Джоанна Стінгрей
| Джоанна Стінгрей | |
|---|---|
англ. Joanna Stingray  | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 3 липня 1960 (64 роки) |
| Місце народження | Лос-Анджелес, Каліфорнія, США |
| Громадянство |  США |
| Професії | співачка, акторка, музична продюсерка, рок-музикантка, режисерка, rock singer, кінорежисерка |
| Освіта | Беверлі Гіллз (середня школа) |
| Інструменти | вокал[d] |
| Мова | англійська |
| Жанри | поп |
| У шлюбі з | Каспарян Юрій Дмитрович[1] |
| joannastingray.com | |
 Файли у Вікісховищі | |
Джоанна Стінгрей (3 липня[2] 1960[3] в Лос-Анджелесі, Каліфорнія, як Джоанна Філдз (Joanna Fields)[4] — американська співачка, акторка, музична продюсерка та громадська діячка, одна зі значущих персон і популяризаторок радянської та пострадянської рок-культури на Заході.[5] Займалася записом і випуском пісень радянських рок-гуртів. Пізніше зробила в Росії успішну соло-кар'єру, але через 10 років після своєї зустрічі з радянським роком все ж повернулась до США.[4]
Мати Джоани була танцюристкою у відомому нью-йоркському гурті «Роккет». Кілька разів знімалась у фільмах: наприклад, грала оркестрантку в фільмі «В джазі лише дівчата».[3] Покинула сцену, одружившись та народивши трьох дочок. Батько був музикантом, грав на трубі.[3]
Виросла в престижному районі Беверлі-Гіллз, хоча її сім'я не належала до фінансової еліти чи шоу-бізнесу.[4]
В 1978 році закінчила школу в Беверлі-Гіллз і вступила до університету Південної Каліфорнії (UCLA)[4] на спеціальність «психологія».[3] В університеті почала співати і писати пісні, а в 1983 році на дрібному місцевому лейблі випустила максі-сингл з чотирма своїми роботами.[4]
1981 року подорожувала Китаєм.[3]
Закінчивши навчання в університеті в 1983 році випустила свій перший диск.[3]
Весною 1984 року їй запропонували дешевий тур СРСР.[3] Рок-співачка, що починала кар'єру, вперше опинилася в Ленінграді восени 1984 року[6] (за іншими даними в березні 1984 року вона потрапила в СРСР[4]). Перед вильотом до СРСР чоловік її однокласниці Даяни Стерр, яка до цього часу одружилася з емігрантом з СРСР Андрієм Фалалєєвим, який виріс у Петербурзі і був тісно зв'язаний з петербурзькими музичними колами — і насамперед з «Акваріумом», дав Джоанні Стінгрей номер телефону Бориса Гребенщикова, назвавши того справжньою рок-зіркою в СРСР.[4]
У 1980-х Стінгрей ознайомилась з підпільним радянським ленінградським роком і таємно вивезла на Захід записи його тодішніх зірок.
Наступні два роки вона човниковими поїздками між США і СРСР доставляла своїм новим знайомим платівки, інструменти й різне музичне обладнання, а у зворотньому напрямку таємно вивозила записи самодіяльних петербурзьких гуртів. Згодом Джоанна згадуватиме, що була на гачку КДБ і ЦРУ, оскільки кожна зі сторін підозрювала в ній агентку супротивника.[4] За два роки вона зуміла допомогти музикантам «Кино», «Аквариума», «Дивних ігор» відзняти велику кількість відеоматеріалу і переправити значну кількість архівів петербурзького року до США.[4] Джоанна Стінгрей записала кілька англійських версій ленінградських рок-пісень.[6]
У червні 1986 року Стінгрей випустила перший на заході реліз російської рок-музики — подвійну збірку-спліт «Red Wave» («Червона хвиля»),[7] що викликав у світі безперечний фурор (як смілива дівчина зуміла обманути КДБ) і — що найбільш важливо — зсунула з місця якісь коліщата в державній машині СРСР, підштовхнувши його спочатку до часткової, а пізніше й до повної легалізації петербурзького, а за цим і всього радянського року.[4]
«The Red Wave» містив зроблені на "студії" «АнТроп» записи пітерських гуртів «Аквариум», «Кино», «Странные Игры» та «Алиса». Поки світові журналісти за звичкою порівнювали музику з відомими їм аналогами, обговорювали стиль і володіння інструментами, мало вдаючись в соціально-політичний аспект події, — в СРСР, навпаки, комуністична газета «Комсомольська правда» написала розгромну статтю „«Червона хвиля» на мутній воді“[8], в якій співачку звинувачували в антирадянщині і провокації, після чого висловились й інші видання.[4] Після виходу цієї платівки всіх музикантів, які надали Стінгрей свої записи, попросили підписати листа, в якому вони мали зректися всякої співпраці із заокеанським продюсером[9]. Підписав цей лист лише Грєбєнщіков[9].
Джоана Стінгрей була присутня в Америці на прем'єрі фільму «Игла» ("Голка") — поїхала з Рашидом Нугмановим.[10] Після показу фільму Віктор Цой зіграв з Юрієм Каспаряном короткий концерт.
Стінгрей добилась того, що компанія «Yamaha» подарувала комплект своєї концертної апаратури Ленінгадському Рок-клубу.[4]
У 1986 році їй відмовили в дозволі приїхати в СРСР на власне весілля з Юрієм Каспаряном.[7][10] Стінгрей півроку чекала візи.[10] Перебування її в Росії прискіпливо відслідковував тижневик «РІО» (директором ленінградського самвидавського журналу був Андрій Бурлака).
Коли 1986 року Джоанна Стінгрей вперше вийшла на сцену — це був концерт у «Палаці Молоді».[11] Віктор Цой співав з нею пісню «Рухайся, рухайся, танцюй зі мною».[11]
2 листопада 1987 Стінгрей одружилася з гітаристом гурту «Кино» Юрієм Каспаряном.
Пізніше розлучилася і полюбила ударника гурту «Центр» Олександра Васильєва, від якого має дочку Медісон.
Спогади Джоанни Стінгрей про Віктора Цоя:[10]
"… те, що Віктор вважав нездійсненним, сталося. Він полетів до Америки. Я чекала цього моменту так довго, що вирішила витратити всі заощаджені гроші, щоб зробити цю його подорож незабутньою. В аеропорт зустрічати їх з Юрою Каспаряном я вирушила у взятому з цієї нагоди напрокат білому лімузині з баром і телевізором. Два тижні ми провели, як діти, насолоджуючись життям. Віктору все дуже подобалося. Ми скакали на конях, каталися на снігомобілях, їздили на океан, були в Лас-Вегасі. Ходили по магазинах і нарешті поїхали в Діснейленд, який сподобався Віктору найбільше. І коли ми гуляли по казковій країні, званій Діснейлендом, він весь час повторював: «Я знову відчуваю себе дитиною …» "
Побувати в Діснейленді було мрією Віктора Цоя.[12] Здійснити цю мрію допомогла Стінгрей.[12]
20 червня 1992 в Лужниках Джоанна Стінгрей брала участь у концерті пам'яті Віктора Цоя разом з Віктором Сологубом (бас-гітара, Странные Игры), Валерієм Виноградовим (гітара, Центр) та Олександром Васильєвим (ударні, Центр).
В 1994 році випустила свій черговий альбом «For A Moment». Але економічна ситуація в Росії, бандитські війни й інші атрибути дикого капіталізму згодом змусили Джоанну, яка готувалась до чергового материнства, весною 1996 року повернутись до США.[4]
Джоанна Стінгрей про становище російських жінок у суспільстві:
|
(...)— У ваших жінок дуже тяжке становище. Якщо американки успішно домагаються рівних з чоловіками прав, то російська жінка цілком підпорядкована чоловікові. Дивиться за дітьми, робить покупки, готує, пере, прибирає — все на її плечах. На мою думку, більшість російських чоловіків жінку не поважають. | 
|
— уривок з інтерв'ю Джоанни журналу «Смена», 1995 рік[3] | ||
Восени 2004 року Джоанна Стінгрей зі своєю дочкою відвідала Росію, зіграла джем в московському клубі «Б2» і організувала коротку зустріч в петербурзькій «Платформі».[4]
В 1987–1991 роках одружена з Юрієм Каспаряном — гітаристом гурту «Кино».
Другий шлюб був у 1991 році з російським барабанщиком гурту «Центр» Олександром Васільєвим (помер 17 вересня 2019 року), від якого має дочку Медісон.
Останнім чоловіком Стінгрей є архітектор Річард Бест (Richard Best) з Каліфорнії.
- Beverly Hills Brat (ЕР 1983)
- Joanna Stingray (1986)
- Thinking Till Monday (1988)
- Walking Through Windows (1991)
- For A Moment (1994)
- Shades Of Yellow (1998)
- Red Wave (1986)
- ↑ Stingray J., Stingray M. Red wave: an American in the Soviet music underground — 2020.
- ↑ Joanna_stingray: 8 марта
- ↑ а б в г д е ж и Александр Мореев. «Джоанна Стингрей. Не люблю мужчин, которые кричат на женщин» / «Смена», Правда, 8 (1570) август, 1995 [Архівовано 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.]. ISSN 0131-6656 (с.: 187—189)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Бурлака А. Рок-энциклопедия: Популярная музыка в Ленинграде — Петербурге. 1965—2005 : Т.3 / Андрей Бурлака. — СПб.: Амфора. ТИД Амфора, 2007. — 519 с.: ил. ISBN 978-5-367-00361-1 ISBN 978-5-367-00613-1 (Т.3) (с.: 301—304)
- ↑ 3 июля — родилась ДЖОАННА СТИНГРЭЙ. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 26 листопада 2014.
- ↑ а б Артемий Троицкий. Back in the USSR: история рок-музыки в СССР. — Амфора, 2007 — С.261
- ↑ а б Легенда о Викторе Цое / «Студенческий Меридиан» февраль 1991 ISSN 0321-3801
- ↑ Николай Солдатенков. Незабытые имена. «Последний герой» / «Сельская Новь», № 6. 1991 (с.: 33-35)
- ↑ а б Времени машины / Евгений Ю.Додолев. — М.: ОЛМА МЕДИА ГРУПП, 2014. — 368 с. ISBN 978-5-373-06167-4 (с.: 105)
- ↑ а б в г Марина Куропаткина. Тайны смертей русских поэтов: Криминальные истории. — Вече, 2014. — с.449. ISBN 5457216780, 9785457216785
- ↑ а б Троицкий А. К. Рок в Союзе: 60-е, 70-е, 80-е… — М.: Искусство, 1991. 207с., ил. ISBN 5-210-02476-8
- ↑ а б Лариса Алексеенко. Последний герой / Журнал «Отдохни!» № 33 10.08.2010г.
|
Це незавершена стаття про американського музиканта чи музикантку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
|---|---|
| Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
