Державний музей нового західного мистецтва
| Державний музей нового західного мистецтва | |
|---|---|
| Государственный музей нового западного искусства | |
 | |
| 55°44′28″ пн. ш. 37°35′34″ сх. д. / 55.741139° пн. ш. 37.592806° сх. д. | |
| Тип | художній |
| Країна | .svg){kind=small} Росія |
| Розташування | Москва, .svg){kind=small} РРФСР |
| Адреса | Москва, вул. Пречистенка, 21 |
| Засновано | 1918 |
| Закрито | 1948 |
| Директор | Терновець Борис Миколайович |
| Сайт | newestmuseum.ru |
  Державний музей нового західного мистецтва (Росія) | |
 | |
 Державний музей нового західного мистецтва у Вікісховищі | |
Державний музей нового західного мистецтва (рос. Государственный музей нового западного искусства, ГМНЗИ) виник в Москві в результаті об'єднання 1-го та 2-го Музеїв нового західного живопису, існував в період від 1923 до 6 березня 1948 року.
Перший музей нового західного живопису створений на основі колекції С. І. Щукіна і відкритий в 1918 році в колишньому будинку Щукіна (Великий Знаменський провулок, № 8), являв собою зібрання творів західноєвропейського (переважно французького) живопису і скульптури, починаючи від 60-х рр. XIX ст. (Едуар Мане, П'єр-Огюст Ренуар, Едгар Дега, Клод Моне, Вінсент ван Гог, Поль Гоген, Каміль Піссарро, Анрі де Тулуз-Лотрек, Поль Сезанн, Анрі Матісс, Пабло Пікассо, Огюст Роден та ін.)[1].
-
Клод Моне. «Дама в саду Сент-Адресс». 1867 -
-
-
Другий музей нового західного живопису створений на основі колекції І. А. Морозова і відкритий в 1919 році в будівлі міської садиби Морозова (вулиця Пречистенка, 21).
-
Огюст Ренуар. «Дівчина з віялом» -
Клод Моне, «Бульвар Капуцинок в Парижі» -
-
.jpg)
В 1923 обидва музеї об'єднали під загальною назвою Музей нового західного мистецтва, який у 1925 перетворився на філію Музею витончених мистецтв. В 1928 році всі фонди музею були зосереджені у одній будівлі за адресою вулиця Пречистенка, 21. З цього часу протягом 20 років беззмінним керівником музею був Борис Терновець[2].
У 1948 р Державний музей нового західного мистецтва був ліквідований як «розсадник низькопоклонства перед упадочною буржуазною культурою», а його експонати були поділені між Пушкінським музеєм і Ермітажем.
Наталя Семенова, історик мистецтва і біограф С. Щукіна пише: «В 1930—1931 роках як першу порцію нового мистецтва Ермітаж отримав 79 картин. Друга дісталася йому зовсім випадково: з ГМНЗІ відібрали для продажу більше сімдесяти картин, але покупців не знайшли. Нікого не обходило, що картини видавалися з Москви: щоб не морочитися з упаковкою, імпресіоністів із постімпресіоністами відправили з Німеччини разом зі старим живописом прямісінько в Ленінград. Ну, і втретє Ермітаж отримав кращу і більшу частину шедеврів ГМНЗІ виключно через нерішучість московських кураторів, які злякалися залишити формалістичні шедеври Пікассо і Матісса у столиці, біля самих стін Кремля»[3].
Директор Державного музею образотворчих мистецтв ім. А. С. Пушкіна Ірина Антонова лобіювала проект відтворення ГМНЗІ в Москві, і пропонувала використовувати для нього будівлю садиби Голіциних, що належить ГМИИ[4]. Відтворення музею передбачало повернення в Москву частини колекції ГМНЗІ, переданої Ермітажу. Директор Ермітажу Михайло Піотровський виступив з різкою критикою цього проекту[5].
Ідея отримала широке обговорення після «прямої лінії» Путіна навесні 2013 року. Після того як Антонова озвучила свою пропозицію на всю країну, Путін їй відповів, що підтримає будь-яке рішення з питання відродження музею, але після попереднього опрацювання професійним співтовариством. Проти передачі колекції виступив директор Ермітажу Піотровський, а в Санкт-Петербурзі був організований збір підписів проти передачі частини ермітажної колекції в Москву. У квітні 2013 року в числі доручень, які президент Росії Володимир Путін підписав за підсумками «прямої лінії», було названо пропозицію уряду розглянути питання про доцільність відтворення музею в Москві[6]. Через кілька місяців Антонова перестала бути директором музею, замість неї була призначена Марина Лошак.
У підсумку в травні 2013 року міністр культури РФ Володимир Мединський повідомив, що передачі колекції не буде, однак буде створений віртуальний музей[7]. В квітня 2014 року Мединський повідомив, що відкриття віртуального музею відбудеться в листопаді[8].
- ↑ Музей нового западного искусства. Архів оригіналу за 23 січня 2013. Процитовано 7 березня 2013.
- ↑ Советская скульптура. В Государственном музее нового западного искусства. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 7 березня 2013.
- ↑ Операция ликвидация. Как уничтожали Музей западного искусства // Сноб [Архівовано 8 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Пресс-конференция директора Государственного музея изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, заслуженного деятеля искусств России Ирины АНТОНОВОЙ на тему: О возрождении Музея нового западного искусства. Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ Интервью Михаила Пиотровского, президента Союза музеев России, директора Государственного Эрмитажа. Архів оригіналу за 17 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ РИА Новости [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Виртуальный ГМНЗИ заработает в этом году // РИА Новости
- ↑ Путина пригласили на открытие виртуального музея импрессионистов // РИА Новости [Архівовано 5 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Официальный сайт ГМИИ с реконструкцией обоих собраний [Архівовано 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.]: Морозова [Архівовано 31 жовтня 2013 у Wayback Machine.]; Щукина [Архівовано 8 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Антонова vs. Пиотровский, или Коллекция раздора // Арт-гид
- Воссоздание Музея нового западного искусства // РИА Новости [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Операция ликвидация. Как уничтожали Музей западного искусства // Сноб [Архівовано 8 травня 2014 у Wayback Machine.]