Перейти до вмісту

Гоїв Євген Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Євген Гоїв
Євген-Роман Іванович Гоїв
 Сотник
Загальна інформація
Народження13 лютого 1899(1899-02-13)
Снятин
Смерть15 листопада 1953(1953-11-15) (54 роки)
Детройт
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща ПольщаСРСР СРСРСША США
Національністьукраїнці
Alma MaterЧеський технічний університет
Ступіньбакалавр
Військова служба
Роки служби1915—1920
Вид ЗСЗбройні сили Австро-Угорщини Збройні сили Австро-Угорщини
 УГА
Рід військСухопутні війська
Формування УСС

Євген-Роман Іванович Гоїв (13 лютого 1899, Снятин, Україна — 15 листопада 1953, Детройт, США) — український військовий і громадський діяч. Сотник УСС УГА (1919), боєць Легіону УСС (1915—1917). Син Івана Гоїва, молодший брат Юліана Гоїва.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Військовий період

[ред. | ред. код]

Євген Гоїв народився 1899 року у Снятині. Навчався в місцевій Народній школі, по закінченню якої вступив до Реальної гімназії, але у 1915 році перервав навчання[1]. Як доброволець вступив до лав легіону Українських січових стрільців. У 1916 році перейшов на військовий вишкіл у запасній сотні УСС, яка базувалася у Варпалянці (колишня німецька колонія у замку «Паланок»), що у Мукачеві на Закарпатті.

Звідти отримав чотиритижневу відпустку на складання матури у Дрогобицькій гімназії і по якій повернувся в бойову частину. Пройшов усі битви з Українською галицькою армією. Потому був ад'ютантом полковника Андрія Мельника у Києві, де одержав військове звання сотника. Був на волосині від смерті, коли захворів на тиф. З рештками українського війська опинився на території Чехословаччини в таборі інтернованих частин УГА в Йозефові.

Міжвоєнний період

[ред. | ред. код]

У 1920 році він разом з Романом Симовичем, Августином Задоровичем, Андрієм Тофаном відновили українську студентську секцію у Снятині (попередньо діяла у 1910—1914 роках) як філію Студентського Союзу у Львові.

Наприкінці 1923 року спільно з молодшим братом Омеляном взяв участь у мирній демонстрації українців у Празі, яка була покликана бойкотувати рішення амбасадорів Ліги Націй від 15 березня того ж року щодо передачі прав на управління анексованої Галичини полякам[2].

У голові колони демонстрації вивісили плакат «Геть польську окупацію з української землі!»[2]

Потім закінчив Чеський технічний університет і як інженер-хімік практикував в Оломоуці. Згодом повернувся до Снятина й певний час не працював.

Виїхав до Варшави, де у 1931 році пройшов процес нострифікації (визнання) свого диплому у Варшавському університеті. Після чого влаштувався на роботу до Державної лікерні «Аквавіт» у Познані. Завдяки послові до сейму Польщі Остапу Луцькому прийнятий на посаду фахівця-інженера на Ходорівську цукроварню, а згодом став директором підприємства. Тут він пропрацював до 1939 року та продовжив у 1941, після вигнання більшовиків[3].

Еміграція

[ред. | ред. код]

Під час німецької окупації одружився з Любою Любинецькою, донькою одного з керівників Ходорівської цукроварні. Тоді він працював також директором цукроварні, але спочатку у Березовиці поблизу Перемишля, потім — у Переворську.

Від 1944 року на еміграції: спочатку у Брабенці (Австрія), а 1949 року разом з дружиною виїхав до США, де оселилися у Детройті. Був членом Головної ради ветеранів УСС. У 1950 році був одним з засновників та у 19511952 роках керівником філії Товариства українських інженерів Америки у Детройті.[4] Але пройдений важкий шлях, почав відбиватися на його здоров'ї і він важко захворів. Помер Євген Роман Гоїв 15 листопада 1953 року у Детройті.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Бажанський М. Евген Гоїв. Снятин. 1970. Ч. 4. С. 13
  2. а б Бойда А. Участь Василя Порайка і братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 146—147.
  3. Цукроварня «Поділля»
  4. Товариство українських інженерів Америки (1948—1978)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Бажанський М. Евген Гоїв. Снятин. 1970. Ч. 4. С. 13–15.
  • Бажанський М. Творчий динамізм патріотизму моїх земляків: Від перших проявів організованих суспільних гуртків, церковних братств, ремісничих цехів — аж до «Січей», «Соколів», «Просвіт», «Рідних Шкіл» та бойових формацій і політичних партій: Гаслова енциклопедія. — Детройт, 1983. — 260 с. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 7.)
  • Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт, 1984. — С. 107—111. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 8.)
  • Базалі Я. Свідома Родина (у двадцятиліття смерті Івана Ґоїва) // Бібліотека видавництва «Снятин». — Детройт, 1972. — Ч. 7. — С. 18–20.
  • Бойда А. Участь Василя Порайка і братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 140—149.