Дегтяренко Петро Михайлович
| Петро Михайлович Дегтяренко | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| квітень 1919 — серпень 1919 | ||
| Попередник: | Сорін Йосип Іванович | |
| Спадкоємець: | Лацис Мартин Іванович | |
| Народження: |
12 (24) серпня 1885 Чубинці, Чубинецька волость, Сквирський повіт, Київська губернія, Російська імперія | |
| Смерть: |
1938 СРСР | |
| Країна: |
 Російська імперія Російська республіка УНР Українська Держава.svg){kind=small} Українська РСР.svg){kind=small} СРСР | |
| Партія: | ВКП(б) | |
Петро Михайлович Дегтяренко (12 (24) серпня 1885, Чубинці, Чубинецька волость, Сквирський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 1938, СРСР) — радянський партійний і державний діяч.
Народився 12 (24) серпня 1885 року в селі Чубинцях Київської губернії (тепер Сквирського району Київської області).
У 1904 році був арештований і засуджений до адміністративної висилки в Вологодську губернію звідки втік. Член РСДРП з 1906 року. З 1909 року — у Києві: вів підпільну партійну роботу. У 1915 році знову арештований. Засуджений до адміністративної висилки в Єнісейську губернію.
З 1917 року на партійній, профспілковій роботі в Києві. У 1917–1918 роках був командиром загону Червоної гвардії, виконувачем обов'язків начальника Київського гарнізону. Учасник збройних повстань у жовтні 1917 і в січні 1918. Під час окупації міста був членом Київського підпільного губернського комітету КП(б) України.
З 28 грудня 1918 року — голова Київської Ради, з лютого 1919 року — помічник коменданта Києва, заступник голови Київської губернської надзвичайної комісії. З квітня по серпень 1919 року — голова Київської губернської надзвичайної комісії. У вересні 1919 року — відповідальний секретар Жовтневого районного комітету КП(б) України у Києві, потім був воєнкомом бригади, уповноваженим ЦК КП (б) України в 13-й армії.
З 1920 року — голова Уманського революційного комітету. З 1921 року — на партійній, радянській роботі. У 1923 році — голова виконавчого комітету Полтавської окружної ради, завідувач Полтавської губернської робітничо-селянської інспекції.
З 1937 року — заступник народного комісара легкої промисловості Української РСР.
Розстріляний у 1938 році[1]. Посмертно реабілітований у другій половині 1950-х років.
- ↑ Список лиц, подлежащих суду Военной коллегии Верховного Суда Союза ССР. 3 января 1938 года [Архівовано 5 вересня 2019 у Wayback Machine.] // АП РФ. Оп. 24. Д. 414, Л. 46—48. (рос.)
- Довідник з історії КПРС [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)