Греко-Бактрійське царство

Βασιλεία τῆς Βακτριανῆς  (давньогрецька) Basileía tês Baktrianēs Бактрійське царство
256 до н. е. – 125 до н. е. ↓
Греко-Бактрійське царство: історичні кордони на карті Прибл. максимальне розширення Греко-Бактрійського царства біля 180 р. до н. е., в тому числі регіонів Табаристан і Великий Хорсан на Заході, Согдіана і Фергана на північ, Бактрія і Арахозія на півдні.
Столиця	Бактри Александрія в Оксузі
Мови	грецька (офіційна) бактрійська
Релігії	еллінізм греко-буддизм
Форма правління	елліністична монархія
Греко-бактрійські царі
- 256–240 до н. е.	Діодот I
- 145–130 до н. е.	Геліокл
Історичний період	Античність
- Засновано	256 до н. е.
- Ліквідовано	125 до н. е.
Попередник Наступник Держава Селевкідів Індо-Грецьке царство Індо-скіфське царство Парфянська імперія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Греко-Бактрійське царство

Греко-Бактрійське царство (грец. Βασιλεία τῆς Βακτριανῆς, трансліт. Basileía tês Baktrianês, дос. «Бактрійське царство») — елліністична держава, що утворилася на території Бактрії і Согдіани в результаті розпаду імперії Селевкідів. Проіснувало одне сторіччя з 250 до н. е. до 125 до н. е. Занепало під ударами тохарів, проте перед загибеллю дало початок своєму дочірньому утворенню — Індо-Грецькому царству.

Становлення (близько 250 р. до н. е.)

Діодот, сатрап Бактрії (і, ймовірно довколишніх провінцій) заснував Греко-Бактрійське царство коли він відокремився від імперії Селевкідів близько 250 р. до н. е. (за різними джерелами 255 до н. е. — 246 до н. е.) і став царем Діодотом І Бактрійським.

Нове царство, мало високий рівень урбанізації та вважалося одним з найбагатших на Сході, тому мало великий потенціал територіальної експансії на схід і на захід.

У 247 р. до н. е., імперія Птолемеїв захопили столицю Селевкідів, Антіохію. В результаті вакууму влади, сатрап Парфії Андрагор проголосив незалежність від Селевкідів, оголосивши себе царем. Десять років по тому, він був переможений і убитий Аршаком Парфійським, що призвело до виникнення Парфянської держави. Ця подія відрізала Бактрію від контактів з грецьким світом. Торгівля між елліністичним Єгиптом і Бактрією суходолом вельми занепала, в той час, як морська торгівля зазнала розвиток.

Діодоту І успадковував його син Діодот II, що вступив у союз з парфянським Аршаком в його боротьбі проти Селевка II.

Повалення Діодота II (230 р. до н. е.)

Пропарфянська позиція (союз з варварами) викликала невдоволення греко-македонських військових кіл всередині Бактрії, в результаті чого Бактрійський намісник Согдіани Євтидем I здійснив у 225 р. до н. е. державний переворот і став царем.

Вторгнення Селевкідів

Тим часом Селевкідський правитель Антіох III, розбивши парфян і примусивши парфянського царя Артабана I визнати себе залежним від Селевкідів, у 208 р. до н. е. в битві при Арії завдав поразки десятитисячній кінноті Евтидема і обложив столицю Бактрії. Облога тривала близько двох років. У 206 р. до н. е. Евтидем уклав союз з Антіохом III для спільної боротьби проти варварських орд. Союз був скріплений династичним шлюбом сина Евтидема Деметрія з дочкою Антіоха III.

Експансія

Імперія Селевкидів і Греко-Бактрійське царство у 200 році до н. е.

Після відходу армії Селевкідів, Греко-Бактрійське царство пристало до експансії. На заході це північно-східній Іран, можливо, було поглинено, через те що Парфія, була переможена Антіохом Великим. Ці території, можливо, збігаються з Бактрійськими сатрапіями Тапурія і Траксанія.

Контакти з Китаєм

На півночі, Евтидем підкорив Согдіану і Фергану, і є ознаки, що з Александрії Далекосхідної греко-бактрійці мали експедиції у Кашгар і Урумчі на терен Східного Туркестану, що призвело до перших відомих контактів між Китаєм і Заходом близько 220 року до н. е.

Контакти з Індією (250—180)

Скориставшись ослабленням імперії Маур'їв і похідними від цього, релігійними заворушеннями між буддистами і індуїстами, Деметрій в 180 році до н. е. перетинає Гіндукуш і вторгається в долину річки Інд, яку до того часу контролює індуїстська династія Шунга. У результаті військового походу під його владою виявляються території Арахозії і Пенджабу. Греко-Бактрійське царство надає підтримку буддизму, що призводить появи вигадливого явища греко-буддизму. Занадто сильний акцент на індійському напрямку привів до консервативного військового заколоту Евкратиду, який заснував третю династію бактрійських царів. Від Бактрії незабаром відпало буддійське Індо-Грецьке царство, очолюване евтидемідом Менандром I. Незабаром від Бактрії відокремилася Согдіана, що увійшла пізніше до складу Хорезма. Приблизно в цей же час парфянський цар Мітрідат I захопив Маргіані. Власне Бактрія була завойована войовничими кочівниками тохари. Місто Ай-Ханум було повністю спалено і знищено у 140 до н. е., і далі вже не було відновлено.

Експансія номадів

Перша навала Юечжі (бл. 162 до н. е.)

Міграція Юечжів через Центральну Азію, у 176 до н. е.  — 30 по н. е.

За літописом хань, після нищівної поразки у 162 р. до н. е. від хунну, кочові племена юечжі втекли з Таримської западини на захід, перетнувши сусідню міську цивілізацію «Даюань» (ймовірно, грецькі володіння у Фергані), і зайняли терен на північ від Оксу (Аму-Дар'я) в сучасному Казахстані і Узбекистані, в північній частині території Греко-Бактрії.

Скіфи (бл. 140 до н. е.)

Близько 140 р. до н. е., східні скіфи (саки), зазнаючі тиск прямуючих до півдня юечжі розпочали низку вторгнень у різні частини Парфії та Бактрії. Їм вдалося перемогти та вбити парфянського царя Фраата II сина Мітрідата I, що мав під владою грецькі наймані війська (війська він придбав під час перемоги над Антіохом VII). Знову ж у 123 р. до н. е., наступник Фраату, його дядько Артабан II був убитий скіфами

Друга навала Юечжі (120 до н. е.)

Коли Чжан Цянь відвідав юечжі у 126 р. до н. е., намагаючись отримати союз для боротьби з хунну, він зазначив, що Юечжі кочували на північ від Оксу й мали під їх впливом територію на південь від Оксу, що є колишній терен Бактрії.

За словами Чжан Цянь, Юечжі мали значні війська 100 000–200 000 кінних лучників, озброєних на кшталт хунну, які, ймовірно, легко перемогли Греко-Бактрійські війська (у 208 р. до н. е., коли Греко-Бактрійський цар Евтидем I протистояв навалі царя Селевкідів Антіоху III Великого, він мав лише 10 000 вершників). Чжан Цянь фактично відвідав Бактрію (Даксія китайською мовою) у 126 р. до н. е., і зображує країну, яка була повністю деморалізована і чия політична система зникла, хоча її міська інфраструктура залишилася:

«Даксія (Бактрія) розташована у 2 000 лі на південний захід від Даюань, на південь від Оксу. Тубільці є дехканами і мають міста і будинки. Їх звичаї, як у Даюань. Вони не мають унійного керманича, проте кілька дрібних начальників керують різними містами. Тубільці вельми кепсько розуміються у зброї та уникають військового конфлікту, проте вони файно розуміються на комерції. Населення країни велике, має мешканців біля 1 000 000 осіб. Столиця — Ланши (Бактри), яке має ринок, де всі види товарів продаються і купуються».

Юечжі розпочали наступ на південь Бактрії близько 120 року до н. е., мабуть далі витіснені почавшими наступ з північної усуні. Можливо, вони знову завдали тиск на скіфські племена, що попрямували до Індії, де вони згадуються як індо-скіфи.

Приблизно в той же час король Геліокл відмовився від Бактрії та переніс свою столицю до Кабулу, звідки він керував його індійськими володіннями. Залишивши території Бактрії, він технічно став останнім греко-бактрійським царем, хоча деякі з його нащадків, переходять Гіндукуш, що стане у майбутті західною частиною Індо-Грецького царства. Останній з цих «західних» індо-грецьких царів, Гермеус, керував близько до 70 р. до н. е., коли Юечжі знову вторглися на його територію з Паропамісади (у той час, як «східні» індо-грецькі царі продовжували правити приблизно до 10 до н. е. на терені Пенджабу).

В цілому, Юечжі залишилися в Бактрії понад століття. Вони зазнали еллінізації певною мірою — засвоїли грецьку абетку, задля транскрипції своєї іранської мови, і залишили численні монети, викарбувані у стилі Греко-Бактрійських царів, з текстом грецькою мовою.

Близько 12 р. до Р. Х. Юечжі рушили далі на північ Індії, де вони заснували Кушанське царство.

Населення

Населення греко-бактрійського царства було неоднорідним. Нечисленні, але маючі передові військові технології (гетайри, фаланга, бойові слони) греко-македонські колоністи («іонака») займали військові й адміністративні посади. По початку вони дбайливо зберігали свою елліністичну культуру (гимнасії, театр, мегарон, скульптура, вакханалії), про що свідчить городище Ай-Ханум. Вітали вони і еллінізацію місцевого іраномовного населення (предків пуштунів), яка, втім, була безуспішна. Проте, археологи знаходять сліди греко-бактрійського впливу в західному Китаї (геометричний орнамент, статуетки грецьких солдатів).

Разом з тим, греко-македонське населення, активно вбирало елементи східної мудрості, породивши ефект греко-буддизму. У II столітті християнський автор Климент Олександрійський свідчить про існування буддистів (сарманів, грец.: «Σαρμάναι») серед бактрійців (у цей час «бактрійцями» називалися східні греки), і говорить про їх вплив на грецьку думку («Стромата», книга I, частина XV).

Основу економіки становив транзит Великого шовкового шляху, що зароджувався, і видобуток золота.

На території Греко-Бактрійського царства використовувалася грецька, а також арамейська абетка. Релігія колоністів (давньогрецька релігія) відрізнялася від релігії місцевого населення (зороастризм, ведійська релігія).

Ресурси Інтернету

• Greco-Bactrian and Indo-Greek Kingdoms in Ancient Texts(англ.)
• Some new hypotheses on the Greco-Bactrian and Indo-Greek kingdoms by Antoine Simonin(англ.)
• Catalogue of Greco-Bactrian and Indo-Greek Coins [Архівовано 29 вересня 2014 у Wayback Machine.](англ.)