).

Нагороди, відзнаки

[ред. | ред. код]
  • Почесне звання «Заслужений журналіст України» (1987) — за вагомий особистий внесок у розвиток української журналістики, високу професійну майстерність.
  • медаль «Ветеран праці» (1985).
  • Лауреат журналістської премії імені Костянтина Гришина (1981 — перша премія).
  • Переможець літературного конкурсу «Рівняння — на Прапор Перемоги» газети «Комсомольське плем'я» та Вінницького обласного комітету ДТСААФ (1975 — друга премія).
  • низка нагород, дипломів, почесних грамот, подяк тощо (близько 30).

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Вінницькі газети сьогодні і вчора. Покоління XXI. 15 грудня 2017.
  2. ↑ Газета обласної ради "Вінниччина". Про нас. web.archive.org. 1 травня 2011. Архів оригіналу за 1 травня 2011.
  3. ↑ Горбаренко Петро Спиридонович (довідка) // Вінниця журналістська: довідник / ВОО НСЖУ; автор-упоряд. Володимир Лисенко. — Вінниця, 2010.
  4. ↑ Горбаренко П.С. Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва. Процитовано 10 лютого 2020.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Горбаренко_Петро_Спиридонович