Перейти до вмісту

Десять портретів євреїв ХХ століття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Десять портретів євреїв ХХ століття
Творець:Енді Воргол
Час створення:1980

«Десять портретів євреїв ХХ століття» — серія з десяти картин Енді Воргола 1980 року. Після першої виставки картини експонувалися в синагогах та єврейських установах по всій території Сполучених Штатів.

Серія складається з десяти шовкографічних полотен, кожне розміром 40 на 40 дюймів (100 см × 100 см). Було зроблено п'ять видань серії.[1] Серія також була створена Ворголом як портфоліо трафаретних відбитків на дошці музею Ленокса, що включало 200 видань, 30 художніх пробних відбитків, 5 друкарських пробних відбитків, 3 електронні версії та 25 унікальних пробних пробних відбитків.[2]

Передісторія

[ред. | ред. код]

У 1979 році Воргол почав працювати над серією, яку йому запропонував арт-дилер Рональд Фельдман.[3] Теми портретів були обрані Фельдманом після консультацій з директором художньої школи Єврейського громадського центру Великого Вашингтона Рут Левін та директором галереї Центру Сьюзан Моргенштейн.[4][5] Спочатку Фельдман ініціював проект на замовлення ізраїльського арт-дилера для серії портретів Голди Меїр. Воргол назвав цю серію «Єврейські генії».[1]

Суб'єкти

[ред. | ред. код]

Виставки

[ред. | ред. код]

Вперше «Десять портретів євреїв ХХ століття» було показано в Єврейському громадському центрі Великого Вашингтона в Роквіллі, штат Меріленд, у березні 1980 року.[7] У вересні 1980 року серія була виставлена у Мистецькому музеї Лоу при Університеті Маямі в Корал-Гейблз, штат Флорида.[8][9] Того ж місяця ще одна серія була змонтована в галереї Лінди Фарріс у Сіетлі, штат Вашингтон.[10] З вересня по листопад 1980 року серія була включена до виставки Воргола в Портлендському центрі візуальних мистецтв у Портленді, штат Орегон.[11] Серія також виставлялася в Єврейському музеї Нью-Йорка з вересня 1980 року по січень 1981 року.[12][13]

У листопаді 1980 року серія була включена у святкування євреїв під назвою «Варіації на єврейську тематику» у Гартфордському єврейському громадському центрі в Гарфорді, штат Коннектикут.[14]

Серія виставлялася в Національній портретній галереї в Лондоні з січня по червень 2006 року, а в 2008 році повернулася до Єврейського музею в Нью-Йорку на виставці під назвою «Євреї Уоргола: 10 переосмислених портретів»[1][13] Серія була виставлена в садибі Ваддесдон у Бакінгемширі, Англія, у 2011 році.[15] Набір ескізів серії був подарований Єврейському музею Нью-Йорка Лоррейн і Мартіном Бейтлерами у 2006 році.[16]

Два набори зберігаються в Де-Мойні, штат Айова. Один експонується в Мистецькому центрі Де-Мойн, а інший — в Ізраїльській синагозі «Тіферет Ісраель».

Сприйняття та критичні відгуки

[ред. | ред. код]

Виставка отримала дуже різну і навіть досить різку реакцію критиків. Видання Philadelphia Inquirer назвало серію «єврейською експлуатацією», а критик «Вілледж войс» написав, що виставка була «лицемірною, цинічною та експлуататорською».[1]

У рецензії Хілтона Крамера в «Нью-Йорк Таймс» зазначалося, що «виставка вульгарна, від неї тхне комерцією, а її внесок у мистецтво дорівнює нулю» і що «те, як вона експлуатує єврейську тематику, не демонструючи ані найменшого розуміння її значення, є образливим — або було б таким, якби художник не ставився до багатьох неєврейських тем у такій же вульгарній манері».[12]

Керрі Рікі більш позитивно відгукнувся про виставку для Artforum, написавши, що «картини приголомшливі», і зазначив, що вони мають «несподіване поєднання культурної антропології, портрету, вшанування знаменитостей та дослідження інтелігенції — і все це водночас».[17]

Бернард Хенсон з Hartford Courant заявив, що портрети були «красивими». Він додав, що виставка була «справжнім досвідом. Воргол поєднує фотографічне зображення, елегантно спрощений контур і магічну взаємодію кольорових площин, щоб створити бачення, яке є частково документом, а частково фантазією».[18]

У 2006 році Національна портретна галерея писала, що «наполягання Уорхола на тому, щоб суб'єкти зображення були мертвими, надає серії невідворотного характеру смертності. Обличчя померлих з'являються ніби за фасадом сучасності. Напруга, що зберігається між фотографією та абстракцією, фокусує питання їхньої знаменитості. Досліджуючи межі розлому між людиною та її виготовленим, поверхневим образом, Воргол представляє славу цих людей як складну метаморфозу».[13]

Пізніше Кен Джонсон у своїй рецензії 2008 року для «Нью-Йорк Таймс» писав: «Однак, що вражає в цих картинах зараз, так це те, наскільки вони нецікаві. Те, що колись робило їх суперечливими — натяк на жартівливий, несвідомий антисемітизм — випарувалося, залишивши по собі не більше, ніж м'які, схожі на плакати зображення. Картини мають певний візуальний пафос, деякі з них можна навіть назвати джазовими… Проблема для Воргола не в тому, чим займалися його герої, і не в єврействі загалом. Його справжньою темою була слава. Він цікавився відомими людьми просто тому, що вони були відомими».[1]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Funny, You Don't Look Like a Subject for Warhol. New York Times. 28 березня 2008. Процитовано 26 травня 2019.
  2. ↑ Andy Warhol 10 Portraits of Jews About. Andipa Editions (англ.). Процитовано 11 жовтня 2023.
  3. ↑ Warhol, Andy; Hackett, Pat (1989). The Andy Warhol diaries. New York, NY : Warner Books. с. 223. ISBN 978-0-446-51426-2.
  4. ↑ Nereim, Vivian (20 жовтня 2010). Ruth Eleanor Levine: Artist Known for Sense of Humor. Pittsburgh Post-Gazette. Процитовано 25 квітня 2023.
  5. ↑ Teicholz, Tom (30 травня 2019). Warhol's 20th Century Jewish Portraits: Even His Nadir Fascinates. Forbes (англ.). Процитовано 24 червня 2022.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л Andy Warhol Ten Portraits of Jews of the Twentieth Century Series, 1980. news.masterworksfineart.com. Процитовано 17 жовтня 2021.
  7. ↑ McBee, Richard (23 березня 2008). Warhol's Jews: Ten Portraits Reconsidered. Richard McBee Artist and Writer (брит.). Процитовано 24 червня 2022.
  8. ↑ Kohen, Helen L. (5 вересня 1980). Is It Art? S. Florida Sees for Itself. The Miami Herald. с. Section D.
  9. ↑ Kunitz, Daniel (20 березня 2008). In Keeping With Warhol. The New York Sun. Процитовано 24 червня 2022.
  10. ↑ Glowen, Ron (11 вересня 1980). Warhol's portraits hits Seattle. The Daily Herald. с. 5D.
  11. ↑ Mershon, Helen L. (25 вересня 1980). Pop ... goes the Warhol in PCVA gallery. Oregon Journal. с. 23.
  12. ↑ а б Kramer, Hilton (19 вересня 1980). Art: Warhol Show At Jewish Museum. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 17 жовтня 2021.
  13. ↑ а б в Andy Warhol: 10 portraits of Jews of the 20th century. National Portrait Gallery, London. Процитовано 26 травня 2019.
  14. ↑ Sampler. The Hartford Courant. 23 листопада 1980. с. 19.
  15. ↑ Matilda Battersby (18 серпня 2011). Andy Warhol's 'Jewish geniuses' still fuelling debate. The Independent. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 26 травня 2019.
  16. ↑ Jewish Museum Collection: Sigmund Freud. Jewish Museum (of New York). Процитовано 26 травня 2019.
  17. ↑ Rickey, Carrie (December 1980). Carrie Rickey on Andy Warhol. Artforum (амер.). Процитовано 19 березня 2023.
  18. ↑ Hanson, Bernard (23 листопада 1980). Grass' Sordid Pseudo-realism; Warhol's Handsome Portraits. The Hartford Courant. с. G2.

Посилання

[ред. | ред. код]

Енді Воргол: 10 портретів євреїв 20 століття на сайті Національної портретної галереї в Лондоні (англ.)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Десять_портретів_євреїв_ХХ_століття