Гринішак Олекса Матвійович
| Гринішак Олесь Матвійович | |
|---|---|
| Народився | 13 березня 1895 Надвірна, Надвірнянський повіт, Станіславівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 1923 невідомо |
| Поховання | невідомо |
| Громадянство | Австро-Угорщина→ЗУНР→УРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | диригент, співак, театральний і громадський діяч |
| Військове звання | хорунжий УСС |
| У шлюбі з | Катря Пилипенко |
| Звання | "Почесний громадянин міста Надвірна" |
Оле́кса Матві́йович Гриніша́к (Лесь Гринішак, 13 березня 1895, Надвірна, Надвірнянський повіт, Станіславівський округ, Королівство Галіції та Лодомерії, Австро-Угорщина— 1923, [1]) — український диригент, співак[2], театральний і громадський діяч, вояк Українських січових стрільців, хорунжий УСС. Брат Миколи Гринішака.
Народився 13 березня 1895 року в Надвірній на Прикарпатті в родині Матвія Гринішака. Навчався у надвірнянській шестирічній народній школі для хлопців, закінчив гімназійні курси при бібліотеці «Просвіти». Потім вступив до станіславської гімназії, яку закінчив у 1913р.[1] Восени 1913 р. на загальних зборах повітового товариства «Сокіл» у м. Надвірна, де затвердили склад старшини: голова – Микола Андрійович, Валер`ян Банах, Юрій Срібний, а читарем було обрано Олексу Гринішака.
Добровольцем вступив у серпні 1914 року до легіону УСС. З метою посилення почуття національної гідності і патріотизму в легіоні УСС створили мистецькі структури (хори, духовий оркестр і театр). У 1916 р. Лесь Гринішак став учасником струнного квартету, очолив стрілецький хор під керівництвом. При духовому оркестрі УСС був створений камерний ансамбль у складі стрільців-музик Антіна Баландюка, Ярослава Барнича, Михайла Гайворонського, Романа Лесика і Леся Гринішака. Стрілецькі хори та оркестри під керівництвом Леся Гринішака і Михайла Гайворонського виступали у багатьох містах України, зокрема в Кам'янці-Подільському, Проскурові, Вінниці.
Після створення Української Галицької Армії засновано фронтовий театр, який очолив Лесь Гринішак, керівником трупи – Гната Юру, а завідувачем літературно-репертуарної частини – Юрія Шкрумеляка. Театр отримав назву «Новий львівський театр».
У травні 1920 р. частина членів акторської трупи потрапила у польський полон, а відтак до концтабору Ялівець. Невдовзі їх було звільнено і вони повернулися до Львова, де започаткували Український незалежний театр. Тим часом інші учасники трупи, перейшовши разом із частиною УГА на бік Червоної Армії, залишилися в радянській Україні. Серед них, крім Г. Юри, який заснував театр у Вінниці, Леся Курбаса й Михайла Крушельницького, котрі вступили до театру Садовського, а відтак перший створив знаменитий харківський «Березіль», Гринішак — він осів в Черкасах, де організував свій театр. А у лютому 1922 виступала в селі Білозір'я, де з харчуванням на той час було набагато краще, ніж у місті, але і там до акторів поставились не зовсім гостинно. Все ж після повернення до Черкас актори почали за організацію шкільних гуртків отримувати плату частково натурою: кожний інструктор діставав три пуди (48 кілограмів) борошна.[3][4] Більш пізня інформація про долю Катрі Пилипенко, її чоловіка Леся Гринішака і їх дитини доки невідома.
Проживав у Надвірній на вулиці Станіславівській (Третього Мая), сучасна назва - Мазепи.
Брат Микола працював соціатором (діловодом) в адвоката М. Миколайчука в Надвірній. У роки Другої світової війни воював у польському полку під командуванням Андернса.
Сестра Анна (у шлюбі Григораш) працювала вчителькою молодших класів у Надвірнянській восьмирічній школі.
Дружина - Катря Пилипенко.
Михайло Гайворонський у жовтні 1934 року написав музику до п'єси Дмитра Николишина «Синя квітка», присвятивши її світлій пам'яті Леся Гринішака.[5]
12 вересня 2014 року в рамках заходів щодо відзначення 100-річчя створення легіону Українських січових стрільців в м. Надвірна відбулось відкриття меморіальної дошки Леся Гринішака, яку встановлено на фронтоні будинку «Просвіти» на вулиці Мазепи, 36.
За рішенням Надвірнянської міської ради було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна».[6]
- ↑ а б Державний архів Івано-Франківської області, ф. 304, о. 1, спр. 3 «Іспит зрілости 1912/13 (літній речинець 1913)», а. 10.
- ↑ Василь Бурдуланюк. Театр в умовах національно-визвольної боротьби галицьких українців початку ХХ століття. — С. 365 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 травня 2022. Процитовано 12 червня 2022.
- ↑ Спомини / Йосип Гірняк, Богдан Бойчук. — В-во Сучасність, 1982. — С. 133
- ↑ Театр-студія імені Франка / Йосип Гірняк // Сучасність, № 5, Мюнхен, 1981. — С.19-38 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 серпня 2016. Процитовано 27 червня 2016.
- ↑ Михайло Гайворонський: життя і творчість / Василь Витвицький. — Накладом Н. Гайворонської, 1954. — С. 60
- ↑ Вшанували хорунжого УСС Леся Гринішака[недоступне посилання з вересня 2019]