Гіла червоноголова
| Гіла червоноголова | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Melanerpes erythrocephalus (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||
 Поширення гіли червоноголової Влітку Цілий рік Взимку | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Picus erythrocephalus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Гіла червоноголова[2] (Melanerpes erythrocephalus) — невеликий або середнього розміру дятел із середніх широт Північної Америки. Сезон розмноження проводять на відкритих просторах на півдні Канади та центрально-східній частині США. Вид оцінюється Міжнародною спілкою охорони природи (МСОП) як такий, що не перебуває під загрозою зникнення. Він був переміщений з червоного списку видів, що знаходяться під загрозою, у 2018 році[3].
Від гіли каролінської, яка також має виразну червону «шапку» на голові, вид доволі легко відрізнити за всіма іншими ознаками.
Англійський натураліст Марк Кейтсбі описав і проілюстрував гілу червоноголову у своїй книзі «Природна історія Кароліни, Флориди та Багамських островів», яка вийшла в світ між 1729 і 1732 роками. Кейтсбі дав птахові англійську назву англ. «The Red-headed Wood-pecker» та латинську Picus capite toto rubro[4]. Коли в 1758 р. шведський натураліст Карл Лінней оновив свою Systema Naturae для десятого видання, він включив цього «червоноголового дятла», давши йому біноміальну назву Picus erythrocephalus і процитував книгу Кейтсбі[5]. Видовий епітет поєднує класичну грецьку ἐρυθρός, erythros, що означає «червоно-» і κεφαλή, kephalos, що означає «-головий»[6]. Місцевість, характерна для типу — Південна Кароліна[7]. Гіла червоноголова — це один з 24 видів, який зараз входить до роду Melanerpes, що був запроваджений англійським орнітологом Вільямом Джоном Свенсоном у 1832 році спеціально для надання відповідного систематичного положення цьому конкретно видові[8][9]. Вид є монотипним: підвидів не відзначено.
Дорослі особини дуже виразної триколірної масті, з чорною спиною та хвостом і червоною головою та шиєю. Їх нижня частина в основному біла. Крила чорні з білими вторинними маховими перами. Дорослі самці і самки однакові за оперенням[10]. Молодняк має дуже подібні риси, але голова цілком сіра. У той час як гіла каролінська має трохи яскраво-червоного кольору на потилиці і на тім'ї, у червоноголових гіл пір'я набагато глибшої малинової барви, і покриває цілу голову та шию, а також різко контрастна загальна схема оперення .
Це дятли середнього розміру. Обидві статі мають розмір від 19 до 25 см в довжину, з розмахом крил 42.5 см.[11][12] Вони важать від 56 до 97 г із середнім показником 76 г. Кожне крило має розміри 12.7 — 15 см, хвіст має розміри 6.6 — 8.5 см, дзьоб близько 2.1 — 3 см а цівка становить 1.9 — 2.5 см[13]. Максимальна тривалість життя в дикій природі досягає 9,9 року[14].
Вони видають поклик «чур-чур» або дріб на своїй території.
Гіли ловлять комах на льоту у повітрі або збирають на землі, добувають поживу на деревах або збирають та приховують про запас горіхи. Вони всеїдні, харчуються комахами, насінням, фруктами, ягодами, горіхами, зрідка дрібними гризунами і навіть яйцями інших птахів[10]. Близько двох третин їх раціону складає рослинна пожива. Вони гніздяться у дуплах сухих дерев, стоячих старих стовбурах або у сухих частинах живих дерев. Дупла, як правило, між 2.45 і 8,0 м над землею. На початку травня вони відкладають від 4 до 7 яєць, які висиджують протягом двох тижнів. За один сезон гніздування у них може бути дві кладки яєць. Північні птахи мігрують до південних частин ареалу; більшість з них прибувають на гніздовий ареал до кінця квітня[15][16], а відлітають на зимівлю до кінця жовтня; південні птахи часто не мігрують нікуди.
Гіла червоноголова оцінюється як вид у найменшій загрозі за Червоним списком зникаючих видів Міжнародної спілки охорони природи (МСОП). Раніше його стан оцінювали як близький до загрозливого, який був наданий у 2004 році, після того, як, за певними оцінками, відбулося зниження чисельності на 65,5 % протягом 40 років;[17] за 1966—2015 рр. Тоді було зареєстровано більше ніж 1,5 % щорічного скорочення популяцій по долинах річок Міссісіпі та Огайо, а також у центральній Флориді[18]. Однак посилені заходи покращення середовища існування призвели до стабілізації чисельності, що дозволило посунути вид назад на безпечну позицію в списку[3].
Гіла червоноголова була історично поширеним видом на півдні Канади та центрально-східній частині США. Послідовне тривале скорочення чисельності популяції призвело до загрози статусу гіли червоноголової в Канаді та ряді штатів США. Протягом більшої частини свого ареалу вона населяє райони, які були сильно змінені людиною. Фактори, що призводять для зниження чисельності гіли червоноголової, включають: втрату загального середовища існування і, в межах середовищ існування, відсутність відмерлих дерев, необхідних для місць гніздування[19], обмеження забезпечення поживою[20] та можливу конкуренцію на місці гніздування з іншими мешканцями дупел, як шпак звичайний або гіла каролінська[21][22].
З 600 територій важливих для птахів Канади лише сім повідомляють про гілу червоноголову в їх районі: Кебот-Гед, Онтаріо, на узбережжі затоки Джорджен-Бей на верхівці півострова Брюс; Рівнини Карден, Онтаріо на схід від озера Сімко; півострів і болота Лонґ-Пойнт, Онтаріо вздовж озера Ері поблизу Лондона, Онтаріо; Пойнт-Абіно, Онтаріо на озері Ері біля Ніагарського водоспаду; зарослі дюни Порт-Франкс, Онтаріо на північний схід від Сарнії на озері Гурон; Кіносота/Лейфур, Манітоба на північно-західній стороні озера Манітоба на південь від Неровз і на схід від національного парку Райдінґ-Маунтін; і вздовж річки Південний Саскачеван від Емпресс в Альберті до Порому Лансер у Саскачевані[23].
У 1996 році Поштова служба США випустила поштову марку вартістю 2 центи із зображенням гіли червоноголової[24]. Випуск марки було припинено через деякий час, але потім було знов перевипущено в 1999 році і вона залишалась в обігу до 2006 року[25].
- ↑ Інформація про гілу червоноголову на міжнародному сайті природоохоронного статусу видів BirdLife International
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б International, BirdLife. Red List: Northern Bald Ibis, Pink Pigeon making a comeback. BirdLife (амер.). Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 23 листопада 2018.
- ↑ Catesby, Mark (1729–1732). The Natural History of Carolina, Florida and the Bahama Islands. Т. Volume 1. London: W. Innys and R. Manby. с. 20, Plate 20. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. Volume 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 113. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 149. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Peters, James Lee, ред. (1948). Check-List of Birds of the World. Т. Volume 6. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 158. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ Swainson, William John (1831). Richardson, John (ред.). Fauna boreali-americana, or, The zoology of the northern parts of British America : containing descriptions of the objects of natural history collected on the late northern land expeditions under command of Captain Sir John Franklin, R.N.: Part 2, The Birds. с. 316. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 21 листопада 2020. The title page gives the date as 1831 but the volume was not actually published until the following year.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2020). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 10.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 26 січня 2017. Процитовано 27 травня 2020.
- ↑ а б Porter, Eloise F.; James F. Parnell; Robert P. Teulings; Ricky Davis (2006). Birds of the Carolinas (вид. Second). Chapel Hill, NC: University of North Carolina Press. с. 220. ISBN 978-0-8078-5671-0.
- ↑ Red-headed Woodpecker [Архівовано 1 квітня 2017 у Wayback Machine.]. All About Birds.
- ↑ Red-headed woodpecker [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]. biokids.umich.edu
- ↑ Winkler, Hans; Christie, David A. and Nurney, David (1995) Woodpeckers: An Identification Guide to the Woodpeckers of the World, Houghton Mifflin, ISBN 978-0-395-72043-1
- ↑ Wasser, D. E.; Sherman, P. W. (2010). Avian longevities and their interpretation under evolutionary theories of senescence. Journal of Zoology. 280 (2): 103. doi:10.1111/j.1469-7998.2009.00671.x.
- ↑ Henninger, W.F. (1906). A preliminary list of the birds of Seneca County, Ohio (PDF). Wilson Bulletin. 18 (2): 47—60. Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2018. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ Ohio Ornithological Society (2004): Annotated Ohio state checklist [Архівовано 2004-07-18 у Wayback Machine.].
- ↑ BirdLife International (2017). «Melanerpes erythrocephalus» [Архівовано 26 вересня 2018 у Wayback Machine.]. IUCN Red List of Threatened Species. 2017. Retrieved 30 January 2018.
- ↑ Red-headed Woodpecker Melanerpes erythrocephalus BBS Trend Map, 1966 - 2015. Patuxent Wildlife Research Center. USGS. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 24 травня 2019.
- ↑ Smith, K. G., J. H. Withgott, and P. G. Rodewald. (2000). Red-headed Woodpecker (Melanerpes erythrocephalus) [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.]. The Birds of North America Online (A. Poole, Ed.). Cornell Lab of Ornithology; Retrieved from the Birds of North America Online, Ithaca.
- ↑ Ontario Partners in Flight. (2008). Ontario Landbird Conservation Plan: Lower Great Lakes/St. Lawrence Plain, North American Bird Conservation Region 13. Ontario Ministry of Natural Resources, Bird Studies Canada, Environmental Canada. Draft Version 2.0.
- ↑ Ingold, D. J. (1989). Nesting phenology and competition for nest sites among Red-headed and Red-bellied Woodpeckers and European Starlings. Auk. 106: 209—217. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ Ingold, D. J. (1994). Influence of nest-site competition between European Starlings and woodpeckers. Wilson Bulletin. 106: 227—241. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ Important Bird Area Canada, Site Catalogue Query. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ America's 1996 Stamps Program (1996): Red-headed Woodpecker [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.]. Retrieved 2006-JAN-31.
- ↑ USA Philatelic (2006). Red-headed Woodpecker. USA Philatelic. 11 (1): 31.
- BirdHouses101.com (2007): Гіла червоноголова [Архівовано 21 квітня 2021 у Wayback Machine.] . Версія 2007-SEP-30. Процитовано 2008-FEB-14.
- Гіла червоноголова [Архівовано 2 березня 2008 у Wayback Machine.] - Melanerpes erythrocephalus [Архівовано 2 березня 2008 у Wayback Machine.] — USGS Patuxent Bird Identification InfoCenter
- The Nature Conservancy's Species Profile: Red-headed Woodpecker [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.]
- Red-headed Woodpecker Species Account [Архівовано 15 квітня 2008 у Wayback Machine.] — лабораторія орнітології Корнелла
- [1] [Архівовано 23 липня 2020 у Wayback Machine.]Red-headed Woodpecker Recovery [Архівовано 23 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Enature.com — Гіла червоноголова
- A video of the Red Headed Woodpecker [Архівовано 23 травня 2014 у Wayback Machine.] — YouTube