Диво-пес Боббі
| Боббі | |
|---|---|
 | |
| Інші імена | Диво-пес Боббі |
| Вид | Пес |
| Порода | метис шотландської коллі та англійської вівчарки |
| Стать | самець |
| Народження | 1921 |
| Смерть | 1927 |
| Місце поховання | Портленд, кладовище Орегонського гуманного товариства |
| Громадянство | американець |
| Відомо за | Подорож понад 4000 км по Сполучених Штатах[A] |
| Хазяїн | Сім'я Брейзер |
Диво-пес Боббі (англ. Bobbie the Wonder Dog, нар.1921—пом.1927) — пес, який здолав 4 105 км самостійно, щоб повернутися додому в Сілвертон, штат Орегон, США, після того, як він загубився, коли його власники відвідували сім'ю у місті Волкотт, штат Індіана[1]. За оцінками газети Ripley's Believe it or Not, подорож могла досягати 4 800 км[2].
У серпні 1923 року Френк та Елізабет Брейзер (англ. Brazier) із дочками Леоною та Новою відвідували родичів у Волкотті, штат Індіана. Їх дворічний пес Боббі (метис шотландської коллі та англійської вівчарки) був атакований трьома іншими собаками і втік. Після вичерпних пошуків сім'я Брейзер не змогла знайти Боббі і продовжила подорож, перш ніж повернутися додому в Орегон, очікуючи більше ніколи не побачити свого пса.
15 лютого 1924 року, через шість місяців після інциденту, Боббі повернувся до Сілвертона — брудний і кістлявий, зі стертими нігтями на лапах до нуля. Він показав усі ознаки того, що пройшов всю відстань, включаючи купання річок та перетин континентального розділення в найхолоднішу частину зими.
Під час подорожі він пройшов щонайменше 4 105 км рівнин, пустелі та гір взимку аби повернутися додому, в середньому приблизно 23 км на добу. Після повернення в Сілвертон він отримав шалену славу. Його історія привернула національну увагу і була опублікована в численних газетах[3].
Про нього писали газетні статті, зокрема «Ripley's Believe It or Not!», книги та фільми[2]. Боббі зіграв себе в німому фільмі 1924 року «Поклик Заходу» (англ. The Call of the West)[4]. Він отримав сотні листів від людей по всьому світу і був удостоєний прикрашених ювелірними ременями та коміром, стрічками та ключами від міст.
Люди, котрі годували Боббі та прихищали його під час подорожі, написали родині, щоб розповісти про час, проведений з Боббі. Гуманне товариство Портленда змогло використати ці історії для складання відносно точного опису маршруту, яким пройшов Боббі[3].
Вони дійшли такого висновку: після повернення до Волкотта і не знайшовши своїх власників, Боббі спочатку прослідкував їх подальші подорожі на північний схід штату Індіана. Потім він прямував у декількох різних напрямках, мабуть, шукаючи їх запах. Зрештою він направився на захід[3].
Під час оригінальної поїздки Брейзер щовечора припаркували свою машину на СТО. Їх собака відвідав кожну з цих зупинок під час своєї подорожі, поряд з кількома будинками та табором для бездомних[3].
У Портленді ірландка певний час доглядала за ним, допомагаючи йому оговтатися від серйозних травм ніг та лап[3].
Після своєї смерті в 1927 році, Боббі поховали у Портленді з почестями на кладовищі домашніх тварин Орегонського гуманного товариства[en] в Портленді. Через тиждень німецький вівчар-кінозірка Рін Тін Тін поклав вінок до його могили[1]. Його могилу захищає «вишуканий біло-червоний будиночок для собак», отриманий під час рекламного виступу на домашньому шоу в Портленді. Надгробний камінь перенесено за межі будинку для кращого огляду[5].
Щороку відданість Боббі відзначається під час дитячого параду домашніх тварин, який нагадує про особливе місце домашніх улюбленців у житті людей. Захід розпочався через кілька років після смерті Боббі, а перший парад очолив його син Пел[6]. 21-метровий живопис на відкритому повітрі з історією Боббі є частиною серії фресок, які прикрашають стіни підприємств у Сільвертона[7].
Наприкінці 2012 року, реагуючи на громадські настрої про те, що місце його поховання в Портленді не належним чином вшановує його історію та його зв'язок з рідним містом, група місцевих розпочала масовий рух з метою репатріації останків Боббі в Сілвертон для перепоховання та меморіалізація[8].
- ↑ На підставі показань одометра. За оцінками Ріплі, він міг пройти 2 800 миль (4 500 км). Silverton Bobbie. Архів оригіналу за 1 березня 2011. Процитовано 26 березня 2012.
- ↑ а б Brazier, G. F. (1924). Wager-Smith, Curtis (ред.). Bobbie - The Wonder Dog of Oregon. Animal Pals. Philadelphia, Pennsylvania: Macrae Smith Company. City of Silverton, Oregon. Архів оригіналу за 14 лютого 2012. Процитовано 26 березня 2012.
- ↑ а б Bobbie, the Prodigal Dog. Ripley's Believe it or Not. Архів оригіналу (photo array/cartoon) за 2 жовтня 2014. Процитовано 26 березня 2012.
- ↑ а б в г д John, Finn J.D. «Wonder Dog's» 2,500-mile odyssey put Silverton on the map [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.] January 2, 2011 offbeatoregon.com
- ↑ Bobbie the Wonder Dog in The Call of the West. The Register-Guard. 11 липня 1924. Процитовано 26 березня 2012.
- ↑ Grave of Bobbie the Wonder Dog Portland. Roadside America. Архів оригіналу за 16 березня 2012. Процитовано 26 березня 2012.
- ↑ Hauser, Susan (May 2010). Oregon Day Trip: Silverton. Sunset. Архів оригіналу за 9 липня 2010. Процитовано 26 серпня 2010.
- ↑ Richard, Terry (21 березня 2008). Silverton wears its history on its walls. The Oregonian. Архів оригіналу за 29 травня 2014. Процитовано 27 березня 2012.
- ↑ Bring Bobbie Home. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 13 січня 2021.
- Alexander, Charles D. (1966). Bobbie, a Great Collie. New York: Dodd, Mead and Company. OCLC 1417264.
- Kent, Judith (2004). Silverton's Bobbie: His Amazing Journey—The True Story. Woodburn, Oregon: Beautiful America Publishing Company. ISBN 978-0-89802-770-9. Архів оригіналу за 3 листопада 2020. Процитовано 13 січня 2021.
- Stelljes, Susan (2005). Wonder Dog: The Story of Silverton Bobbie in His Own Words. Portland, Oregon: For the Love of Dog Books. ISBN 978-0-9761124-7-1.
- Call of the West Featuring the Wonder Dog Bobbie. Oregon Historical Society. [Архівовано 11 лютого 2021 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |