Деспотіко
| Деспотіко | |
|---|---|
| Δεσποτικό | |
 | |
| Географія | |
| 36°58′ пн. ш. 24°59′ сх. д. / 36.967° пн. ш. 24.983° сх. д. | |
| Місцерозташування | Егейське море |
| Акваторія | Егейське море |
| Група островів | Кіклади |
| Площа | 8 км² |
| Довжина | 5,18 км |
| Ширина | 3 км |
| Найвища точка | 189 м |
| Країна | |
 Греція | |
| Регіон | периферія Південні Егейські острови, ном Кіклади |
| Адм. одиниця | Antiparos Municipalityd |
| Населення | 0 (2001) |
  Деспотіко Деспотіко (Греція) | |
 | |
 Деспотіко у Вікісховищі | |
Деспотіко (грец. Δεσποτικό) — маленький незаселений Грецький острів в Егейському морі. Знаходиться на південний захід від острова Антипарос у складі архіпелагу Кіклади.
Розташований за 700 м на південний захід від острова Антипарос. Деспотіко знаходиться у самому центрі Кіклад і в ясну погоду можна побачити навколишні острови Антипарос, Сірос, Серіфос, Сіфнос, Кімолос, Фолегандрос, Сікінос та Іос (в порядку проти годинникової стрілки). На даний час до острова можна дістатися лише човнами з острова Антипарос. Човни відходять з головного села Антипаросу або від Агіос-Георгіос (південний захід острова), що прямо навпроти Деспотіко. Зазвичай вони прибувають на південну частину острова, де знаходиться великий піщаний пляж.
Протока, що відділяє Деспотіко від Антипароса має мінімальну глибину 1 м, посередині знаходиться проміжний острівець Коімітірі. Така крайня поверховість протоки передбачає, що існував зв'язок між Антипаросом та Деспотіко в колишні часи. Показники попередніх рівнів моря показують археологічні знахідки, що знайдені в затоці Деспотіко.
Через низьку та непостійну відвідуваність острова та з помірним тиском на пасовища, дуже добре збереглися деякі природні місця, що є типовими для центральних Кіклад. Тому Деспотіко, сусідній острівець Стронгілі та південна частина Антипароса обрані для проекту Natura 2000, що є частиною мережі особливо охоронюваних територій в Європейському Союзі. Великі площі вкриті гаригами. Постійним жителем морської акваторії є тюлень-монах звичайний. Наявність водоростей посидонії на морському дні дає можливість для існування різноманітних видів флори та фауни.
Перші геологічні дослідження острова проводив Карл Густав Фідлер у 1841 році,[1] але знадобився час аж до 1963 року щоб скласти першу геологічну карту. [2]
Найпоширенішими породами на острові є гнейс, сланці, мармур та амфіболіт.
- ↑ Fiedler, Karl Gustav (1841) Reise durch alle Theile des Königreiches Griechenland in Auftrag der Königl. Griechischen Regierung in den Jahren 1834 bis 1837. Zweiter Theil, Friedrich Fleischer, Leipzig, 618 p.
- ↑ Αναστασόπουλου, Ιωάννου Χ. (1963) Γεωλογική κατασκευή της νήσου Αντιπάρου και των περί αυτήν νησίδων: γεωλογία - πετρολογία - κοιτασματολογία - γεωχημική έρευνα. (Geological study of Antiparos Island Group: Geology - Petrology - Economic Geology - Geochemical Prospecting), Γεωλογικαι καί Γεωφυσικαί Μελέται VII(5), 235-375. (гр.) (анотація (англ.))
Агіос Ніколаос Донусас • Аморгос • Анафі • Андрос • Анідрос Аморгу • Ано-Антикері • Антимілос • Антипарос • Асканіа • Воус • Глароні • Грамвуса • Гярос • Даскаліо • Делос • Деспотіко • Донуса • Єскаті • Іос • Іраклія • Каммені • Капітітас • Кардіотісса • Като-Антикері • Като-Куфонісі • Кеа • Керос • Кімолос • Кітріані • Кітнос • Куфонісі • Крамвонісі • Лагуса • Ліаді • Макронісос • Мегало • Мілос • Міконос • Наксос • Ната • Нікуріа • Пандрос • Парос • Пахіа Анафіс • Поляігос • Рінеа • Салянго • Санторині • Серіфопула • Серіфос • Сікінос • Сірос • Сіфнос • Строггулі Пару • Шинуса • Тінос • Тірасія • Фідуса • Фолегандрос • Хтаподіа Мукону • Хрістіана |  | |