Перейти до вмісту

Грибальова Валентина Олександрівна

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Грибальова Валентина Олександрівна
Народилася1919
Невельський район, СРСР
Померла20 лютого 1945(1945-02-20)
Костшин-над-Одрою, Республіка Польща
ПохованняЗахіднопоморське воєводство
Країна СРСР
Знання мовросійська
Учасникнімецько-радянська війна
Військове званнястарший сержант
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «За відвагу» медаль «За оборону Ленінграда»

Валентина Олександрівна Грибальова (нар. 1919, Ізоча, Невельський район Росія — 1945, Кюстрина, Польща) — радянська танкістка, учасниця Великої Вітчизняної війни, старший сержант. У роки війни — механік-водій легкого танка Т-60, потім середнього танка Т-34.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася в 1919 році на станції Ізоча Вітебської губернії (нині село Червоне Селище Невельського району Псковської області), де провела своє дитинство.

Переїхала в Ленінград в 1932 році. Працювала комірником в автотранспортному управлінні Ленсовета і одночасно закінчила курси шоферів Осоавіахіма[1].

З початком Великої Вітчизняної війни комсомолка Валентина Грибальова направлена в загін Місцевої протиповітряної оборони (МППО)[1]. Як і всі, чергувала на ленінградських дахах, гасила «запальнички», допомагала витягувати з-під завалів поранених. Пережила дві блокадних зими.

У січні 1943 (за іншими даними — в 1942 році) добровільно вступила в Червону Армію (призвана до лав РСЧА Фрунзенським РВК міста Ленінграда), опанувавши спеціальність механіка-водія[1]. Навчалася в навчальному танковому підрозділі, розташованому на Виборзькій стороні Ленінграда[2]. Першою бойовою машиною був легкий танк Т-60, потім середній танк Т-34.

У складі 220-ї окремої танкової бригади брала участь в боях зі зняття блокади Ленінграда, на Карельському перешийку, брала участь у визволенні Естонії та Польщі[1].

28 серпня 1943 року бригада виведена в резерв Ленінградського фронту на переформування[3]. У вересні 1944 року за утримання свого танка «в зразковому порядку і в бойовій готовності» механік-водій танка 1-ї танкової роти 3-го танкового батальйону сержант В. О. Грибальова була нагороджена медаллю «За відвагу».

30 листопада 1944 року бригада перейшла в підпорядкування 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту[3]. У боях 14-17 січня 1945 року 3-й танковий батальйон капітана В. Г. Кабанова у взаємодії зі стрілецьким полком 94-ї гвардійської стрілецької дивізії пробили пролом в обороні противника і, вклинившись в глибину на 12 кілометрів, першим увійшов до річки Пілиця. При прориві сильно укріпленої оборони противника старший сержант В. А. Грибальова вміло провела свою машину через мінне поле і перша прорвалася вперед, роздавивши два дзоти і три кулеметних гнізда. Тим самим вона забезпечила успішне просування радянської піхоти. Надалі, при форсуванні річки Пілиця, вона «мужньо і самовіддано» перша провела свою машину через переправу. За цей епізод 24 січня 1945 року була представлена командиром 3-го танкового батальйону капітаном В. Г. Кабановим до ордену Слави III ступеня, проте рішенням командира бригади полковника А. М. Пашкова нагорода була переглянута на орден Червоного Прапора.

З 31 січня бригада брала участь в бойових діях по утриманню Кюстрінского плацдарму на західному березі річки Одер. В боях по розширенню плацдарму старший сержант В. О. Грибальова в складі екіпажу знищила три танки PzKpfw IV, 6 гармат, дві мінометні батареї з розрахунками і до 100 солдатів офіцерів противника. При цьому відбито три контратаки противника.

20 лютого 1945 року механік-водій танка Т-34 3-го танкового батальйону старший сержант В. А. Грибальова загинула в бою. За спогадами генерал-лейтенанта Ф. Є. Бокова, який був на той час членом Військової ради 5-ї ударної армії, «всі частини і підрозділи облетіла звістка про безсмертний подвиг комсомолки механіка-водія танка старшого сержанта Валентини Олександрівни Грибальової. Її машина була в бойовому дозорі на північний захід від Кюстрина. Раптово велика група німців, вириваючись з мішка, кинулася напролом, намагаючись з'єднатися зі своїми частинами. Екіпаж атакував противника, кулеметним і гарматним вогнем знищив десятки гітлерівців. Але тим все-таки вдалося підбити бойову машину, і вона не могла рухатися. Але танкісти продовжували розстрілювати фашистських солдатів. Валю важко поранило. Стікаючи кров'ю, вона трималася до останнього патрона, до останнього подиху.»[4]

Похована на центральній площі села (нім. Darrmietzel нині Даргомишль в гміні Дембно Мислібурського повіту Західнопоморського воєводства, Польща).

Сім'я

[ред. | ред. код]

Мати — Домна Олексіївна Грибальова, проживала в Ленінграді на вулиці Фонтанка.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Зовнішні зображення
Мемориальная доска в Санкт-Петербурге. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 31 березня 2020.

20 січня 1969 року ім'ям В. А. Грибальової названа вулиця в Виборзькому районі Ленінграда (нині Санкт-Петербург)[1]. На будинку № 6 встановлено меморіальну дошку[5].

В її честь також названо вулицю в Невель[6].

У селі Нова Ізоча в пам'ять В. А. Грибальової поставлений обеліск[7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Санкт-Петербург. Петроград. — Л.: Энциклопедический справочник, 1992.
  2. Грибалёвой улица [Архівовано 17 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов в Ленинграде. — Л.: Лениздат, 1967.
  3. а б 220-я танковая бригада. Танковый фронт. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 15 вересня 2014.
  4. Боков Ф. Е. Глава третья. Пылающий плацдарм // Весна победы. — 2-е изд. — М. : Мысль, 1985. — С. 101-102. — (Военные мемуары) — 150 000 прим.
  5. Улица Грибалёвой / Улицы района, названные в честь героев Великой Отечественной войны. Администрация Санкт-Петербурга. 2012. Архів оригіналу за 29 жовтня 2014. Процитовано 15 вересня 2014.
  6. Невель. Справочник.
  7. Мельников С. Е. О чём говорят географические названия: Историко-лингвистические и краеведческие заметки. — Л. : Лениздат, 1984. — 199 с.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]