Гій Юрій Володимирович

	Юрій Гій
Особисті дані
Повне ім'я	Юрій Володимирович Гій
Народження	5 травня 1962 (62 роки)
	Львів
Зріст	174 см
Громадянство	СРСР; Україна
Позиція	захисник, півзахисник
Юнацькі клуби
1977—1978	«Карпати» (Львів)
Професіональні клуби*
Тренерська діяльність**
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гій.

Ю́рій Володи́мирович Гій (нар. 5 травня 1962, Львів) — радянський та український футболіст, захисник та півзахисник. Більшу частину кар'єри провів у «Буковині» (Чернівці), де є рекордсменом за кількістю зіграних поєдинків. Також виступав за «Карпати» (Львів) і «Ністру» (Атаки). Провів понад 600 офіційних матчів у складі різних команд, після завершення активної кар'єри гравця став футбольним тренером.

Життєпис

Клубна кар'єра

Юрій є вихованцем львівського футболу (перший тренер — відомий фахівець Анатолій Крощенко^[1]), однак велику частину свого спортивного життя віддав «Буковині». У червні 1979 року головним тренером чернівецької «Буковини» став майстер спорту СРСР Борис Рассихін. Саме під час сезону—79 у команді дебютував 17-річний гравець. Цікаво, що Борис Андрійович привіз зі Львова ще одного гравця — Івана Нагірного. Якщо Іван зіграв у «Буковині» кілька сезонів, то Юрій Гій став легендою «Буковини».

Вже у сезоні—80 молодий гравець продемонстрував результативну гру (8 голів), а «Буковина» стала срібним призером другої союзної ліги (5 зона). Через два роки чернівецька команда здобула «золото» другої ліги (6 зона). У 1983 році став капітаном чернівецької «Буковини». Капітанську пов'язку команди з Чернівців Юрій носив до 1989 року, а команда свою чергу знову ставала призером чемпіонату УРСР. До середини сезону 1985 Юрій діяв у півзахисті, однак у інтересах команди згодом розпочав грати у захисній ланці.

Сезон 1990 відіграв в рідних львівських «Карпатах», де разом з рідним братом провів дуже непоганий сезон. Однак команда не отримала можливості підвищитися в класі, зайняв 3 місце в зоні «Захід» другої ліги. У тому ж сезоні разом з командою їздив і в американське турне.

Після чого Гій повернувся у «Буковину», яка теж стала, як рідною і на відміну від «Карпат», завоювала підвищення (стала переможцем тієї ж зони) та дебютувала у першій союзній лізі. Дебют підопічних Юхима Школьникова був вдалим — 5 місце. Цікаво, що у 1991 році капітан «Буковини» зумів «розписатися» у воротах такої популярної команди, як «Зеніт» (Санкт-Петербург). Юрій Гій зумів забити чемпіонові СРСР-84 Михайлові Бірюкову, а чернівецька команда здолала «Зеніт» із рахунком 2:0.

Капітан «Буковини» став автором першого гола свого колективу у офіційних змаганнях Незалежної України (10 лютого 1992 року. Кубок України. «Поділля» — «Буковина» — 1:1, у серії післяматчевих пенальті кращими стали чернівчани). Також Юрій Гій є рекордсменом «Буковини» за кількістю зіграних офіційних матчів — 508 (26 голів).

У 1992 зіграв кілька матчів за болгарський клуб «Хасково», а у 1994, 1996—1998 роках виступав у клубі вищої ліги чемпіонату Молдови «Ністру» (Атаки), де двічі ставав фіналістом Кубку цієї країни.

Тренерська кар'єра

В 1999 році Юрій Володимирович розпочав тренерську кар'єру — другий тренер «Ністру» (Атаки). Впродовж 2000—2002 років був головним тренером рідної «Буковини». Під його керівництвом чернівчани за підсумками сезону 1999/2000 здобули путівку в першу лігу.

Після «Буковини» тренував спочатку як другий тренер, а потім вже як головний, команду «Ністру» (Атаки), яка в обох випадках ставала бронзовим призером чемпіонату Молдови та фіналістом Кубку країни.

Працював другим тренером в тренерському штабі Богдана Блавацького в таких клубах, як: «Нива» (Вінниця) та «Енергетик» (Бурштин), а також в польських колективах «Спартакус» (Шароволя) та «Мотор» (Люблін). У вересні 2013 року Юрій Володимирович у складний період для чернівецької команди знову очолив тренерський місток «Буковини».

У червні 2015 залишив посаду головного тренера, але не залишив клуб, а працював тренером юнацької команди. Нині тренер ДЮФК «Спарта» (Чернівці).

Досягнення

Як гравця

Переможець Чемпіонату УРСР (2): 1982, 1988.
Срібний призер Чемпіонату УРСР (2): 1980, 1989.
Срібний призер Першої ліги України (1): 1995/96.
Фіналіст Кубка Молдови (2): 1994, 1997.
Бронзовий призер Другої ліги СРСР (1): 1990.

Як головного тренера

Переможець Другої ліги України (1): 2000.
Фіналіст Кубка Молдови (1): 2007.
Бронзовий призер Чемпіонату Молдови (1): 2007.

як тренер

Переможець Третьої ліги Польщі (1): 2010.
Фіналіст Кубка Молдови (1): 2003.
Бронзовий призер Чемпіонату Молдови (1): 2003.

Освіта

Закінчив школу №55 у Львові на відмінно із золотою медаллю. Потім навчався в спецкласі ДЮСШ «Карпати». Намагався вступити до Львівського торгово-економічного університету та поєднувати футбол і науку^[2]. Має тренерський диплом УЄФА, категорії «A».

Особисте життя

Брати: Олександр — також професійний футболіст та Ігор — теж займався футболом, однак під час одних із перших зборів отримав важку травму і відповідно професійну кар'єру так і не розпочав^[2].

Примітки

↑ Легенді «Буковини» Юрію Гію – 58. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 6 травня 2020.
↑ ^а ^б "Суддя пробігає повз, а я б’ю по ногах. Як біг – так і впав". Він пропустив весілля брата – у цей час забивав за Карпати. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 2 травня 2020.

Посилання

Статистики кар'єри на КЛІСФ (рос.)
Реєстр матчів гравця на офіційному сайті ФФУ [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Статистика на сайті «Історія та статистика українського футболу»
Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)

Література

Михалюк Ю. А., Яремко І. Я. Футбольний клуб «Карпати». Футбол-90. Довідник-календар. — Львів, 1990. — С. 51.
Пилипчук П. «Карпати» від А до Я (1963—2005 рр.). — Львів : Галицька видавнича спілка, 2006. — С. 34.

[1] Легенді «Буковини» Юрію Гію – 58. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 6 травня 2020.

[f.24-2] а ^б "Суддя пробігає повз, а я б’ю по ногах. Як біг – так і впав". Він пропустив весілля брата – у цей час забивав за Карпати. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 2 травня 2020.

[1]

[2]