Декларація незалежності Болгарії
Декларація незалежності Болгарії | |
---|---|
Опублікований: | 5 жовтня (22 вересня за старим стилем) 1908 року |
Призначення: | Проголосити де-юре незалежність Князівства Болгарія від Османської Імперії |
Де-юре Незалежність Болгарії (болг. Независимост на България) від Османської імперії була проголошена 5 жовтня (22 вересня за старим стилем) 1908 року в колишній столиці Тирново болгарським князем Фердинандом, який згодом прийняв титул «Цар».[1][2]
Із 3 березня (19 лютого за старим стилем) 1878 року коли Болгарія була звільнена від османського панування внаслідок російсько-турецької війни (1877–78), Болгарія була автономним князівством. Хоча вона все ще офіційно залишалась під сюзеренітетом Блискучої Порти, це була юридична фікція, яку Болгарія визнавала лише офіційно, діючи здебільшого як фактично незалежна держава. 18 вересня (16 вересня за старим стилем) 1885 року вона об'єдналася з автономною провінцією Східна Румелія більшість в якій складали болгари.
Після звільнення головною метою Болгарії на міжнародній арені було об'єднання всіх заселених болгарами територій під чужою владою в єдину болгарську державу: головними об'єктами болгарського іредентизму були Македонія та Південна Фракія, які продовжували залишатися частиною османського царства. Однак для того, щоб приєднатися до антиосманського союзу і претендувати на ці території воєнним шляхом, Болгарія повинна була спочатку проголосити свою незалежність. Це означало б порушення умов Берлінського договору, що навряд чи було б схвалено Великими державами .
Хаос в Османській Імперії спричинений Молодотурецькою революцією 1908 року створив належні умови для проголошення незалежності Болгарією. Багато великих держав також відмовились від підтримки османів, натомість шукаючи територіальних переваг: Австро-Угорщина сподівалася анексувати Вілаєт Боснія, Велика Британія прагнула захопити арабські території імперії на сході, а Російська імперія прагнула отримати контроль над турецькими протоками. У вересні 1908 р. На зборах у Бухлові (нім. Buchlau, сучасна Чехія), посланці Австро-Угорщини та Росії підтримали плани один одного і погодились не перешкоджати проголошенню незалежності Болгарії, яке очікувалось найближчим часом.
Ближче до середини вересня демократичний уряд Александра Малинова вирішив, що момент настав. 4 жовтня (21 вересня за старим стилем) 1908 року Фердинанд прибув до Русе з відпочинку в своєму угорському маєтку.[3] Там його чекав уряд для обговорення остаточного рішення на борту корабля «Крум». Потім делегація сіла на потяг до Тирново, де мало відбутись офіційне проголошення. Згідно останніх досліджень, саме на залізничній станції Две-Могили 5 жовтня (22 вересня за старим стилем) була дописана Декларація незалежності.
Незалежність Болгарії була офіційно проголошена в церкві Святих Сорока Великомучеників у м. Тирново. В рамках проголошення Фердинанд підняв статус Болгарії з князівства до царства, збільшивши її міжнародний авторитет. Фердинанд змінив свій титул з князя на царя, і з тих пір країна була готова приєднатися до Балканської ліги та битися з Османською імперією в Першій Балканській війні 1912—1913 років.
Наступного дня після проголошення незалежності Болгарії відбулася анексія Австро-Угорщиною Боснії та було укладено союз Грецького королівства з Критською державою (невизнаною до 1913 р.). Внаслідок спільного порушення двома країнами Берлінського договору та переважної підтримки цих дій серед європейських країн, незалежність Болгарії була міжнародно визнана весною 1909 року. Османська імперія не вимагала фінансової компенсації від Болгарії, яка націоналізувала залізниці, керовані Османською залізничною компанією, та почала збирати податки у Східній Румелії. Росія скасувала сорок років боргів турків за відшкодування збитків за війну 1877–78. Сума становила 125 000 000 франків (із загальної компенсації 802 000 000 франків). У свою чергу Болгарія погодилася виплатити свою частину боргу — 85 000 000 франків за 85 років — Росії.[4]
День незалежності Болгарії щорічно відзначається 22 вересня.
- ↑ J. D. B. (1910). Bulgaria (Declaration of Independence). The Encyclopaedia Britannica; A Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information. Т. IV (BISHARIN to CALGARY) (вид. 11th). Cambridge, England: At the University Press. с. 784. Процитовано 10 липня 2018.
- ↑ Anderson, Frank Maloy; Hershey, Amos Shartle (1918). The Bulgarian Declaration of Independence, 1908.. Handbook for the Diplomatic History of Europe, Asia, and Africa 1870-1914. Washington, DC: National Board for Historical Service, Government Printing Office. с. 380—382. Процитовано 22 вересня 2018.
- ↑ Miller, William (1923). The Ottoman Empire and its Successors, 1801-1922 (вид. 2nd). Cambridge: At the University Press. с. 478. Процитовано 22 вересня 2018.
- ↑ Alan Bodger, «Russia and the End of the Ottoman Empire», in Marian Kent (ed.), Great Powers and the End of the Ottoman Empire (London: Frank Cass, 1996), 81.
- Lawrence, T. J. (1910). The Principles of International Law (вид. 4th). Boston, New York, Chicago: D. C. Heath & Co. с. 326—330. Процитовано 22 вересня 2018.
- Scelle, Georges (January 1911). Studies on the Eastern Question. The American Journal of International Law. 5 (1): 144—177. JSTOR 2186769.
- Scelle, Georges (April 1911). Studies on the Eastern Question. The American Journal of International Law. 5 (2): 394—413. JSTOR 2186724.
- Scelle, Georges (July 1911). Studies on the Eastern Question. The American Journal of International Law. 5 (3): 680—704. JSTOR 2186367.
- Scelle, Georges (January 1912). Bulgarian Independence. The American Journal of International Law. 6 (1): 86—106. JSTOR 2187398.
- Scelle, Georges (July 1912). Bulgarian Independence. The American Journal of International Law. 6 (3): 659—678. JSTOR 2187065.
- Anderson, Frank Maloy; Hershey, Amos Shartle (1918). The Bulgarian Declaration of Independence, 1908.. Handbook for the Diplomatic History of Europe, Asia, and Africa 1870-1914. Washington, DC: National Board for Historical Service, Government Printing Office.
- Ден на независимостта на България (болг.). Регионална библиотека "Любен Каравелов", Русе. Процитовано 22 вересня 2008.
- Дюлгерова, Нина. Съединението и независимостта на България в руските външнополитически приоритети (болг.). Архів оригіналу за 5 лютого 2009. Процитовано 22 вересня 2008.