Гоїв Євген Іванович
Євген Гоїв Євген-Роман Іванович Гоїв | |
---|---|
Сотник | |
Загальна інформація | |
Народження | 13 лютого 1899 Снятин |
Смерть | 15 листопада 1953 (54 роки) Детройт |
Громадянство | Австро-Угорщина→ ЗУНР→ Польща→ СРСР→ США |
Національність | українці |
Alma Mater | Чеський технічний університет |
Ступінь | бакалавр |
Військова служба | |
Роки служби | 1915—1920 |
Вид ЗС | Збройні сили Австро-Угорщини УГА |
Рід військ | Сухопутні війська |
Формування | УСС |
Євген-Роман Іванович Гоїв (13 лютого 1899, Снятин, Україна — 15 листопада 1953, Детройт, США) — український військовий і громадський діяч. Сотник УСС УГА (1919), боєць Легіону УСС (1915—1917). Син Івана Гоїва, молодший брат Юліана Гоїва.
Євген Гоїв народився 1899 року у Снятині. Навчався в місцевій Народній школі, по закінченню якої вступив до Реальної гімназії, але у 1915 році перервав навчання[1]. Як доброволець вступив до лав легіону Українських січових стрільців. У 1916 році перейшов на військовий вишкіл у запасній сотні УСС, яка базувалася у Варпалянці (колишня німецька колонія у замку «Паланок»), що у Мукачеві на Закарпатті.
Звідти отримав чотиритижневу відпустку на складання матури у Дрогобицькій гімназії і по якій повернувся в бойову частину. Пройшов усі битви з Українською галицькою армією. Потому був ад'ютантом полковника Андрія Мельника у Києві, де одержав військове звання сотника. Був на волосині від смерті, коли захворів на тиф. З рештками українського війська опинився на території Чехословаччини в таборі інтернованих частин УГА в Йозефові.
У 1920 році він разом з Романом Симовичем, Августином Задоровичем, Андрієм Тофаном відновили українську студентську секцію у Снятині (попередньо діяла у 1910—1914 роках) як філію Студентського Союзу у Львові.
Наприкінці 1923 року спільно з молодшим братом Омеляном взяв участь у мирній демонстрації українців у Празі, яка була покликана бойкотувати рішення амбасадорів Ліги Націй від 15 березня того ж року щодо передачі прав на управління анексованої Галичини полякам[2].
У голові колони демонстрації вивісили плакат «Геть польську окупацію з української землі!»[2]
Потім закінчив Чеський технічний університет і як інженер-хімік практикував в Оломоуці. Згодом повернувся до Снятина й певний час не працював.
Виїхав до Варшави, де у 1931 році пройшов процес нострифікації (визнання) свого диплому у Варшавському університеті. Після чого влаштувався на роботу до Державної лікерні «Аквавіт» у Познані. Завдяки послові до сейму Польщі Остапу Луцькому прийнятий на посаду фахівця-інженера на Ходорівську цукроварню, а згодом став директором підприємства. Тут він пропрацював до 1939 року та продовжив у 1941, після вигнання більшовиків[3].
Під час німецької окупації одружився з Любою Любинецькою, донькою одного з керівників Ходорівської цукроварні. Тоді він працював також директором цукроварні, але спочатку у Березовиці поблизу Перемишля, потім — у Переворську.
Від 1944 року на еміграції: спочатку у Брабенці (Австрія), а 1949 року разом з дружиною виїхав до США, де оселилися у Детройті. Був членом Головної ради ветеранів УСС. У 1950 році був одним з засновників та у 1951—1952 роках керівником філії Товариства українських інженерів Америки у Детройті.[4] Але пройдений важкий шлях, почав відбиватися на його здоров'ї і він важко захворів. Помер Євген Роман Гоїв 15 листопада 1953 року у Детройті.
- ↑ Бажанський М. Евген Гоїв. Снятин. 1970. Ч. 4. С. 13
- ↑ а б Бойда А. Участь Василя Порайка і братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 146—147.
- ↑ Цукроварня «Поділля»
- ↑ Товариство українських інженерів Америки (1948—1978)
- Бажанський М. Евген Гоїв. Снятин. 1970. Ч. 4. С. 13–15.
- Бажанський М. Творчий динамізм патріотизму моїх земляків: Від перших проявів організованих суспільних гуртків, церковних братств, ремісничих цехів — аж до «Січей», «Соколів», «Просвіт», «Рідних Шкіл» та бойових формацій і політичних партій: Гаслова енциклопедія. — Детройт, 1983. — 260 с. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 7.)
- Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт, 1984. — С. 107—111. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 8.)
- Базалі Я. Свідома Родина (у двадцятиліття смерті Івана Ґоїва) // Бібліотека видавництва «Снятин». — Детройт, 1972. — Ч. 7. — С. 18–20.
- Бойда А. Участь Василя Порайка і братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 140—149.
Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |