Дзвіниця (оповідання)
| Автор | Герман Мелвілл |
|---|---|
| Назва мовою оригіналу | The Bell-Tower |
| Країна | США |
| Мова | англійська |
| Серія | «Оповідання на веранді» |
| Місце | Нью-Йорк |
| Видавництво | Putnam's Magazine |
| Видано | серпень 1855 |
| Тип носія | на папері |
| Попередній твір | «Рай для парубків і Пекло для дівчат» |
| Наступний твір | «Беніто Серено» |
«Дзвіни́ця» (англ. The Bell-Tower) — оповідання класика американської літератури Германа Мелвілла зі збірки «Оповідання на веранді». Вперше опубліковане у 32-му номері журналу «Putnam's Magazine» в серпні 1855 року[1]. Сюжет твору повністю вигаданий, в ньому автор показує зв'язок між злочином і покаранням, причому за містичним збігом обставин легко здогадатися, що каральною силою виступає саме Провидіння.
Простий ремісник на ім'я Баннадонна завдяки обдаруванню стає шанованим архітектором. Влада невідомого міста (за описом стає зрозумілим, що дія відбувається в Італії) доручає йому побудову дзвіниці. Готова будівля вражає міщан висотою і красою, але це ще не все — на вежі належить встановити дзвони і годинник. За побажанням амбітного архітектора головний дзвін відливають дуже великим, його прикрашають дванадцятьма дівочими фігурами, що тримаються за руки. Правда, під час робіт стається прикрий інцидент: один з підмайстрів забарився, Баннадонна стукнув його і випадково вбив. Уламок черепа упав прямо в розплавлений метал, але у гніві майстер цього навіть не помітив. У відлитому дзвоні він знаходить незначний дефект, який швидко приховує особливим сплавом. Вбивство підмайстра генію прощають.
Піднятий на дзвіницю дзвін ще деякий час Баннадонна доопрацьовує. З інспекцією до нього навідується мер з молодшим членом міської ради. Вони помічають на вежі дивну статую, заховану під полотном, яка, здається, наче рухається. Баннадонна обіцяє, що завтра опівдні його годинник відіб'є час і розірве рукостискання двох перших фігур на дзвоні. Що це означає, ніхто точно не розуміє, але авторитетному архітекторові ніхто не наважується заперечити. Наступного дня опівдні Баннадонну знаходять мертвим на дзвіниці, поруч з ним тільки загадкова, тепер вже точно нерухома, статуя.
Розгадка таємниця вбивства полягає в тому, що амбітний геній вирішив створити не тільки найбільший дзвін, але й автоматичного дзвонаря. Змайструвавши з металу рухому статую, він налаштував її таким чином, щоби вона раз на годину била у те місце дзвону, де стискаються руки дівочих фігур. Перед відкриттям дзвіниці перфекціоніст Баннадона все ще дошліфовував фігури на дзвоні, тому і не почув як у належну годину статуя зрушила з місця і вдарила у призначене для цього місце, влучивши тим самим у череп свого творця. Але цим містичність подій не обмежується. Стається ще один дивний збіг — під час похорону архітектора вирішують вдарити у злощасний дзвін, але він обривається. Згодом виявляють і причину аварії — прихований Баннадонною дефект у вушку дзвона[2].