Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря
| Михайлівська дзвіниця | ||||
|---|---|---|---|---|
,_Summer_2008_-_3.jpg) | ||||
| Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря | ||||
50°27′20.3″ пн. ш. 30°31′18.6″ сх. д. / 50.455639° пн. ш. 30.521833° сх. д. | ||||
| Статус | Пам'ятка архітектури національного значення | |||
| Країна |  Україна | |||
| Розташування | Київ, Трьохсвятительська вулиця, 8[1] | |||
| Конфесія | ПЦУ | |||
| Єпархія | Київська єпархія | |||
| Тип будівлі | Дзвіниця | |||
| Архітектурний стиль | Українське бароко[2][3][4] | |||
| Архітектор | Імовірно, Іван Матвієвич[5][6][7] | |||
| Перша згадка | 1631 | |||
| Будівництво | 1716[8][5] — 1719[8][4] або 1720[5][6][9] | |||
  Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря (Україна) | ||||
 | ||||
 Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря у Вікісховищі | ||||
Дзвіни́ця Миха́йлівського Золотове́рхого монастиря́ — пам'ятка архітектури в стилі українського бароко, дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Є одним з найважливіших елементів ансамблю монастиря й архітектурного образу Верхнього міста в цілому[6][7].
Триярусна дзвіниця збудована у 1716—1720[5][6] (за іншими даними, 1719[8][4]) роках за ігумена Варлаама (Ліницького), імовірно, під керівництвом майстра Івана Матвієвича[5][7]. До XX століття вона зазнала лише незначних перебудов, які майже не вплинули на її вигляд[6][9]. Була розібрана у 1934—1936 роках[10] задля спорудження на місці Михайлівського монастиря нового Урядового центру[5][11].
Після розібрання від дзвіниці залишилася частина південної стіни першого ярусу. Споруда була відновлена у первісних формах та вигляді у 1998 році, із включенням до неї збереженої частини[6][7][2]. На першому ярусі відновленої дзвіниці відкритий музей історії монастиря[3].
Дзвіниця має загальну висоту 48,28 метрів[2].
Будівля дзвіниці складається з трьох ярусів. Нижній ярус прямокутний і видовжений по осі північ — південь, набагато ширший за верхні, що є її характерною особивістю. У його середній частині розташований склепінчастий проїзд із брамою. Окрім нього, у нижньому ярусі спершу були облаштовані братські келії, згодом тут була іконно-книжкова крамниця, яка діяла до 1919 року. Після відновлення дзвіниці обабіч проїзду розташувалися церковна крамниця, вестибюль Музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, сходи та інші приміщення. У крамниці відкрита для перегляду оригінальна стіна дзвіниці XVIII століття.[8][6][2]
Загалом нижній ярус дзвіниці має 3 поверхи. На другому з них міститься надбрамна Василівська Трьохсвятительська церква Пам’яті жертв голодомору і репресій, яка отримала свою назву на честь зруйнованої Василівської Трьохсвятительської церкви та репресованих у часи комуністичного режиму[12]. На третьому поверсі з червня 1998 року розташовано частину залів музею історії монастиря. Приміщення для церкви та музею вдалося отримати завдяки застосуванню нових технологій, які дозволили зменшити товщину стін у споруді з 3,0—4,0 м у первісному варіанті до 0,51—0,77 м у відновленому.[2][13][7]
Другий ярус має кубічну форму з чотирма арковими отворами, та значно вужчий за перший. Він призначався для дзвонів, нині тут розташований набір дзвонів карильйона, який керується комп'ютерним пультом та пов'язаний електронно-механічною системою з комп'ютерним годинником на третьому ярусі. На другому ярусі облаштований оглядовий майданчик, звідки відкривається краєвид на Старе місто та лівобережжя Дніпра.[2][3]
На третьому ярусі, який вужчий і нижчий за другий та має невеликі чотирипелюсткові віконця, початково працював годинник-куранти без стрілок, проте його механізм зіпсувався вже в середині XIX століття. Після відновлення дзвіниці тут було встановлено пов'язаний з карильйоном електронний годинник. Третій ярус увінчується вкритою позолотою бароковою банею, яка має ліхтарик, маківку та хрест.[2][4][6]
-
-
-
Дзвони на дзвіниці -
Дзвони на дзвіниці
- упоряд. Г. Криворчук, Ю. Лосицький; фотогр. Ю. Лосицький, І. Приміський (2011). Відтворення втрачених перлин архітектури. Михайлівський Золотоверхий: Фотоальбом (PDF). Київ: ТОВ “Видавництво “Горобець”. ISBN 978-966-2377-14-9. Архів оригіналу (PDF) за 18 січня 2017. Процитовано 16 січня 2017.
- ↑ Координати. Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир міста Києва. Архів оригіналу за 19 лютого 2017. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ а б в г д е ж Дзвіниця зі Святою брамою, 1997 - 98. Звід пам'яток історії Києва. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ а б в Музей історії Михайлівського монастиря. Перше екскурсійне бюро. Архів оригіналу за 24 січня 2017. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ а б в г Михайло Кальницький. Михайлівський Золотоверхий монастир. Интересный Киев. Архів оригіналу за 14 січня 2017. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ а б в г д е Михайловський Золотоверхий монастир, 12-20 ст. Звід пам'яток історії Києва. Архів оригіналу за 9 липня 2016. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ а б в г д е ж и ДЗВІНИЦЯ МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ. Православний Київ. 23 березня 2011. Архів оригіналу за 19 грудня 2016. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ а б в г д Михайлівський Золотоверхий монастир. Величне місто Київ. 9 травня 2012. Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ а б в г Історія монастиря. Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир міста Києва. Архів оригіналу за 21 січня 2017. Процитовано 14 січня 2016.
- ↑ а б За редакцією Федора Ернста. СТАРЕ МІСТО. КОЛ. ЗОЛОТОВЕРХО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ МАНАСТИР. Київ. Провідник. Архів оригіналу за 5 квітня 2014. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ За іншими даними, у 1935—1936 (див. прим. № 6) або у 1935 (див. прим. № 7)
- ↑ Володимир Грипась (24 травня 2013). Михайлівський Золотоверхий: шлях довжиною у 900 років. Православний Київ. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 15 січня 2017.
- ↑ Руслан Кухаренко. Дорога до храму // Пам’ятки України. — 1999. — № 1. — С. 4—9. — ISSN 0131-2685. Архівовано з джерела 18 січня 2017. Процитовано 16 січня 2017.
- ↑ Наталія Селівачова, Іван Черняков. Музей відбудови монастиря // Пам’ятки України. — 1999. — № 1. — С. 46. — ISSN 0131-2685. Архівовано з джерела 18 січня 2017. Процитовано 16 січня 2017.