Координати: 40°9′41.01″ пн. ш. 46°17′16.85″ сх. д. / 40.16139° пн. ш. 46.28801° сх. д. / 40.16139; 46.28801
Очікує на перевірку

Дадіванк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Це стаття про монастир Дадіванк. Стаття про село, у якому розташований монастир  — Дадіванк (село)

Дадіванк
вірм. Դադիվանք
Вигляд на монастир
Вигляд на монастир
Вигляд на монастир
40°9′41.01″ пн. ш. 46°17′16.85″ сх. д. / 40.16139° пн. ш. 46.28801° сх. д. / 40.16139; 46.28801
Країна Азербайджан
Містос. Дадіванк
РайонШаумянський
КонфесіяВірменська апостольська церква
ЄпископствоАрцаська єпархія
Типмонастир і пам'ятка культури
Стильвірменська архітектура
Перша згадкаIX століття
Дата заснуванняIX століття
Статус діючий
Дадіванк. Карта розташування: Азербайджан
Дадіванк
Дадіванк
Дадіванк (Азербайджан)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Дадіванк (вірм. Դադիվանք), інша назва Хутаванк (вірм. Խութավանք, дослівно «монастир на холмі») — вірменський монастир IX–XIII ст., розташований у селі Дадіванк — Кельбаджарського району Азербайджану, у півкілометрі на північ від річки Трту. Архітектурний комплекс розташований на схилі пагорбу, з усіх сторін оточений лісами.

Після завершення Другої карабаської війни, з листопада 2020 року монастир контролював російський «миротворчий контингент». З середини квітня 2024 року монастир Худаванг охороняється азербайджанською поліцією[1].

У Азербайджані на державному рівні заперечують приналежність монастиря до вірменської культури, натомість використовуючи евфемізм "Кавказько-Албанський монастир."[2][3]

Етимологія

[ред. | ред. код]

Перша назва пов'язана з ім'ям Св. Даді, який проповідував християнство на заході Вірменії і був учнем Тадея, апостола з сімдесяти учнів Христа. За переказами монастир був побудований над його могилою.

Друга назва походить від вірменського «хут» (пагорб) і «ванк» (монастир): «монастир на пагорбі».

Історія

[ред. | ред. код]

Перше святилище на могилі загиблого в I столітті н. е. Св. Даді було побудоване в ранньому середньовіччі.

Перші згадки монастиря відносяться до IX століття.

У першій половині XIII століття монастирські споруди, зруйновані вщент сельджуками були відновлені, з'явилися нові споруди. Цей час вважається періодом розквіту монастиря. В 1214 році Арзухатун Арцруні, дружиною Вахтанга Тагаворазна була зведена соборна церква монастиря, першою половиною століття також датований притвор-каплиця єпископа Грігора.

До кінця XVIII століття монастир був великим культурно-релігійним центром, обслуговувало монастир велике мирське селище Хут.

Починаючи з XVIII століття монастир починає втрачати свої землі, населення десятків сусідніх сіл, в тому числі, і тих, що належали монастирю були насильно переселено до Персії. Наприкінці XVIII століття 300 сімей покинули Хут і переселилися в Ериванську губернію.

У XIX столітті монастир остаточно спорожнів. Відвідавши монастир у середині століття архієпископ Саргіс Джалалянц описував руїни, які «служили укриттям для розбійників, які здійснювали набіги на Арцах» (на території монастиря поселилися курди і айруми). Древні святині були перетворені на пасовища «для худоби овець і скоту». Перед льохами та кімнатами розкинулися покинуті великі сади, де ще продовжують рости вже здичавілі плодові дерева. Наприкінці того ж століття журнал «Арарат» писав:

Монастир Тадея своїми спорудами схожий на багатий квартал велелюдного міста, якому подих і життя надає тільки присутність людей.

Після приєднання Східної Вірменії до Росії, в 1830-і роки митрополит Багдасаров Асан-Джалалян почав рух по поверненню монастиря, підтриманий пізніше Католікосом всіх вірмен Нерсесом V і новим настоятелем монастиря ієреєм Аствацатуром. На початку 1910-х років керуючим монастирських володінь був призначений житель Тіфліса, Мікаеловіч Левон Тер-Аветікян, який, зібравши необхідні документи, звернувся до суду. Всупереч позитивній для монастиря Постанові суду, кочівники тривалий час не бажали покидати присвоєнні землі. Проте до 1917 року Тер-Аветікяну вдалося домогтися переходу до монастиря численних пасовищ.

Із встановленням радянської влади всі монастирські володіння було націоналізовано, а Дадіванк був переданий у підпорядкування азербайджанській владі і знову обезлюднів.

Незабаром після переходу контролю над монастирем до Нагірно-Карабаської Республіки у березні 1993 року, тут були розпочаті реставраційні роботи на кошти Вірменської Апостольської Церкви та держави. Роботи тривають і досі.

У 1994 р. Дадіванк був знову освячений і в наш час[коли?] є діючим монастирем Арцаської єпархії Вірменської апостольської церкви.

У липні 2007 року у Дадіванку були проведені розкопки, в результаті яких були виявлені мощі святого Даді.[4]

Фотогалерея

[ред. | ред. код]
  • Загальний вигляд монастиря
    Загальний вигляд монастиря
  • Фасад притвору-каплиці
    Фасад притвору-каплиці
  • Вигляд на дзвіницю з боку воріт
    Вигляд на дзвіницю з боку воріт
  • Хачкари у дзвіниці
    Хачкари у дзвіниці
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дадіванк


Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Рачья Арзуманян. Бастион духа.[недоступне посилання з квітня 2019](рос.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Віктор Голобородько (17 квітня 2024). РОСІЯ ВИВОДИТЬ ВІЙСЬКА З КАРАБАХУ ЧЕРЕЗ ДАГЕСТАН. Дзеркало тижня.
  2. ↑ Alban-udi dini icmasının nümayəndələri Xudavəng monastırında Milad bayramını qeyd ediblər. azertag.az (азерб.). Процитовано 28 травня 2021.
  3. ↑ Xudavəng alban məbəd kompleksi. www.virtualkarabakh.az. Процитовано 28 травня 2021.
  4. ↑ Рубен ЗАРГАРЯН: Карабахская реконкиста. «Карабахский курьер», № 3(25)/2008(рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дадіванк&oldid=43550226