Джусто Джервазутті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джусто Джервазутті
італ. Giusto Gervasutti
Народився17 квітня 1909(1909-04-17)[2]
Червіньяно-дель-Фріулі, regional decentralization entity of Udined, Фріулі-Венеція-Джулія, Італія
Помер16 вересня 1946(1946-09-16)[1] (37 років) або 17 вересня 1946(1946-09-17)[2] (37 років)
Mont Blanc du Taculd, Верхня Савоя, Франція
Країна Італія
 Королівство Італія
Діяльністьальпініст, біатлоніст, ski mountaineer
Знання мовіталійська[1]

Джусто Джервазу́тті (італ. Giusto Gervasutti ; 17 квітня 1909(1909квітня17), Червіньяно-дель-Фріулі, Італія — 16 вересня 1946, вершина Монблан-дю-Такюль, Франція) — італійський альпініст, автор першопроходжень низки маршрутів високої категорії складності в Альпах. Загинув унаслідок падіння при спуску східною стіною вершини Монблан-дю-Такюль.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 17 квітня 1909 року у комуні Червіньяно-дель-Фріулі в Італії. 22-річним переїхав до Турина, де навчався в університеті. У Турині отримав можливість удосконалювати навички альпінізму та скелелазіння, спочатку придбані у Доломітових Альпах в регіоні Карнія[en], де він до того часу здійснив кілька складних сходжень[3][4][5].

1932 рік почався для Джервазутті з низки зимових сходжень на Норденд, Матергорн, Егюїй-Верт, Торре-Колдаї. У серпні 1933 року Джервазутті та П'єро Занетті здійснили друге сходження південним гребенем вершини Егюїй-Нуар-де-Петре[en]. За кілька днів, 14 серпня 1933 року, вони спробували сходження маршрутом Кро (італ. Croz Spur) на північній стіні масиву Гранд-Жорас, але були змушені перервати сходження і повернутися назад через погану погоду. 6 жовтня 1933 року Джервазутті й Альдо Бонакосса здійснили першопроходження маршруту західною стіною та південно-південно-західному гребеню на вершину Камераччо у масиві Брегалья[en]. Як першопрохідці, вони дали назву маршруту «Вежа Альберта» на честь короля Бельгії Альберта I. Пройдений ними маршрут досить складний навіть для сучасних альпіністів (6a/VI+)[3][6].

Після публікації у туринській газеті у 1933 році, що розповідає про успішний виступ його команди у змаганнях зі скі-альпінізму «Меццаламо Трофі[en]», Джервазутті отримав прізвисько il fortissimo (Сильний). Прізвисько вдало підкреслило універсальність Джервазутті, оскільки він однаково добре володів як скельною технікою, так і льодово-сніговою, що було в ті часи досить рідкісним явищем[3][4][5].

Монблан-дю-Такюль, кулуар Джервазутті

У липні 1934 року Джервазутті зробив кілька спроб сходження на Гранд-Жорас північною стіною, керуючись бажанням вирішити одну з останніх проблем Альп. Однак усі вони скінчилися невдало. Крім цього, 13 серпня, спільно з напарником з альпклубу у Турині Ренато Шабо[it], Джервазутті вдалося здійснити перше пряме сходження кулуара Джервазутті на східній стіні Монблан-дю-Такюля (D-). 23 — 24 серпня Джервазутті та Люсьєн Деві[fr] здійснили перше сходження північно-західною стіною вершини Олан[en] (TD)[3][5].

Влітку 1935 року Джервазутті здійснив ще два дуже складні першопроходження. Спершу, 16 липня 1935 року, Джервазутті в команді з Габрієлем Боккалатте[fr], Ніні П'єтрасанта[it] та Ренато Шабо, здійснили перше сходження північно-західним гребенем на вершину Пік-Адольф (одна з другорядних вершин D), а 30 — 31 серпня Джервазутті та Люсьєн Девіс здійснили перше сходження південним гребенем на Пік-Гаспар[en] у масиві Дез-Екрен[en] (TD)[3][5].

Взимку 1936 року Джервазутті здійснив перше зимове сходження гребенем Гернлі вершини Матергорн[7]. 23 — 24 липня 1936 року Джервазутті та Люсьєн Девіс здійснив перше сходження західною стіною на Л'Елефруад[en] Західну (TD+). 17—18 серпня він разом із Габрієлем Боккалатте здійснив перше сходження південно-західною стіною Пікко-Гульєрмін[it] за маршрутом, названим потім на їх честь маршрутом Джервазутті-Бокалатте (TD+/V+)[3][5].

У 1942 році Джервазутті нарешті вдалося здійснити першопроходження на Гранд-Жорас. 16—17 серпня він й італійський Джузеппе Гальярдоне[it] здійснили сходження східною стіною Гранд-Жораса за маршрутом категорії складності ED. Пізніше маршрут отримав ім'я Джервазутті[3][5]. У серпні 1944 року Джервазутті та Джиджи Панеї[it] пройшли новий маршрут непокореною раніше південною стіною Пік-Адольфа (TD+)[3][8].

Хата Джервазутті

Джервазутті загинув 16 вересня 1946 року під час спроби підйому разом із Джузеппе Гальярдоне кулуаром Джервазутті на східній стіні вершини Монблан-дю-Такюль. Через погіршення погодних умов альпіністи вирішили повернутися, не дійшовши до вершини. Однак на спуску Джервазутті оступився та впав униз[3][4][5].

Ім'ям Джервазутті названо кілька маршрутів високого рівня складності в Альпах[3]. Національна школа альпінізму у Турині названа ім'ям Джервазутті (італ. Scuola Nazionale di Alpinismo Giusto Gervasutti)[9]. Високогірна хатина Джервазутті[it] у масиві Монблан (комуна Курмайор, Італія) в районі льодовика Фребудзе на 2835 метрів над рівнем моря також отримала назву на честь італійського альпініста[10].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Giusto Gervasutti. Gervasutti's climbs. — The Mountaineers, 1979. — 201 p.
  • Giusto Gervasutti. Scalate nelle Alpi / P. Crivellaro. — CDA & VIVALDA, 2005. — 227 p. — ISBN 8874800649.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119036983 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л Giusto Gervasutti – (1909—1946) — CAAI (італ.). angeloelli.it. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 11 лютого 2017.
  4. ↑ а б в Andrea Giorda (16 грудня 2009). Giusto Gervasutti: i 100 anni del Fortissimo (італ.). Planetmountain.com. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
  5. ↑ а б в г д е ж Giovanni Titta Rosa. Scalatori. Le più audaci imprese alpinistiche da Whymper al «Sesto grado» raccontate dai protagonisti. — P. 203—211. — ISBN 8820314509.
  6. ↑ Luca Maspes "Rampikino" (26 червня 2010). Via nuova sulla P.ta Mer. del Cameraccio e traversata (італ.). Planetmountain.com. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
  7. ↑ Robin G. Collomb, John Neill. Pennine Alps Central. — P. 241—259. — ISBN 9780900523144.
  8. ↑ Gervasutti, Pic Adolphe Rey, Monte Bianco, Alpi Graie (італ.). Planetmountain.com. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
  9. ↑ Scuola Nazionale di Alpinismo Giusto Gervasutti - Storia (італ.). Scuola Nazionale di Alpinismo Giusto Gervasutti. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
  10. ↑ Bivacco Gervasutti (італ.). SUCAI Torino. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 11 лютого 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джусто_Джервазутті&oldid=41404510