Перейти до вмісту

Гришин Іван Тихонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гришин.
Гришин Іван Тихонович
Народився16 грудня 1901(1901-12-16)
село Внуковичі Рославльського повіту Смоленської губернії, тепер Рославльського району Смоленської області, Російська Федерація
Помер20 червня 1951(1951-06-20)[1] (49 років)
Москва, СРСР[1]
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна СРСР
Національністьросіянин
Діяльністьполітик, офіцер
Alma materВійськова академія імені М. В. Фрунзе
Знання мовросійська
Учасникнімецько-радянська війна і Громадянська війна в Росії
Посададепутат Верховної ради СРСР[d]
Військове званнягенерал-полковник
ПартіяВКП(б)
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Леніна орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Суворова 1 ступеня орден Суворова 1 ступеня орден Кутузова I ступеня орден Червоної Зірки медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Кенігсберга» медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви» Хрест Грюнвальда 1-го ступеня медаль «За Одру, Нису і Балтику» Medal of Victory and Freedom 1945 Order of Skanderbeg

Іван Тихонович Гришин (16 грудня 1901(19011216), село Внуковичі Рославльського повіту Смоленської губернії, тепер Рославльського району Смоленської області, Російська Федерація — 20 червня 1951, місто Москва, Російська Федерація) — радянський військовий діяч, генерал-полковник (10.03.1945). Герой Радянського Союзу (10.04.1945). Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. Закінчив чотири класи сільської школи. Працював у батьківському сільському господарстві.

У Червоній армії з липня 1920 року. Службу розпочав червоноармійцем 16-го запасного піхотного полку в місті Дорогобужі. Потім був курсантом 18-х Калузьких піхотних курсів та брав участь у боях проти повстанських загонів Антонова на Тамбовщині.

З квітня 1922 року командував взводом у 163-му стрілецькому полку, 1-му прикордонному полку, 12-му окремому прикордонному батальйоні, 18-му прикордонному батальйоні військ ОДПУ. З квітня 1924 року командував кулеметним взводом 81-го стрілецького полку 27-ї Омської стрілецької дивізії Білоруського військового округу.

З 1925 року навчався в 3-й Західній піхотній школі РСЧА, після її розформування в 1926 році переведений в Іваново-Вознесенську піхотну школу імені Фрунзе в місто Орел, яку успішно закінчив в 1928 році. Тоді ж екстерном склав іспити за семирічну школу.

Член ВКП(б) з 1927 року.

У квітні 1928 — лютому 1933 року — командир взводу, командир роти, начальник штабу батальйону 132-го Донецького стрілецького полку 44-ї Київської Червонопрапорної стрілецької дивізії, з лютого до квітня 1933 року — помічник начальника відділу штабу 44-ї Київської Червонопрапорної стрілецької дивізії імені Щорса Українського військового округу в Житомирі.

З квітня 1933 до 1936 року навчався у Військовій академії РСЧА імені Фрунзе.

З жовтня 1936 до вересня 1937 року служив начальником відділення Центральної школи з підготовки начальників штабів Народного комісаріату оборони СРСР в Москві.

З вересня 1937 року — начальник першої частини штабу 17-ї стрілецької дивізії Московського військового округу, з грудня 1938 до жовтня 1940 року — начальник 2-го відділу в штабі Московського військового округу.

У жовтні 1940 року призначений командиром 137-ї стрілецької дивізії в місті Горькому. З червня 1941 року дивізія брала участь у боях на Західному, Брянському та Південно-Західному фронтах.

З березня 1942 до квітня 1943 року — начальник штабу 50-ї армії Західного фронту. У квітні — червні 1943 року — начальник штабу 11-ї гвардійської армії. У червні 1943 — липні 1945 року — командувач 49-ї армії.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року «за вмілу організацію та проведення успішних бойових операцій з розгрому ворожих угруповань та виявлені мужність і героїзм» генерал-лейтенанту Гришину Івану Тихоновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 5510).

У липні 1945 — липні 1946 року — командувач 6-ї гвардійської армії Прибалтійського військового округу.

У липні 1946 — лютому 1950 року — начальник Управління бойової підготовки Сухопутних військ СРСР. У лютому 1950 — 20 червня 1951 року — начальник Головного управління бойової та фізичної підготовки Сухопутних військ СРСР.

Помер 20 червня 1951 року в Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Військові звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Гришин Иван Тихонович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гришин_Іван_Тихонович&oldid=43451516