Гуцульський триптих
 | Ця стаття потребує істотної переробки. |
 | Тема цієї статті може не відповідати загальним критеріям значущості Вікіпедії. (вересень 2024) |
Оригінальна сюїта Мирослава Скорика для симфонічного оркестру за музикою до фільму “Тіні забутих предків”. Належить до неофольклорного періоду творчості композитора.
Композитор демонструє вдумливе та напрочуд шанобливе ставлення до літературної першооснови твору. Музикант знаходить так звані музикалії в повісті М. Коцюбинського (натяки на жанри чи тембри, що оточували головних героїв) та намагається знайти еквіваленти в оркестровці та мелодизмі.
Твір тричастинний. В кожній складовій розкрито не лише етап історії, а філософську ідею Скорика: тему радості буття та єдності з природою; неминучого як смерть, але такого цінного та необхідного кохання; містичних уявлень, за допомогою якого народ намагався осягнути непояснене.
Дерев'яні духові:
флейта піколо
2 флейти
2 гобої
англійськи ріжок
2 кларнети in B
бас-кларнет in B
2 фаготи
контрфагот
Мідні духові:
4 валторни
3 труби in B
3 тромбони
туба
Ударні:
литаври
трикутник
тарілки
ксилофон
Арфа
Фортепіано
Стунні
Написана в формі рондо. Коцюбинський в сцені дитинства згадує про денцівку, на якій вигравав вигадані мелодії пастушок-Іванко, звоники на коровах та глухе дзюркотіння ріки. Вся інструментовка та фактура розкривають текст майже буквально. Вибір форми, що повертаєся до початкової теми не випадковий: це символ колоподібності життя, танцю та того, що людина бодай в спогадах повертається до дитинства — першооснови власної сутності.
РЕФРЕН — 2/4; стилізований народний танок. В основі чотиритактовий мотив, що повторюється багато разів. Максимально простий та наспівний. Ритмічно близький до коломийок, інтонаційно — узагальнює риси дитячих ігрових пісень, веснянок. Діапазон (квінта ля-мі) в першому проведенні близький до діапазону голосу малої дитини та денцівки. Ритм — синкопований, мелодія —низка оспівувань опорного тону. В першому проведенні в якості супроводу використано пусті квінти ( таким чином композитор не тільки створює платформу для подальших модифікацій, а й максимально автентично передає простоту фактури народних награшів). Додатково посилити ідею гри та імпровізаційності дозволяє ритмічна переакцентація ( один з улюблених прийомів композитора). Першим до “голосу Івана” додається тембр флейти, потім почергово всі духові інструменти за порядком висоти.
ЕПІЗОД 1 - 3/8, танцювальний, вальсоподібний (примарний, ляльковий вальс). Мелодіичні лінії ліричні та мякі, вільно перетікають одна в одну. Попри використання тутті оркестру звучанне не обтяжене, а навпаки контрастує своєю наповненістю з основною темою. Опора на вальс прослуховується завдяки акцентам котрабасів.
РЕФРЕН - побудованний на контрастному зіставленні окремих груп та тутті оркестру. Тобто рефрени викладені варіаційно.
ЕПІЗОД 2 - Тему веде тріо високого дерева (пікколо, флейта, гобой) в октавний унісон. В якості супроводу — пусті квінти віолончелей (що створює арку до першого рефрену). Будова близька до простої тричастинної форми, заключний розділ якої готує фінальне проведення рефрену повертаючи інтонації коломийки. Мелодія близька до награшу-плачу. Проте супровід не посилює образу теми, а навпаки створєю ефект таємничості. Розділ В драматичний. Загалом епізод дуже експресивний та стрімкий.
РЕФРЕН - Важливим засобом виразовості є темброва драматургія. Як і розробці ІІ симф. Ревуцького основна тема розгортається за принципом динамічного наростання, розкриваючи не лише потенціал оркестру, а й три етапи зростання Івана (наївне чисте дитя; підліток, що пізнає добро і зло; дорослий парубок). Мелодія з дитячої співанки перероджується в енергійний танок, а в фіналі — в величний гімн радості буття.
Складна тричастинна форма. Ліричний центр сюїти. Основна ідея: передати символіку кохання і смерті, як нероздільних частин людського буття. Кохання ототожнюється із фатумом.
А - Скорик протиставляє основну мелодію та супровід. Пульсуючий, щемливий остинатний мотив струнних змальовує прекрасну таємничу природу (яка є німим свідком щирого чистого кохання) та передає пульсацію невблаганного часу. Тембр фаготу втілює фатум і створює тривожну атмосферу, що посилюється періодичною появою збільшених секунд та неаполітанських гармоній. Це додатково підкреслює невагомість світлість політної теми кохання, яка на відміну від скрипкової мелодії І частини замкненої і структурованої є максимально розімкненою. Тема примхлива ритмічно і ладово, нестійка тонально і ніяк не може завоювати кульмінаційної точки, як уособлення почуття, що розчинається у вічності. М.Скорик використовує ніжний діалог валторни і скрипок (символізують голоси Івана і Марічки).
В — картина смерті Марічки. В основі розділу поховальні трембітання. Використано канонічну імітацію, що свторює ефект звучання трембіт з різних гірських вершин, а також бурхливі хвилі гірської ріки, що накочуються одна на одну. Тема стрімка, швидка. Тембр трембіт передають кластери та в особливий спосіб поєднані мелізми в партії струнних. Чому не духові? Ю.Щириця трактує це не як саму сцену смерті. А як оплакування втраченої коханої Іваном, який про трагедію дізнається постфактум. Отже можемо говорити про те, що скрипка в певний спосіб є лейттембром головного героя.
А1 — реприза скорочена і динамінізована. Тема кохання звучить не одразу, а після кількох уривчастих спроб. Через дроблення її на мотиви виникає враження “зникання” лейтмотиву кохання. Врешті вона пробивається і звучить наче спогад Івана про кохану
Наскрізна вільна форма. Це своєрідний танок чугайстра та водночас переповідання не лише сцени загибелі Івана, а ремінісценції на ключові етапи його життя. Оскільки йдеться про ііреальний світ: спогади головного героя про миті щастя (дитинство і Марічку), уявний діалог між закоханими, свідому відмова Івана від радощів реального життя на користь спогадів, танок з Чугайстром до знемоги: Скорик уникає тембру струнних. Частину відкривають тривожні трембітання — цього разу у виконанні міді з характерними розщепленими унісонами (збільшені прими). А ділі починається стрімкий танок в супроводі та самоцитата теми кохання в значно видозміненому вигляді (адже йдеться не про реальну дівчину, а її викривлений образ в хворій уяві молодого чоловіка). Тема кохання звучить в виконанні холодних тембрів: фагота, труб. А діалог закоханих цього разу передають валторни та кларнети. Щодо танцю, то наче в балеті М.Скорик точно музично відтворює рухи прописані М.Коцюбинським. Щоб посилити віддчуття ірреальності в оркестровці використано репетиції каденцій (як відлуння танцю поміж горами), а також підголоски ксилофону. Ефекту екзальтативного прискорення допомагає досягти ритмічне дроблення та стретта туті оркестру, що обривається тривожним мотивом трембітання. За ними звучать унісони у виконанні ксилофону, литавр і бас кларнету: Іван зник в безодні, деко домовини наглухо зачинилося, копійки для оплати переправи через Лету ознаменували кінець історії.