Гребенюк-Дарманчук Мирослава
| Мирослава Семенівна Гребенюк-Дарманчук | |
|---|---|
| Народилася | 11 квітня 1918 с. Мушкатівка, нині Борщівський район Тернопільська область |
| Померла | 31 січня 1996 (77 років) Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Країна |  ЗУНР Україна |
| Діяльність | музикантка |
| Знання мов | українська |
Мирослава Семенівна Гребенюк-Дарманчук (11 квітня 1918 с. Мушкатівка, нині Борщівський район Тернопільська область — 1996, Львів) — українська бандуристка, медсестра УПА.
Народилася в сім'ї священика.
Закінчивши у 1937 році гімназію, переїхала у Львів, де освоювала танцювальне мистецтво в театральній студії і також займалася у вокальній студії композитора і співака Володимира Балтаровича.
У 1939—1941 вчителювала у с. Більче-Золоте, згодом у містечку Королівка на Тернопільщині. В 1941 році вийшла заміж за секретаря міської ради Юрія Онуферка.
З приходом комуністів брат Євген був замордований більшовиками в Чортківській тюрмі. Чоловіка Мирослави Юрія Онуферка заарештували в армії, куди його забрали, i він загинув у Челябінську. Мирославу, як дружиною заарештованого, розшукували енкаведисти, тому вона пішла в підпілля і працювала медсестрою в загонах УПА. Згодом вона здобула фіктивні документи на ім'я Мирослави Семенівни Дарманчук, під якими жила в с. Миклашів.
Захоплення бандурою прийшло до Мирослави у 1937 під час виступу в Борщеві капели бандуристів Юрія Сінгалевича. Вона поступила до Сінгалевича на науку і швидко освоївши основи кобзарського мистецтва, почала виступати в його капелі, яка працювала при Будинку народної творчості у Львові. Тріо бандуристок, у якому Мирослава Дарманчук[1] виступала разом із сестрами Марією та Тересою Ваврик, успішно виступило на огляді в Києві, отримавши схвальні відгуки в пресі. Після загибелі керівника капела перестала існувати. Мирослава Дарманчук, правда, ще деякий час успішно виступала (як солістка-бандуристка, співачка і партнерка в танцях Ярослава Чуперчука) в ансамблі «Чорногора».
8 жовтня 1948 її заарештовали і засудили до 25 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав. Каторгу вона відбувала в Інті, потім в Абезі. Там засуджений народний артист Олександр Гринько у скрутний час допоміг Мирославі вижити. Згодом Мирослава почала виступати в художній самодіяльності табору і як солістка-бандуристка (мати передала їй бандуру), i як співачка (співала арії з оперет «Сільва», «Маріца», народні пісні), брала участь у виставах («Наталка Полтавка» та інші).
Наприкінці 1955 Мирославі Гребенюк вдалося повернутися до Львова. Вона створила ансамбль бандуристів при Львівській філармонії, з яким виступала, також вела гурток з навчання гри на бандурі при Будинку вчителя. В 1966—1968 працювала у вокально-інструментальному ансамблі Клубу залізничників.
Як колишня репресована і бандуристка, зазнавала від комуністичного режиму подальших обмежень та переслідування, тому достроково вийшла на пенсію у 50 років, ще два роки працювала надомницею при Львівській галантерейній фабриці.
Померла Мирослава Гребенюк-Дарманчук 1 лютого 1996, похована на 76 дільниці Личаківського цвинтаря, яка відведена для героїв, що боролися за незалежність України.
- ↑ У ТЕСі — Дерманчук.
- Гасай Є. Гребенюк-Онуферко Мирослава Семенівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 410. — ISBN 966-528-197-6.
- Жеплинський Б. М. Кобзарськими Стежинами — Львів, 2002. — 278 с.
- Нескорена Берегиня: Жертви московсько-комуністичного терору ХХ століття. — Львів, 2002.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про бандуриста чи бандуристку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |