Очікує на перевірку

Гуґо фон Гофмансталь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гофмансталь)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гуґо фон Гофмансталь
Hugo von Hofmannsthal
Гуґо фон Гофмансталь у 1893 році
ПсевдонімLoris[1] і Theophil Morren[1]
Народився1 лютого 1874(1874-02-01)
Відень, Австро-Угорщина[2][3]
Помер15 липня 1929(1929-07-15) (55 років)
Rodaund, Відень, Перша Австрійська Республіка[2]
·інсульт
ПохованняCemetery Kalksburgd[4][5]
Країна Австрія
 Австро-Угорщина
Діяльністьписьменник, поет, драматург, лібретист
Alma materВіденський університет і Akademisches Gymnasiumd
Мова творівнімецька
Напрямокдекаденство
Magnum opusJedermannd, Кавалер троянди і Електра
ЧленствоYoung Viennad
Конфесіякатолицька церква
БатькоHugo von Hofmannsthald[6]
МатиAnna von Hofmannsthald[6]
РодичіIsaak Löw Hofmann, Edler von Hofmannsthald
У шлюбі зGertrud Schlesingerd[7]
Діти (3)Raimund von Hofmannsthald[8][7], Christiane Zimmerd[7] і Franz von Hofmannsthald[7]
Автограф
УчасникПерша світова війна
CMNS: Гуґо фон Гофмансталь у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Гуґо-Лауренц-Гофман фон Гофмансталь (нім. Hugo Laurenz Hoffmann von Hofmannsthal, нар. 1 лютого 1874, Відень — пом. 15 липня 1929, Родаун) — австрійський письменник, поет, драматург, виразник ідей декадентства в австрійській літературі кінця XIX століття — початку XX століття.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походив з заможної дворянської родини, по батькові — італійського походження. Блискучий гімназист, поліглот і книжник, дебютував віршами 1890 року. Тоді ж познайомився з Артуром Шніцлером, в 1891 — з Генріком Ібсеном і Стефаном Георге, до літературної групи якого — «Листки мистецтва», Гофмансталь приєднався відразу після знайомства. На сторінках журналу пропагував ідею мистецтва заради мистецтва.

Багато подорожував Європою, найчастіше — на велосипеді. Вивчав право і романську філологію (1895–1898) в Віденському університеті, разом зі Шніцлером належав до столичної літературної групи Молодий Відень (створена у 1890 році). У 1898 році познайомився з Ріхардом Штраусом, для якого написав кілька оперних лібрето («Кавалер троянди», 1911; «Аріадна на Наксосі», 1913; «Жінка без тіні», 1919, та інші), в 1899 — з Рільке, в 1902 — з Рудольфом Касснером. Автор сценічних обробок трагедій Софокла, Евріпіда, драм Кальдерона, комедій Мольєра, багато років співпрацював з режисером Максом Рейнхардтом.

У роки Першої світової війни служив у інтендантському відомстві. Згодом займався журналістикою.

Одружився з Ґертрудою Шлезінґер. У шлюбі народилося троє дітей: у 1902 р. Крістіана, в 1903 р. Франц і в 1906 р. Раймунд. Мав складні стосунки із старшим сином Францом. Зрештою, 13 липня 1929 р. 26-літній Франц застрелився у своїй кімнаті. Через два дні після самогубства сина Гофмансталь помер у своїй приміській садибі від крововиливу в мозок. Похований поруч із Францом. Згідно із заповітом Гофмансталя поховали у рясі монаха-францисканця.

Творчість

[ред. | ред. код]

Найвизначніший драматург австрійського та європейського символізму, автор кількох книг імпресіоністичних віршів, есе про літературу та національну культуру, великої і малої прози (з якої найбільш відома новела-містифікація «Лист лорда Чандоса», 1902). Будучи декадентом-символістом, сам Гофмансталь любив називати себе неоромантиком. Характер його творів, їхня ліричність і драматичність практично не зазнали змін з роками, а поетичний стиль відрізнявся музикальністю рим[10]..

У роботі «Поет і наш час» (нім. Der Dichter und diese Zeit), написаній 1907 року, Гофмансталь намагався філософськи обґрунтувати ідеї неоромантизму, їх антиреалістичність. Він приходить до висновку, що для поета важливий тільки «світ відносин і почуттів, що пов'язують»[10].

Драми

[ред. | ред. код]
  • Gestern/ Вчора (1891)
  • Der Tor und der Tod/ Дурень і Смерть (1893)
  • Die Frau im Fenster/ Жінка у вікні (1899)
  • Der Tod des Tizian/ Смерть Тіціана (1901)
  • Der Abenteurer und die Sängerin/ Авантюрист і співачка (1905)
  • Das gerettete Venedig/ Врятована Венеція (1905, за драмою Томаса Отуея, 1682)
  • Ödipus und die Sphinx/ Едіп і сфінкс (1906)
  • Jedermann / Імярек (1911)
  • Der Schwierige/ Важкий характер (1921)
  • Das Salzburger grosse Welttheater/ Великий Зальцбурзький театр життя (1922)
  • Der Turm / Башта (1925)

лібрето

[ред. | ред. код]
  • Elektra/ Електра (1904, опера Р. Штрауса 1908)
  • Der Rosenkavalier / Росенкавалер (1909) / (1910)
  • Ariadne auf Naxos / Аріадна на Наксос (1911)
  • Die Frau ohne Schatten / Жінка без тіні (1913)
  • Die ägyptische Helena / Єгипетська Хелена (1923)
  • Arabella / Арабелла (1927)

Наративів і фіктивні бесіди

[ред. | ред. код]
  • Das Märchen der 672. Nacht / Казка про 672-й ніч (1895)
  • Reitergeschichte / Історія гонщика (1899)
  • Ein Brief / Лист (1902)
  • Lucidor. Figuren zu einer ungeschriebenen Komödie / Lucidor. Фігурки до неписаної комедії (1910)
  • Das fremde Mädchen / Дивна дівчина (1911)
  • Die Frau ohne Schatten / Жінка без тіні (1919)
  • Reise im nördlichen Afrika / Подорож у північній Африці (1925)

Незакінчений роман

[ред. | ред. код]
  • Andreas oder Die Vereinigten / Андреас або померти об'єднаний (1907) — (1927)

Нариси, виступи та прозові твори

[ред. | ред. код]
  • Zur Physiologie der modernen Liebe / Про фізіологію сучасної любові (1891)
  • Poesie und Leben / Поезія та життя (1896)
  • Appell an die oberen Stände / Звернення до верхніх рівнів (1914)
  • Krieg und Kultur / Війна та культура (1915)
  • Österreich im Spiegel seiner Dichtung / Австрія у дзеркалі своєї поезії (1916)
  • Preuße und Österreicher / Прусці та австрійці (1917)
  • Die Idee Europa / Ідея Європи (1917)
  • Buch der Freunde, Aphorismen / Книга Друзів (Афоризми) (1922)
  • Früheste Prosastücke / Найстаріші твори прозі (1926)
  • Das Schrifttum als geistiger Raum der Nation / Література як духовний простір нації (1927)

поезія

[ред. | ред. код]
  • Spaziergang / ходити (1893)
  • Ballade des äusseren Lebens / Балада зовнішнього життя (1894)
  • Gedichte in Terzinen / Вірші в терзіне (1894)
  • Traum von großer Magie / Мрія великої магії (1896)

Українські переклади

[ред. | ред. код]

Із Гофмансталем був знайомий І. Крушельницький, котрий з дозволу автора переклав і уклав збірку його творів «Лірика». Окремі сонети Гофмансталя переклав Д. Павличко.

Українською мовою перекладено[11]:

  • Він і вона: [Вірш] / Перекл. І. Крушельницький // ЛНВ. — 1928. — Т. 96. — Кн. 5. — С. 80.
  • Пережите: [Вірш] / Перекл. Ю. Клен // Дзвони. — 1939. -Ч. 1/2. — С. 10-11.
  • Пісня мандрівки: [Вірш] / Перекл. І. Крушельницький // ЛНВ. — 1926. — Т. 89. — Кн. 3. — С. 271.

Література

[ред. | ред. код]
  • Borchardt R. Rede über Hofmannsthal. Berlin: Hyperion, (1918)
  • Broch H. Hofmannsthal und seine Zeit; eine Studie. München: R. Piper, 1964 (hаписано 1947 / 1948)
  • Magris C. Der habsburgische Mythos in der modernen österreichischen Literatur. Turin: Giulio Einaudi ed., 1963 / Wien: Zsolnay, (2000)
  • Mayer M. Hugo von Hofmannsthal. Stuttgart: Metzler, (1993)
  • Volke W. Hugo von Hofmannsthal in Selbstzeugnissen und Bilddokumenten. Reinbek: Rowohlt, (1997)
  • König Chr. Hofmannsthal: Ein moderner Dichter unter den Philologen. Göttingen: Wallstein, (2001)
  • Nicolaus U. Souverän und Märtyrer. Hugo von Hofmannsthals späte Trauerspieldichtung vor dem Hintergrund seiner politischen und ästhetischen Reflexionen. Würzburg: Königshausen & Neumann, (2004)
  • Wandruszka M.L. Der Abenteurer und die Sängerin. Über Hugo von Hofmannsthal. Wien: Passagen-Verlag, (2004)
  • Lesniak S. Thomas Mann, Max Rychner, Hugo von Hofmannsthal und Rudolf Kassner: Eine Typologie essayistischer Formen. Würzburg: Königshausen & Neumann, (2005)
  • Weinzierl U. Hofmannsthal — Skizzen zu seinem Bild. Wien: Zsolnay, (2005)
  • Junk, A. Andreas oder die Vereinigten von Hugo von Hofmannsthal: eine kulturpsychoanalytische Untersuchung. Hannover: Impr. Henner Junk, (2015)
  • Bohnenkamp, K., Hrg. Briefwechsel mit Marie von Thurn und Taxis-Hohenlohe 1903—1929 / Hugo von Hofmannsthal. Freiburg: Rombach-Verl., (2016)

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б Гофмансталь Гуго фон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
  4. ↑ https://www.friedhoefewien.at/grabsuche?submitHidden=true&name=Hugo%20Hofmannsthal&friedhof=025&jdb_bis=1929
  5. ↑ Find a Grave — 1996.
  6. ↑ а б Pas L. v. Genealogics — 2003.
  7. ↑ а б в г Kindred Britain
  8. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  9. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  10. ↑ а б Ф.П. Шиллер. Курс Истории Западной литературы. — 1938. — Т. 3. — С. 97-101.
  11. ↑ Чужомовне письменство на сторінках західноукраїнської періодики (1914—1939): Бібліографічний покажчик. За загальною редакцією: Ольга Лучук, Тарас Лучук; Науковий редактор Роксоляна Зорівчак; Редколегія: Б. Якимович (голова) та ін. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 194 с.
  12. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гуґо_фон_Гофмансталь&oldid=43471082