Перейти до вмісту

Джерело (Енгр)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Джерело
фр. La Source[1]
англ. The Spring Редагувати інформацію у Вікіданих
Творець:Жан-Огюст-Домінік Енгр[2][3][1], Alexandre Desgoffed[2][3] і Paul Balzed[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Час створення:1856[3][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Висота:163 см
Ширина:80 см
Матеріал:полотно[3][1] і олійна фарба[3][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанр:ню[2], алегорія[d][2] і figure paintingd Редагувати інформацію у Вікіданих
Зберігається:Музей д'Орсе[3][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Музей:Department of Paintings of the Louvred[1] і Музей д'Орсе Редагувати інформацію у Вікіданих
Інвентарний номер:RF 219[1][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Джерело у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джерело (фр. La Source, що означає "джерело") — картина маслом на полотні французького неокласичного художника Жана-Огюста-Домініка Енгра. Робота була розпочата у Флоренції приблизно в 1820 році і не була завершена до 1856 року в Парижі.[4][5] Коли Енгр закінчив «Джерело», йому було сімдесят шість років[6], він уже став відомим[7] і був президентом Школи витончених мистецтв.[8] Позу оголеної можна порівняти з іншою позою Енгра, «Венери Анадіомени» (1848)[9], і це повторне уявлення про Афродіту Кнідську або «Венеру Лоскучу».[8] Два учні Енгра, художники Поль Бальце та Александр Дезгофф, допомогли створити фон і глечик з водою.[4]

Опис

[ред. | ред. код]

На картині зображена оголена жінка, яка стоїть прямо між отвором у скелях і тримає в руках глечик, з якого тече вода. Таким чином, вона представляє джерело води або джерело, для якого джерело є звичайним словом, і яке в класичній літературі є священним для муз і джерелом поетичного натхнення.[10] Вона стоїть між двома квітами, з їх «вразливістю для чоловіків, які бажають їх зірвати»[10] і обрамлена плющем, рослиною Діоніса, бога безладу, відродження та екстазу.[10] Вода, яку вона виливає, відокремлює її від глядача, оскільки річки позначають межі, перетин яких символічно важливий.[10]

Мармурова скульптура на основі Джерела, створена на замовлення Дорабджі Тата і зараз знаходиться в Чхатрапаті Шіваджі Махараджа Васту Санграхалая, Мумбаї

Тема

[ред. | ред. код]

Історики мистецтва Френсіс Фаул і Річард Томсон припускають, що в «Джерелі» існує «символічна єдність жінки та природи», де квітучі рослини та вода служать фоном, який Енгр наповнює жіночими «вторинними атрибутами».[11]

Відгуки

[ред. | ред. код]

Перша виставка «Джерела» відбулася в 1856 році, в рік її завершення.[12] Картина була сприйнята з ентузіазмом.[7] 1857 року картину придбав Дюшатель за 25 000 франків. Держава взяла на себе право власності на картину в 1878 році, і вона перейшла до Музею Лувру. У 1986 році він був переданий Музею д'Орсе.[4] Картину часто виставляли та широко публікували.[4][13]

Холдейн Макфолл в «Історії живопису: французький геній» описує «Джерело» як «чудову оголену натуру Енгра, за якою він в основному відомий».[14] Кеннет Кларк у своїй книзі «Жіноча краса» зазначив, що «Джерело» було описано як «найкрасивіша фігура французького живопису».[15] Вальтер Фрідлендер у «Давиді до Делакруа» називав «Джерело» просто найвідомішою картиною Енгра.[16]

Моделлю для картини стала юна донька консьєржа Енгра.[14] У своїй «Сповіді молодої людини» ірландський письменник Джордж Мур писав про моральність мистецького виробництва: «Яке мені діло до того, що доброчесність якоїсь шістнадцятирічної служниці була ціною за „Джерело“ Інгреса? Те, що натурниця померла від пияцтва і хвороби в лікарні, — ніщо в порівнянні з тим, що я повинен мати „Джерело“, цю вишукану мрію про невинність».[17]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л Louvre museum collections database
  2. ↑ а б в г д JocondeLab — 2014.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л Jean Auguste Dominique Ingres, La Sourceen, 1856
  4. ↑ а б в г La Source. Musée d'Orsay. Процитовано 2 березня 2012.
  5. ↑ Houghton Mifflin Company (2003). The Houghton Mifflin dictionary of biography. Houghton Mifflin Harcourt. с. 782–. ISBN 978-0-618-25210-7.
  6. ↑ Arnheim, Rudolf (2004). Art and visual perception: a psychology of the creative eye. University of California Press. с. 152. ISBN 978-0-520-24383-5.
  7. ↑ а б Magi, Giovanna (1999). Grand Louvre and the Musee D'Orsay. Casa Editrice Bonechi. с. 91. ISBN 978-88-7009-780-1.
  8. ↑ а б Baguley, David (2000). Napoleon III and his regime: an extravaganza. LSU Press. с. 317–. ISBN 978-0-8071-2624-0.
  9. ↑ Geist, Sidney (1988). Interpreting Cézanne. Harvard University Press. с. 93. ISBN 978-0-674-45955-7.
  10. ↑ а б в г Ferber, Michael (2007). A dictionary of literary symbols. Cambridge University Press. с. 75ff, 80f, 104f, 170ff. ISBN 978-0-521-87042-9.
  11. ↑ Fowle, Francis; Thomson, Richard (2003). Soil and stone: impressionism, urbanism, environment. Ashgate Publishing. с. 23. ISBN 978-0-7546-3685-4.
  12. ↑ Stoddart, David Michael (1990). The scented ape: the biology and culture of human odour. Cambridge University Press. с. 131. ISBN 978-0-521-39561-8.
  13. ↑ Fried, Michael (1998). Manet's modernism, or, The face of painting in the 1860s. University of Chicago Press. с. 518. ISBN 978-0-226-26217-8.
  14. ↑ а б Macfall, Haldane (August 2004). A History of Painting: The French Genius (vol. 6). Kessinger Publishing. с. 275. ISBN 978-1-4179-4511-5.
  15. ↑ Henry A. Strobel (1999). Reflections: personal essays. Henry Strobel Publisher. с. 62. ISBN 978-1-892210-01-2.
  16. ↑ Friedländer, Walter F. (1952). David to Delacroix. Harvard University Press. с. 87. ISBN 978-0-674-19401-4.
  17. ↑ Barrett, Cyril (1982). The Morality of Artistic Production. The Journal of Aesthetics and Art Criticism. Wiley-Blackwell. 41: 137—144. doi:10.2307/430264. JSTOR 430264.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Джерело_(Енгр)