Джеральдіна Кобб
Джеральдіна Кобб | |
---|---|
Прізвисько | Jerrie |
Народилася | 5 березня 1931 Норман, Оклахома, США |
Померла | 18 березня 2019[1] (88 років) Флорида, США[2] |
Країна | США |
Діяльність | льотчиця, автобіограф |
Alma mater | University of Science and Arts of Oklahomad |
Членство | Дев'яносто дев'ять[3] |
Мати | Helena Butler Stoned |
Нагороди | |
IMDb | ID 9527397 |
Джеральдіна (Джеррі) Кобб (англ. Geraldyne M 'Jerrie' Cobb, 5 березня 1931, Норман, Оклахома — 18 березня 2019, Флорида) — американська льотчиця, володарка величезної кількості рекордів швидкості, висоти й дальності польотів, автобіографістка та борчиня за права жінок. Одна з організаторок у 1961 році неофіційного феміністського проєкту Меркурій 13, який об'єднав льотчиць, що прагнули здійснити космічний політ і стати астронавтками. Попри тривалу дискусію і міжнародний розголос, жодна з учасниць групи Меркурій 13 в космосі не побувала.
Зовнішні зображення | |
---|---|
Фотография Джеральдина Кобб. |
Зовнішні зображення | |
---|---|
Фотография Джеральдина Кобб. |
Зовнішні зображення | |
---|---|
Фотография Джеральдина Кобб. |
Народилася 5 березня 1931 року в місті Норман, Оклахома в родині підполковника Вільяма Кобба і Гелени Батлер Стоун Кобб.[4] Ще у ранньому віці під впливом батька-пілота захопилась авіацією. Кобб навчилась керувати літаком у 12 років на біплані фірми «Вако» свого батька з відкритою кабіною.[5] У 16 років вона літала навколо Великих рівнин на Piper J-3 Cub, розкидаючи листівки над маленькими містами з рекламою мандрівних цирків. У 17 років Кобб отримала ліцензію приватного пілота. Рік по тому вона отримала ліцензію на комерційні польоти.[6]
У 19 років Кобб була інструкторкою з навчання пілотування. У 21 рік вона транспортувала військових в усьому світі й пілотувала чотиримоторні бомбардувальники.[7]
З огляду на повернення багатьох кваліфікованих чоловіків-пілотів після Другої світової війни Кобб вимушена займатись менш кваліфікованою діяльністю, зокрема, патрулюванням трубопроводів та розпиленням добрив. Попри це вона продовжувала підвищувати свою кваліфікацію як пілотеса багатомоторних літаків, пілотеса-інструкторка та наземна інструкторка.
Кобб встановлювала рекорди зі швидкості, відстані й абсолютної висоти у віці 20 років. Вона стала першою жінкою, яка літала на Паризькому авіашоу в Ле-Бурже, найбільшій авіаційній експозиції у світі. Після чого вона отримала звання «Пілота року» і була нагороджена Золотою медаллю «Амелія Ергарт». Журнал Life назвав її однією з 9 жінок, що увійшли до списку «100 найвидатніших молодих людей у Сполучених Штатах».[7][8]
Щоб зібрати гроші на купівлю літака Другої світової війни Fairchild PT-23, Кобб грала у жіночий софтбол у напівпрофесійній команді Oklahoma City Queens.[9]
До 1959 року вона була льотчицею і менеджеркою компанії Aero Design and Engineering Company, що сконструювала літак Aero Commander, на якому Кобб встановила свої рекорди. До 1960 року вона мала 7000 годин нальотів і встановила три світові авіаційні рекорди: світовий рекорд 1959 року з безперервного польоту на далекі відстані, світовий рекорд 1959 року швидкості для легкомоторних літаків та світовий рекорд 1960 року з набору висоти для легкомоторних літаків, що дорівнював 37010 футів.[10]
Входила до об'єднання льотчиць Дев'яносто дев'ять. Кобб — одна із групи жінок, які пішли в Клініку Лавлеса у Нью-Мексико у 1961 році й пройшли ті ж медичні й психологічні тести, що і чоловіки-астронавти з Першої сімки (Меркурій 7).[11]
У травні 1961 року адміністратор НАСА Джеймс Вебб призначив Джеральдіну Кобб консультанткою космічної програми NASA.[12]
Незалежний дослідник Вільям Рендолф Лавлес (другий) допомагав скласти тести для астронавтів-чоловіків NASA. Йому стало цікаво, як жінки пройдуть ці випробування. У 1960 році Лавлес запропонував Джеральдіні Кобб набрати групу кандидаток в астронавтки й пройти ті ж суворі випробування. Цю групу з 20 відібраних льотчиць Кобб назвала «Флетс» (Fellow Lady Astronaut Trainees — «FLATs»).
На початку 1961 року всі пілотеси пройшли ті ж фізичні тести, які пройшли астронавти з проєкту Меркурій. 13 жінок з групи «Флетс» пройшли тести «Фаза-1», вони й склали групу Меркурій 13.
Кількох жінок відібрали для додаткових тестів. Джеральдіна Кобб, Рея Геррл і Фанк Воллі переїхали в Оклахома-Сіті, для проходження 2-ї фази тестів. Вони складалися з випробування у сурдокамері і психологічних тестів. Кобб була єдиною з жінок, що пройшла Фазу-3 (аеромедичний тест з використанням військової техніки й реактивного літака), інші жінки повинні були прибути у Військово-морську школу авіаційної медицини у Пенсаколі, Флорида, щоб пройти такі самі тести. Проте було оголошено про скасування випробувань.[13]
NASA наполягала на своїй думці, що астронавтами повинні бути кваліфіковані льотчики-випробувачі (чоловіки). Одна з 13 учасниць проєкту була дружиною американського сенатора, і були влаштовані слухання в Конгресі США.
Кобб негайно вилетіла до Вашингтона, щоб спробувати відновити програму тестування. Вона і Джейн Гарт написали листа президенту Джону Ф. Кеннеді й відвідали віцепрезидента Ліндона Б. Джонсона. 17 і 18 липня 1962 року представник сенату Віктор Анфузо ініціював публічні слухання спеціальної підкомісії Комітету палати з питань науки й астронавтики.
Представник NASA Джордж Лоу і астронавти Джон Гленн і Скотт Карпентер заявили, що у NASA немає критеріїв для відбору жінок-астронавток. Вони повідомили, що NASA вимагало, щоб усі астронавти були випускниками військових реактивних випробувальних програм і мали дипломи інженера, недоступні тоді жінкам. Хоча деякі члени Підкомісії співчували жіночим аргументам, слухання закінчилися нічим. Попри розголос, NASA не включило жінок у свою офіційну програму навчання.
Припинення проєкту Меркурій 13 і крах надій на співпрацю з NASA завдав Джеральдіні Кобб сильного емоційного удару. Політ у космос став для неї заповітною мрією. У 1962 році вона залишила роботу тест-льотчиці на авіазаводі в місті Оклахома-Сіті й вирушила з місіонерською місією в джунглі Амазонки. На невеликому літаку вона розвозила спорядження, харчові продукти й медикаменти для дослідницьких груп, допомагала індіанським племенам, що живуть на межі вимирання. Її роботу високо оцінила світова спільнота. Кобб була відзначена урядами Бразилії, Колумбії, Еквадору, Франції та Перу.[14][15] У 1981 році вона була номінована на Нобелівську премію миру за гуманітарну роботу.[16]
У США повернулася тільки у 1996 році. 1999 року Національна організація жінок провела кампанію, щоб відправити Кобб в космос для дослідження наслідків старіння, аналогічно до Джона Гленна, проте вирушити в космос їй не вдалося.[16]
Джеральдіна Кобб отримала численні відзнаки в галузі авіації, в тому числі «Гармон Трофі» і премію «Золоті крила» Міжнародної Авіації.[14]
- Золота медаль Амелії Ергарт.
- Жінка року в авіації.
- Пілот року від Національної асоціації пілотів.
- Золоті крила від міжнародної федерації аеронавтики, Париж.
- П'ять років була консультантом Федеральної авіаційної адміністрації США.
- Нагорода від уряду Еквадору за нові повітряні маршрути через Анди.
- 1973 року Президент Річард Ніксон нагородив премією «Трофей Хармона»[17][18] як «Найкраща льотчиця світу» під час церемонії у Білому домі.
- Включена до Залу слави Оклахоми як «найвидатніший авіатор США».
- Премія «Піонерка» за допомогу індіанським племенам у джунглях Амазонки.
- 1979 Премія єпископа Райта за «гуманітарний внесок у сучасну авіацію».[19]
- 2007 р. Почесний доктор наук Університету Вісконсину — Ошкош.[20]
- Група Меркурій 13 та Дев'яносто дев'ять
- Список космонавток та Список авіаторок
- Меркурій (космічна програма)
- Джеміні (космічна програма)
- Аполлон (космічна програма)
- Спейс Шаттл
- ↑ а б https://arstechnica.com/science/2019/04/jerrie-cobb-an-aviation-pioneer-and-advocate-for-women-in-space-has-died/
- ↑ https://web.archive.org/web/20190418140103/https://arstechnica.com/science/2019/04/jerrie-cobb-an-aviation-pioneer-and-advocate-for-women-in-space-has-died/
- ↑ https://www.ninety-nines.org/NH-Jerrie_Geraldyn_Cobb_126.htm
- ↑ Харгрейв, [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] Університет Монаш піонерів [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.], Австралія Доступ 12 березня 2010 року
- ↑ Джеррі Кобб «Джеррі Кобб, соло-пілот» (автобіографія) [Архівовано 16 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Харгрейв, [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] Університет Монаш піонерів [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.], Австралія Доступ 12 березня 2010 року
- ↑ а б Інтернет енциклопедія науки, авіаційні піонери [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] 12 березня 2010 року
- ↑ Джон Шеплер «Астронавт Джеррі Кобб, Меркурій 13 Перші астронавти жінок у НАСА» [Архівовано 2023-04-04 у Wayback Machine.] johnshepler.com Доступ 12 березня 2010
- ↑ Харгрейв, [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] Університет Монаш піонерів [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.], Австралія Доступ 12 березня 2010 року
- ↑ Жінки [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.] Kelli Gant в авіації [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.] [Дев'яносто дев'ять] Inc. Доступно 12 березня 2010 року
- ↑ Cobb. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 березня 2019.
- ↑ Інтернет енциклопедія науки, авіаційні піонери [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] 12 березня 2010 року
- ↑ Jerrie Cobb Poses beside Mercury Capsule. Архів оригіналу за 24 грудня 2011. Процитовано 15 серпня 2017.
{{cite web}}
: Cite має пустий невідомий параметр:|df=
(довідка) - ↑ а б Інтернет енциклопедія науки, авіаційні піонери [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] 12 березня 2010 року
- ↑ «UW Oshkosh Меркурій 13 біографія»[недоступне посилання з липня 2019] Університет Вісконсіна — Ошкош
- ↑ а б Харгрейв, [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] Університет Монаш піонерів [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.], Австралія Доступ 12 березня 2010 року
- ↑ Джеррі Кобб (Jerrie Cobb) jerrie_cobb_facts.html Джеррі Кобб, факти (автобіографія) [Архівовано 17 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Альбін Кребс (21 вересня 1973 р.) 5 Top Pilots Cited [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.], New York Times, доступний 13 березня 2010 року
- ↑ Джеррі Кобб [Архівовано 7 червня 2010 у Wayback Machine.] Факси Джеррі Кобб Фонд
- ↑ Університет Вісконсіна-Ошкош - Кобб [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] отримав доступ 12 березня 2010 року
- Mercury 13 web site [Архівовано 4 січня 2022 у Wayback Machine.]
- NPR feature on the FLATs [Архівовано 11 травня 2012 у Wayback Machine.]
- Alexis Madrigal, «The Women Who Would Have Been Sally Ride» [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.], The Atlantic, July 24, 2012. (Tagline: «The truth is: the sexism of the day себе пригніченими the science of the day.»)
- Жінка Lovelace в космосі [Архівовано 20 липня 2021 у Wayback Machine.] nasa.gov
- Енциклопедія історії та культури Оклахоми — Кобб, Геральдин М.
- Фонд Джеррі Кобб