Джузеппе Туччі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джузеппе Туччі
Народився5 червня 1894(1894-06-05)[1][2][…]
Мачерата, Марке, Королівство Італія[4]
Помер5 квітня 1984(1984-04-05)[1][2][…] (89 років)
Сан-Поло-дей-Кавальєрі, Провінція Рим, Лаціо, Італія[4]
Країна Італія
 Королівство Італія
Діяльністьантрополог, археолог, мистецтвознавець
Alma materКалькуттський університет
Visva-Bharati Universityd
Римський університет ла Сапієнца
ГалузьТибетологія
ЗакладКалькуттський університет
Римський університет ла Сапієнца
ЧленствоНімецький археологічний інститут
Туринська академія наук[4]
Академія витончених мистецтвd
Нагороди
CMNS: Джузеппе Туччі у Вікісховищі

Джузеппе Туччі (італ. Giuseppe Tucci; 5 червня 1894, Мачерата, Марке, Італія — 5 квітня 1984, Сан-Поло-дель-Кавальєрі, Італія) — італійський тибетолог, індолог і релігієзнавець. Академік (1929), професор. Фахівець з історії буддизму. Вважається основоположником італійської тибетології.

Біографія

[ред. | ред. код]

У ранньому віці досягнув серйозних успіхів у вивченні мов (івриту, китайської мови і санскриту), а також стародавньої історії. У 1911 році зібрана юним науковцем колекція латинських епіграфів була опублікована в престижному «Огляді Німецького археологічного інституту». Незважаючи на труднощі, пов'язані з Першою світовою війною, в 1919 році Джузеппе успішно закінчив філологічний факультет Римського університету.

Через шість років він поїхав до Британської Індії й оселився в Шантінікетані (передмістя Колкати), де знаходився великий освітній центр, заснований Рабіндранатом Тагором. Там він став викладати італійську та китайську мови, паралельно вивчаючи буддизм і тибетську мову й публікуючи наукові праці різноманітної тематики.

У 1929 році наукове співтовариство Італії удостоює Туччі звання академіка (Accademico d'Italia). У 1930 році, провівши п'ять років в Індії (встигнувши попрацювати, крім Шантінікетану, в університетах Колкати, Дакки і Варанасі), сходознавець повертається на батьківщину. Його запрошують на посаду професора китайської мови і літератури в неаполітанський Університет Сходу, і Туччі їде на південь Італії, однак в сфері його інтересів перше місце займає не китайська, а індо-тибетська, гімалайська культура. Це знаходить відображення в наукових працях, створених ним на рубежі 1920-1930-тих років, присвячених, зокрема, філософії Дігнаги та історії індійсько-тибетського відлюдництва й аскетизму.

У листопаді 1932 року Джузеппе Туччі повертається в альма-матер, де очолює кафедру релігії і філософії Індії та Далекого Сходу. Тут він займався науковими дослідженнями і викладацькою діяльністю аж до 1969 року.

Між 1929 і 1948 роками академік зробив вісім наукових експедицій до Тибету, дослідивши невідомі європейській науці монастирі різних традицій. Перші результати були опубліковані в 1932 році в Римі у виданні «Indo-Tibetica». Всього вийшло сім томів цієї серії. Як зауважив В. М. Монтлевич, матеріали експедицій Туччі безцінні, «бо час і культурна революція в Китаї вже багато погубили» з побаченого й задокументованого італійським тибетологом[5]. Зібрані під час поїздок в «Країну снігів» історичні та етнографічні джерела численні і різноманітні. До їх числа відносяться буддійські і бонські тексти, скульптури, танки (живопис), а також близько 12 000 якісних фотографічних знімків.

Впродовж 1950-тих років Туччі здійснив експедиції в Непал (1950—1954), Пакистан (1955), Афганістан (1957) та Іран (1959), де проводив археологічні розкопки і реставрацію буддійських пам'ятників.

Не менш успішно йшла кабінетна робота — аналіз і систематизація джерел й підготовка публікацій. Праці вченого політематичні, проте перевага незмінно віддається духовній культурі Гімалайського регіону. Монографії «Tibetan Painted Scrolls» (1949), «Teoria e pratica del Mandala» (1949), «Tibet, paese delle nevi» (1967), «Релігії Тибету» (1970) визнаються в Італії та поза її межами (в тому числі в СРСР) і кілька разів перевидаються за життя автора різними мовами.

Крім досліджень, Джузеппе Туччі вів активну організаторську діяльність. У 1933 році він, разом з філософом Джованні Джентіле, заснували Італійський інститут Близького і Далекого Сходу (Istituto per il Medio e l'Estremo Oriente), на базі якого в 1995 році був відкритий Італійський інститут Африки і Сходу. Під його керівництвом видавалися наукові серії: «Asiatica», «East and West», «Serie Orientale Roma» та інші. Фактично особистими зусиллями Туччі в Італії сформувалася найбільша в Європі буддологічна школа[5].

Туччі писав популярні статті в італійські видання, в яких критикував раціоналізм європейської індустріалізації 1930-тих — 1940-вих років і висловлював прагнення до справжнього співіснування з природою, яке, як він стверджував, можна було зустріти в Азії.[6] За словами тибетолога Дональда Лопеса-молодшого, "для Туччі Тибет був екологічним раєм і позачасовою утопією, в якій промислова Європа, фігурально висловлюючись, могла врятуватися і знайти мир, зцілення від західних недуг, і в якій Європа могла знайти своє власне початкове минуле, щоб повернутися до нього "[7].

Член-кореспондент Британської академії (1959).

Вважається, що Дж. Туччі підтримував фашистський режим Муссоліні (тісно співпрацюючи з його ідеологом Джентіле). Він робив це офіційно і публічно, подібно багатьом вченим свого часу. У листопаді 1936 — січні 1937 року Туччі був представником Муссоліні в Японії, куди поїхав для поліпшення відносин між Італією та Японією, а також для ведення фашистської пропаганди. 27 квітня 1937 року виступив на радіо з промовою японською мовою.[8] Його невтомна діяльність в цій країні підготувала ґрунт для вступу Італії в Антикомінтернівський пакт, що відбулося 6 листопада того ж року.[9] Що ж стосується його особистої позиції, відомості про це російською мовою досі не опубліковані.

Публікації

[ред. | ред. код]

Перу Туччі належить близько 360 наукових публікацій. Дві роботи перекладені російською мовою. Нижче наведена коротка бібліографія вченого.

  • Полеміка в монастирі Сам'є / пер. з англ. А. І. Бреславця // Гаруда. — 1997. № 1, № 2.
  • Релігії Тибету / пер. з італ. О. В. Альбеділя. — СПб.: Євразія, 2005.
  • Святі і розбійники незвіданого Тибету: щоденник експедиції в Західний Тибет. 1935 / пер. з італ. А. А. Малигіна. — СПб.: Алетейя, 2004.
  • A Lhasa e oltre. — Roma: La Libreria dello Stato, 1950.
  • Asia religiosa. — Roma: Partenia, 1946.
  • Il libro tibetano dei morti. — Milano: Bocca, 1949.
  • Indo-tibetica 1: Mc'od rten e ts'a ts'a nel Tibet indiano ed occidentale: contributo allo studio dell'arte religiosa tibetana e del suo significato . — Roma: Reale Accademia d'Italia, 1932.
  • Indo-tibetica 2: Rin c'en bzan po e la rinascita del buddhismo nel Tibet intorno al Mille . — Roma: Reale Accademia d'Italia, 1933.
  • Indo-tibetica 3: I templi del Tibet occidentale e il loro simbolismo artistico . 2 vols. — Roma: Reale Accademia d'Italia, 1935—1936.
  • Indo-tibetica 4: Gyantse ed i suoi monastery. 3 vols. — Roma: Reale Accademia d'Italia, 1941.
  • Italia e Oriente. — Milano: Garzanti, 1949.
  • Nepal: alla scoperta dei Malla. — Bari: Leonardo da Vinci, 1960.
  • Preliminary report on two scientific expeditions in Nepal. — Roma: IsMEO, 1956.
  • Storia della filosofia indiana. — Bari: Laterza, 1957.
  • Teoria e pratica del Mandala. — Roma: Astrolabio, 1949.
  • The Sacred Character of the Kings of Ancient Tibet // East and West. Vol. VI. № 3. 1955. P. 197—205.
  • The Tombs of the Tibetan Kings. — Roma: IsMEO, 1950.
  • Tibet. — Genève: Nagel, 1973.
  • Tibet, paese delle nevi. — Novara: De Agostini, 1967.
  • Tibetan folksongs from the district of Gyantse. — Ascona: Artibus Asiae, 1949.
  • Tibetan Painted Scrolls. 3 voll. — Roma: Istituto Poligrafico e Zecca dello Stato, 1949.

Література

[ред. | ред. код]
  • Туччі Джузеппе // Буддизм. Словник. — М .: Республіка, 1992. — С. 247—248;
  • Giuseppe Tucci: Commemorazione tenuta dal Presidente dell'Istituto Gherardo Gnoli il 7 maggio 1984 a Palazzo Brancaccio, Roma, IsMEO, 1984;
  • Raniero Gnoli, Ricordo di Giuseppe Tucci, Roma, IsMEO, 1985;
  • Giuseppe Tucci nel centenario della nascita: Roma, 7-8 giugno 1994 a cura di Beniamino Melasecchi, Roma, IsMEO, 1995;
  • Giuseppe Tucci: Un maceratese nelle terre sacre dell'Oriente, Macerata, Comune di Macerata, 2000;
  • Tucci l'esploratore dell'anima, Catalogo [della] mostra, Pollenza, Arte Nomade, 2004;
  • «Concetto Guttuso intervistato da Oscar Nalesini», Il Giornale del Museo Nazionale d'Arte Orientale, n. 3, 2008, pp. 7-8;
  • Oscar Nalesini, «Assembling loose pages, gathering fragments of the past: Giuseppe Tucci and his wanderings throughout Tibet and the Himalayas , 1926—1954», in Sanskrit Texts from Giuseppe Tucci's Collection Part I, Edited by Francesco Sferra, Roma, IsIAO, 2008, pp. 79-112 (Manuscripta buddhica, 1);
  • Oscar Nalesini, "A short history of the Tibetan explorations of Giuseppe Tucci ", in Visibilia invisibilium. Non-invasive analyses on Tibetan paintings from the Tucci expeditions, ed. by M. Laurenzi Tabasso. MA Polichetti, C. Seccaroni. Orientalis Publications, 2011, pp. 17-28;
  • Enrica Garzilli. Mussolini's Explorer: The Adventures of Giuseppe Tucci and Italian Policy in the Orient from Mussolini to Andreotti . With the Correspondence of Giulio Andreotti. (Volume 1). Rome-Milan: Memori editrice and Asiatica Association, 2012;
  • O. Nalesini, «Il carteggio Moise-Tucci sulla spedizione tibetana del 1948», in Miscellanea di storia delle esplorazioni, vol. XXXVII, Genova, Bozzi 2012, pp. 115—161;
  • O. Nalesini, «Felice Boffa Ballaran, diarista, fotografo e cartografo della spedizione italiana in Tibet del 1939», in Miscellanea di storia delle esplorazioni, vol. XXXVIII, Genova, Bozzi, 2013, pp. 267—309.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Klimburg-Salter D. E. Tucci, Giuseppe // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2018. — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T086474
  4. ↑ а б в www.accademiadellescienze.it
  5. ↑ а б Монтлевич В. М. От редактора // Туччи Дж. Религии Тибета / пер. с итал. О. В. Альбедиля. — СПб.: Евразия, 2005. С. 8—9.
  6. ↑ Clarke, John James (1997). Oriental enlightenment: the encounter between Asian and Western thought. Psychology Press. с. 196. ISBN 978-0-415-13376-0.
  7. ↑ Mullen, Eve (2001). The American occupation of Tibetan Buddhism: Tibetans and their American hosts in New York City. Jugend, Religion, Unterricht. Т. 6. Waxmann Verlag. с. 94. ISBN 978-3-8309-1053-4.
  8. ↑ По данным газеты Il Messaggero от 27 апреля 1937. См. Enrica Garzilli, L'esploratore del Duce. Le avventure di Giuseppe Tucci e la politica italiana in Oriente da Mussolini a Andreotti. Con il carteggio di Giulio Andreotti, 2 тома, Memori/ Asiatica: Rome and Milan, 2012, т. 1, с. 405 ISBN 978-8890022654.
  9. ↑ О сотрудничестве Туччи с фашистскими властями см. Enrica Garzilli, L'esploratore del Duce, цит., т. 1, с. 283—493; т. 2, с. 5-82 et passim. О миссии Туччи в Японии см. там же, т. 1, с. 387—413 ISBN 978-8890022661.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джузеппе_Туччі&oldid=41247509