Гюнтер Айх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гюнтер Айх
нім. Günter Eich
Народився1 лютого 1907(1907-02-01)[1][2][…]
Лебус[1]
Помер20 грудня 1972(1972-12-20)[1][2][…] (65 років)
Зальцбург, Австрія[1]
Країна Німеччина[4]
Діяльністьперекладач, драматург, поет, поет-пісняр, автор пісень, письменник
Роки активностіз 1927
ЧленствоНімецька академія мови і поезії і Баварська академія витончених мистецтв
У шлюбі зІльзе Айхінґер
ДітиClemens Eichd і Mirjam Eichd
Автограф
Нагороди
CMNS: Гюнтер Айх у Вікісховищі

Гюнтер Айх (нім. Günter Eich; 1 лютого 1907, Лебус — 20 грудня 1972, Зальцбург) — німецький поет та автор радіоп'єс. Серед його найвідоміших творів — післявоєнні поеми «Інвентар» та «Вбиральня», радіоп'єса «Сни» та прозова збірка «Кроти».

Біографія

[ред. | ред. код]

Після того, як Айх перервав своє навчання з економіки та синології в Лейпцигу, Берліні та Парижі між 1925 та 1932 роками, він жив як вільний письменник у Берліні та на балтійському морському курорті Побєров. Під псевдонімом Еріх Ґюнтер вісім віршів двадцятирічного юнака були опубліковані у 1927 році в першому томі антології новітньої поезії за редакцією Клауса Манна та Віллі Фессе, передмову до якої написав Стефан Цвейґ. У 1930 році вийшла перша поетична збірка, підписана його власним ім'ям, під назвою Gedichte (Поезії). З 1931 року Айх належав до кола авторів літературного журналу «Die Kolonne». Згодом його твори публікувалися в журналі «Neue Rundschau».

Роки з 1933 по 1940 рік були найпродуктивнішими для Айха як автора радіоп'єс. У середині 1930-х років журнал Das Innere Reich опублікував деякі його вірші. У листопаді 1935 року там також було опубліковано його оповідання «Катаріна», яке наступного року вийшло окремою книжкою, а пізніше витримало 32 перевидання у вигляді збірки для так званих польових книгарень (Feldbuchhandel).[5]

У 1940 році він одружився з артисткою кабаре Ельзою Берк, з якою розлучився в 1949 році[6]. Ельза Берк була безнадійно залежною від морфію і покінчила з собою в 1951 році. У 1943 році Айх потрапив під бомбардування в Берліні, і майже всі його рукописи були знищені. Лише випадкові відкриття в його приватного архіву дозволили провести інтенсивну та суперечливу дискусію про літературну творчість Айха та його життя за часів нацизму. Було знайдено документи, які підтверджували існування заяви Айха про вступ до НСДАП від 1 травня 1933 року, але членсьво ніколи не було підтверджено.[7] У роки війни Айх служив унтер-офіцером у штабі Юргена Еггебрехта, який врятував його від відправки на фронт до 1944 року. Айх тимчасово працював у відділі літературної цензури при верховному командуванні Вермахту.[8] За часів нацизму Айх написав 150 рукописів про радіо (деякі у співпраці), включаючи 75 епізодів радіосеріалу "Німецький календар — місячні картинки з «Königswusterhäuser Landboten».[9]

Під час Другої світової війни Гюнттер Айх деякий час перебував у Львові[10]. У 1945 році Айх потрапив у полон до американців. Там він знову почав писати. Після звільнення з полону оселився в Гайзенхаузені біля Ландсгута.[11] Айх жив там у сантехнічній майстерні Шміда на Кірхштрассе 71 ¼ до 1954 року.

Перші післявоєнні твори Айха з'явилися в журналі Der Ruf, зокрема вірш 1946 року «Вбиральня», написаний під впливом його полону. Нарочито простий вірш Inventur, який вперше був опублікований в антології німецької поезії військовополонених Ганса Вернера Ріхтера, Deine Söhne, Europa («Твої сини, Європо»), у 1947 році, став новаторським для так званої «літератури руїн» в перші роки повоєнного періоду. Обидва вірші увійшли до першої післявоєнної поетичної збірки Айха «Віддалені садиби», яка була опублікована в 1948 році. У 1948 році Айх також вперше приєднався до групи 47, очолюваної Гансом Вернером Ріхтером. У перші роки його вважали найвидатнішим автором і «таємною зіркою» молодої літературної групи.[12] У 1950 році Айх отримав першу оголошену премію групи 47 за вірші, які пізніше були опубліковані у збірці «Повідомлення дощу» у 1955 році. У 1951 році він був удостоєний літературної премії Баварської академії образотворчого мистецтва. Після тимчасових вагань з боку відповідальних осіб, того ж року Айха прийняли до німецького ПЕН-клубу. З 1960 року він став членом Німецької академії мови та поезії.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1950: Премія групи 47
  • 1951: Літературна премія Баварської академії образотворчого мистецтва
  • 1953: Премія радіоп'єс для сліпих у війні
  • 1954: Заохочувальна нагорода від Німецької бізнес-культурної групи у Федеральній асоціації німецької промисловості[13]
  • 1955: Премія Карла Шуки
  • 1959: Премія Шлейснера-Шуллера від Hessischer Rundfunk
  • 1959: Премія Георга Бюхнера
  • 1965: Премія з літератури міста Мюнхена
  • 1968: Премія пам'яті Шиллера

Твори

[ред. | ред. код]
  • Вірші. 1930 рік
  • Повстання в Золотому місті. За редакцією Карла Карста (з матеріалами та класифікацією радіоп'єси, яка спочатку транслювалася в 1940 році). Книга з аудіо касетою. Suhrkamp, Франкфурт-на-Майні 1997 ISBN 3-518-11766-1
  • Потяги в тумані. 1947 (Вважається найпопулярнішим прозовим твором Айха; часто друкувався в шкільних підручниках всупереч волі автора)
  • Віддалені садиби. 1948 (вірші з ілюстраціями Карла Рессенга)
  • Метро. 1949 (вірші)
  • Повідомлення від дощу. 1955, ISBN 3-518-10048-3 (вірші)
  • Голоси. 1958 (7 радіоп'єс)
  • До актів. 1964 (вірші)
  • Привід і альпінарії. 1966 (вірші)
  • Кулька, Хільперт, слони. 1968 (проза)
  • Кроти. 1968 (проза)
  • Тибетець у моєму кабінеті. 1970 (проза)
  • За паперами Зойме. 1972 (вірші)
  • З китайської. 1976 (вірші)
  • Зібрання творів у чотирьох томах. Зуркамп, Франкфурт-на-Майні, 1991 рік:
    • Том І: Вірші. Кроти. За редакцією Акселя Вірегга. ISBN 3-518-40209-9.
    • Том II: Радіоп'єси 1. За редакцією Карла Карста. ISBN 3-518-40210-2.
    •  Том III: Радіоп'єси 2. За редакцією Карла Карста. ISBN 3-518-40211-0.
    •  Том IV: Різні твори. За редакцією Акселя Вірегга. ISBN 3-518-40212-9.

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Перекладений Юрком Прохаськом вірш Гюнтера Айха «Лемберг» був опублікований у львівському часописі «Ї»[14].

Радіоп'єса «Школярки з Вітербо» існує в експериментальному напів-російському, напів-українському перекладі[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118529374 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ LIBRIS — 2012.
  5. ↑ Axel Vieregg (Hg.): «Unsere Sünden sind Maulwürfe». Die Günter-Eich-Debatte. Editions Rodopi, Amsterdam 1995, ISBN 90-5183-927-8, S. 50 f.
  6. ↑ [Архівовано [Дата відсутня], у www.lehrer.uni-karlsruhe.de]
  7. ↑ Ernst Klee: Das Kulturlexikon zum Dritten Reich.
  8. ↑ Welt.de: Die Dichter, die NSDAP und das Beschweigen danach.
  9. ↑ zeit.de: Ein Streit um Eich.
  10. ↑ Літературний Львів поза українсько-польським контекстом
  11. ↑ Roland Berbig: Am Rande der Welt.
  12. ↑ Heinz Ludwig Arnold: Die Gruppe 47.
  13. ↑ kulturkreis.eu: 1953-1989 Förderpreise, Ehrengaben
  14. ↑ Гюнтер Айх. Лемберг
  15. ↑ Айх, Ґюнтер. Школьницы из Витербо \ Школярки з Вітербо. Радіопʼєса. / Пер. з нім. Тетяни Баскакової, Марка Бєлорусця та Нелі Ваховської. – онлайн-журнал Простори, 2016, режим доступу [1]

Література

[ред. | ред. код]
  • Armin Ayren: Eich und die große Zeit des deutschen Hörspiels. Nostalgischer Nachruf auf eine halbwegs schon dahingeschiedene literarische Gattung. In: Stuttgarter Zeitung, 4. Dezember 1999 (Online-Version)
  • Roland Berbig: Am Rande der Welt. Günter Eich in Geisenhausen 1944—1954. Wallstein, Göttingen 2013, ISBN 978-3-8353-1259-3.
  • Eich, Günter. In: Kurt Böttcher (Gesamtredaktion): Lexikon deutschsprachiger Schriftsteller von den Anfängen bis zur Gegenwart. VEB Bibliographisches Institut Leipzig, 1974; Band 1, S. 183/184
  • Carsten Dutt, Dirk von Petersdorff (Hrsg.): Günter Eichs Metamorphosen. Winter, Heidelberg 2010. ISBN 978-3-8253-5646-0.
  • Anna Magdalena Fenner: Trauer in der deutschen Nachkriegslyrik. Zur Emotionsgestaltung bei Günter Eich, Marie Luise Kaschnitz und Nelly Sachs. (Gutachter: Simone Winko, Heinrich Detering, Betreuer: Simone Winko) Niedersächsische Staats- und Universitätsbibliothek, Göttingen 2015 {{{first}}} {{{last}}}. Dictionary of National Biography. — L. : Smith, Elder & Co. (Dissertation Georg-August Universität Göttingen 2015, Volltext online PDF, 2,8 MB).
  • Axel Goodbody: Natursprache. Ein dichtungstheoretisches Konzept der Romantik und seine Wiederaufnahme in der modernen Naturlyrik (Novalis — Eichendorff — Lehmann — Eich) (= Kieler Studien zur deutschen Literaturgeschichte. Band 17). Wachholtz, Neumünster 1984, ISBN 3-529-03117-8.
  • Aura Maria Heydenreich: Wachstafel und Weltformel. Erinnerungspoetik und Wissenschaftskritik in Günter Eichs «Maulwürfen». Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2007. ISBN 978-3-525-20602-7.
  • Jürgen Joachimsthaler: Günter Eich im bundesrepublikanischen Kontext. In: Marek Zybura (Hrsg.): Geist und Macht. Schriftsteller und Staat im Mitteleuropa des «kurzen Jahrhunderts» 1914—1991 (= Arbeiten zur Neueren deutschen Literatur. Band 9). Dresden 2002 S. 255—285, ISBN 3-935712-02-2.
  • Klaus Johann: Das Naturgedicht als Zeitgedicht. Lektüren von Günter Eichs «Frühling in der Goldenen Meil» (1945), mit einem kurzen Hinweis zur «Wahlverwandtschaft» zwischen Günter Eich und Ernst Meister. In: Ernst Meister Jahrbuch. 8, 2000/2001, ISBN 978-3-89086-743-4. S. 19–67.
  • Sigurd Martin: Die Auren des Wort-Bildes: Günter Eichs Maulwurf-Poetik und die Theorie des versehenden Lesens (= Mannheimer Studien zur Literatur- und Kulturwissenschaft. Band 3). Röhrig Universitätsverlag, St. Ingbert 1995, ISBN 3-86110057-6 (Dissertation Universität Frankfurt am Main 1994).
  • Susanne Müller-Hanpft: Lyrik und Rezeption. Das Beispiel Günter Eich (= Literatur als Kunst.) Hanser, München 1972, ISBN 3-446-11580-3 u. ISBN 3-446-11592-7.
  • Susanne Müller-Hanpft (Hrsg.): Über Günter Eich. (= edition suhrkamp Band 402). Suhrkamp, Frankfurt am Main 1970.
  • Peter Horst Neumann: Die Rettung der Poesie im Unsinn. Über Günter Eich. Rimbaud, Aachen 2007. ISBN 3-89086-578-X.
  • Iris Radisch: «Absicht des Anarchischen» Zum 100.Geburtstag des bedeutendsten Dichters der deutschen Nachkriegsliteratur. In: Die Zeit, Nr. 6 vom 1. Februar 2007,
  • Heinz F. Schafroth: Günter Eich (= Autorenbücher. Band 1), Beck, Edition text + kritik, München 1976, ISBN 3-406-06263-6.
  • Susanne Schulte: Standpunkt Ohnmacht. Studien zur Melancholie bei Günter Eich (= Facies nigra. Band 1), Lit, Münster / Hamburg 1993, ISBN 3-89473-657-7.
  • Joachim W. Storck: Günter Eich 1907—1972. Marbacher Magazin. 45/1988. Deutsche Schillergesellschaft, Marbach am Neckar 1988.
  • Joachim W. Storck: Anatomie einer Denunziation: der «Fall» Günter Eich. In: Peter Rau (Hrsg.): Widersprüche im Widersprechen. Historische und aktuelle Ansichten der Verneinung. Festgabe für Horst Meixner zum 60. Geburtstag. Lang, Frankfurt am Main u. a. 1996, ISBN 3-631-49154-9, S. 156—182.
  • Axel Vieregg: Der eigenen Fehlbarkeit begegnet — Günter Eichs Realitäten 1933—1945. Edition Isele, Eggingen 1993, ISBN 3-86142-000-7 (Online-Version)
  • Axel Vieregg (Hrsg.): «Unsere Sünden sind Maulwürfe.» Die Günter-Eich-Debatte (= German monitor. Band 36), Rodopi, Amsterdam u. a. 1996, ISBN 90-5183-927-8.
  • Hans-Ulrich Wagner: Günter Eich und der Rundfunk. Essay und Dokumentation (= Deutsches Rundfunkarchiv: Veröffentlichungen des Deutschen Rundfunkarchivs. Band 27). Verlag für Berlin-Brandenburg, Potsdam 1999, ISBN 3-932981-46-4.
  • Peter Walther (Hrsg.): Günter Eich (1907—1972). Nach dem Ende der Biographie. Lukas, Berlin 2000, ISBN 978-3-931836-40-5.
  • Berliner Hefte zur Geschichte des literarischen Lebens. 7 (2005), ISSN 0949-5371

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гюнтер_Айх&oldid=43799283