Група «Вавельберг»
Група «Вавельберг» (пол. Grupa Wawelberg, також відома як «Група знищення Конрада Вавельберга», пол. Grupa Destrukcyjna Konrada Wawelberga) — польський військовий спецпідрозріл. Група почала діяти під час третього Сілезького повстання 2-3 травня 1921, підірвавши сім залізничних мостів, що сполучали Верхню Сілезію та решту Німеччини.
Групу «Вавельберга» організувало Польське Генеральне Командування Секції ІІ (розвідки) як службу знищення наприкінці 1920 року,[1] коли почали ширитися слухи, що Союзницька комісія з плебісциту передасть майже усю Верхню Сілезію Німеччині. Знаючи про це, Польська Військова Організація Верхньої Сілезії, яка активно співпрацювала з Польською армією, почала створення малу та високопідготовлену групу, яку назвали група «Вавельберг».
Служба знешкодження використала для назви групи бойове ім'я її командира, капітана Тадеуша Пущинського — Конрад Вавельберг.[2] Пущинський був випускником Варшавської політехніки та служив в польських легіонах[3] під час Першої світової війни, та в Польській Військовій Організації. Він також брав участь у Другому сілезькому повстання 1920. Його основним завданням був пошук надійних людей та саботажна діяльність у тилу німецьких позицій. Усі члени групи «Вавельберга» були професійними військовими інженерами, із широкими знаннями про вибухівку.
Командиром групи був Тадеуш Пущинський, його заступником — лейтенант Едмунд Харашкєвіч. Серед інших солдатів Пущинський також найняв двох офіцерів-кадетів, братів Тадеуша та Януша Майсснерів. Всіх чотирьох 27 червня 1922 року[4] нагородили орденом Virtuti Militari «За бойові заслуги 5-го ступеня».[5][6] Пущинський розділив своїх людей на 4 команди — A, G, U та N. Це позначення походить від перших літер польської фрази «головна дія по демобілізіції німців», пол. Akcja Główna Unieruchomienia Niemców.[7] Всі члени групи мали зброю, носили цивільний одяг та забезпечувалися грішми.[6]
Члени групи «Вавельберга» знали, що для того аби подолати німецьке військо, що мало значну перевагу на цій території, вони мусять обірвати залізничне та телеграфне сполучення між Верхньою Сілезією та Німеччиною. Тому підгрупи розгорнули діяльність у західній частині Верхньої Сілезії, де були готові до атак. Група G, що складалася з 13 людей під командуванням лейтенанта Владаміра Домбровського, діяла біля Гоголіна та мала наказ стежити за залізницею між Крапковіце та Прудніком.[7] Група U, 10 людей під командуванням лейтенанта Едмунда Харашкевіча, розташовувалися на кордоні між повітами Ґлубчице та Прудніком, щоб стежити за сполученням Глогувек — Рацлавіце Шльонське — Пруднік, та Ґлубчице — Рацлавіце Шльонське.[7]
Пущинський — «Вавельберг», з малою групою (де був і колишній сапер Німецької армії Віктор В'єхачек та мінувальник і експерт по вибухівці Герман Южица), знаходилися в глибокому тилу німецьких позицій, у селищі Щепановиці (нім. Sczepanowitz), за 5 кілометрів на захід від Ополе. Їхнім завданням було підірвати головний залізничний міст над рікою Одрою, що був 200 метрів завдовжки.[8]
Операцію «Мости» (пол. Akcja Mosty) група «Вавельберг» провела в ніч з 2 на 3 травня 1921 року.[8] Пущинський зі своїми людьми, що мали 320 кілограмів вибухівки, після деяких труднощів на початку операції знищили проліт мосту в Щепановіце. Інші групи також успішно виконали завдання. У сумі поляки знищили сім залізничних мостів поблизу Щепановіце, Ключборк, Кендзежин-Козьле, Ґлоґувек та Свентохловіце.[9]
Підрив мостів призвів до початку Третього Сілезького повстання, найбільшого та найкраще організованого із всіх. Німцям, для яких це було несподіванкою, знадобився час щоб полагодити зруйновані шляхи сполучення та транспортувати війська, для поляків це було перевагою. Всі головні залізничні полотна, що вели до Верхньої Сілезії (такі як Вроцлав — Ополе — Катовиці, Ниса — Кендзежин-Козьле) були непридатними для користування. Два німецьких потяги також було знищено.[7]
- ↑ (пол.) [1] [Архівовано 8 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ (пол.) [2][недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ (пол.) [3] [Архівовано 2014-12-08 у Wayback Machine.]
- ↑ Wesolowski, pp. 231, 296, 319.
- ↑ Index of Surnames Polish Order of the Virtuti Militari Recipients (1792–1992) [Архівовано 24 травня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б (пол.) [4] [Архівовано 19 липня 2009 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г (пол.) [5] [Архівовано 12 липня 2012 у Wayback Machine.]
- ↑ а б (пол.) [6] [Архівовано 3 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ (пол.) [7][недоступне посилання з липня 2019]
- Janusz Meissner, Wspomnienia pilota — Jak dziś pamiętam (Memoirs of a Pilot: As I Remember It Today), vol. 1, Kraków, Wydawnictwo Literackie, 1985.
- Ks. dr Zygmunt Nabzdyk, «Plebiscyt i Trzecie Powstanie Śląskie na ziemi prudnickiej», Ziemia Prudnicka magazine, 2001.
- Mieczysław Wrzosek, Powstańcze działania zbrojne w 1921 w opolskiej części Górnego Śląska, Instytut Śląski w Opolu, Opole, 1981.
- Zyta Zarzycka, Polskie działania specjalne na Górnym Śląsku, 1919–1921, Warszawa, MON, 1989.
- Encyklopedia powstań Śląskich, Instytut Śląski w Opolu, Opole, 1982.
- Zdzislaw P. Wesolowski, The Order of the Virtuti Militari and Its Cavaliers, 1792–1992, Miami, Hallmark Press, 1992, ISBN 0-937527-00-9.
