Грачов Павло Сергійович

Грачов Павло Сергійович
Грачёв Павел Сергеевич
Прізвисько	«Паша-мерседес»
Народження	1 січня 1948(1948-01-01) Рви, Ленінський район, Тульська область
Смерть	23 вересня 2012(2012-09-23) (64 роки) Красногорськ, Московська область інфекційне захворювання
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР  Росія
Приналежність	Радянська армія  Збройні сили РФ
Рід військ	повітрянодесантні війська
Освіта	Рязанське повітрянодесантне командне училище Військова академія імені М. В. Фрунзе Військова академія Генерального штабу
Роки служби	1965–1996
Партія	КПРС (1969–91)
Звання	Генерал армії
Формування	44-та навчальна повітряно-десантна дивізія 7-ма гвардійська повітрянодесантна дивізія
Командування	Міністр оборони Росії Командувач Повітрянодесантних військ СРСР 103-тя гвардійська повітрянодесантна дивізія 345-й гвардійський парашутно-десантний полк
Війни / битви	Війни та битви: Радянсько-афганська війна Операція «Магістраль» Перша російсько-чеченська війна
Автограф
Нагороди	Орден «За особисту мужність» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Медаль «Від вдячного афганського народу» (Афганістан) Ювілейна медаль «300 років Російському флоту»

Грачо́в Павло́ Сергі́йович (нар. 1 січня 1948, с. Рви, Тульська область — пом. 23 вересня 2012, Красногорськ, Московська область) — радянський та російський державний і військовий діяч, Герой Радянського Союзу (1988), другий міністр оборони Російської Федерації (1992—1996), перший заступник міністра оборони СРСР (1991—1992), п'ятнадцятий Командувач Повітрянодесантних військ СРСР (1991), перший російський генерал армії (травень 1992).

Біографія

Грачов Павло Сергійович народився 1 січня 1948 року в селі Рви Ленінського району Тульської області в сім'ї слюсаря Косогорського металургійного заводу Сергія Грачова (1924—1993). У 1964 році закінчив школу. З 1965 року в Радянській армії, вступив до Рязанського вищого повітрянодесантного командного училища, яке закінчив із золотою медаллю за спеціальностями «командир взводу повітрянодесантних військ» і «референт-перекладач з німецької мови» (1969). У 1969—1971 роках служив на посаді командира розвідувального взводу окремої розвідувальної роти 7-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії в Каунасі (Литовська РСР). У 1971—1975 роках командир взводу, командиром роти курсантів Рязанського вищого повітрянодесантного командного училища.

У 1975 до 1978 роках — командир навчального парашутно-десантного батальйону 44-ї навчальної повітрянодесантної дивізії. З 1978 до 1981 року слухач Військової академії ім. М. В. Фрунзе. М. В. Фрунзе, яку закінчив з відзнакою і після закінчення якої був направлений до Афганістану. З 1981 року брав участь у військових діях в Афганістані: до 1982 року — заступник командира, у 1982—1983 роках — командир 345-го гвардійського окремого парашутно-десантного полку. З 1983 року начальник штабу — заступник командира 7-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. Вдруге проходив службу на території Афганістану в 1985—1988 роках на посаді командира 103-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії у складі Обмеженого контингенту радянських військ.

5 травня 1988 року «за виконання бойових завдань за мінімальних людських втрат і за професійне командування керованим з'єднанням та успішні дії 103-ї повітрянодесантної дивізії, зокрема, із зайняття стратегічно важливого перевалу Сатукандав (провінція Хост) під час військової операції „Магістраль“», генерал-майору Грачову присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Після повернення з Афганістану продовжував службу в повітрянодесантних військах на різних командних посадах. У 1988—1990 роках слухач Військової академії Генерального штабу Збройних сил СРСР.

Після закінчення був призначений першим заступником командувача Повітрянодесантних військ. З 30 грудня 1990 до 31 серпня 1991 року — командувач Повітрянодесантними військами СРСР.

19 серпня 1991 року Грачов виконав наказ ДКНС про введення військ до Москви, забезпечив прибуття в місто 106-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії з міста Тула, яка взяла під охорону стратегічно важливі об'єкти столиці. Незабаром перейшов на бік противників державного заколоту.

Певний час, на початку-середині 1990-х років, Грачов був близьким другом президента Росії Бориса Єльцина і обіймав посаду міністра оборони Російської Федерації з травня 1992 року по червень 1996 року. Грачов брав участь у подіях російської конституційної кризи 1993 року, під час яких він підтримував Єльцина. У листопаді 1994 року Єльцин назвав Грачова «найкращим міністром оборони десятиліття».

Грачов був фігурантом справи про корупцію в Західній групі військ у 1993—1994 роках. У російських ЗМІ неодноразово лунали звинувачення на адресу Грачова в незаконному придбанні імпортних автомобілів «Мерседес», які були оформлені за допомогою командування Західної групи військ. Жодне з цих звинувачень не було оскаржене Грачовим у суді, але він також не був притягнутий до відповідальності.

Міністр оборони США Вільям Перрі (праворуч), міністр оборони України Валерій Шмаров (в центрі) і міністр оборони Російської Федерації генерал армії Павло Грачов (ліворуч) святкують завершення демонтажу шахти № 110, саджаючи соняшник на полі, де колись була ракетна шахта, поблизу Первомайська, Україна, 4 червня 1996 року

З кінця 1994 до 1996 року Грачов відіграв ключову роль в ініціюванні та керівництві Першою російсько-чеченською війною. Він був одним з авторів ідеї застосування сили для «відновлення конституційного порядку» в сепаратистській республіці Чечня і публічно обіцяв швидко розгромити чеченські сепаратистські сили «за пару годин одним парашутно-десантним полком». Подейкували, що він розпочав катастрофічний штурм Грозного, будучи напідпитку під час святкування свого дня народження 1 січня. Як коментував TIME у 1995 році: «Грачов нещодавно зауважив, що лише „некомпетентний командир“ може віддати наказ танкам вийти на вулиці центральної частини Грозного, де вони будуть вразливі (…) Проте наприкінці грудня він це зробив.» Врешті-решт, у липні 1996 року, після свого переобрання, Єльцин звільнив опального Грачова з посади. Перша російсько-чеченська війна невдовзі закінчилася, забравши життя понад 100 000 солдатів і цивільних осіб.

Грачова підозрювали у причетності до вбивства Дмитра Холодова, журналіста газети «Московский комсомолец», у жовтні 1994 року. На кримінальному процесі у військовому суді, де обвинуваченими були офіцери 45-ї гвардійської бригади спецназу, в 2001 році екс-міністр був змушений давати свідчення в якості свідка. Процес закінчився виправданням усіх підсудних, злочин залишився нерозкритим.

У грудні 1997 року Грачов був призначений старшим військовим радником державної корпорації «Рособоронекспорт», російського монополіста з експорту зброї. 25 квітня 2007 року Грачов був звільнений з цієї посади.

23 вересня 2012 року генерал армії Грачов П. С. у віці 64 років помер від гострого менінгоенцефаліту у військовому шпиталі імені Вишневського в Красногорську.

Див. також

• Сухоруков Дмитро Семенович
• Повітрянодесантні війська США
• Калінін Микола Васильович
• 76-та гвардійська повітрянодесантна дивізія (СРСР)

Література

• Зленко А. М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін/ Худож.-оформлювач Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. — Харків: Фоліо, 2003.- 559с. ISBN 966-03-2130-9

Посилання

• Грачев, Павел [Архівовано 4 травня 2009 у Wayback Machine.]
• Грачев Павел Сергеевич
• Павел Сергеевич Грачев [Архівовано 30 березня 2009 у Wayback Machine.]
• Грачёв Павел Сергеевич