Перейти до вмісту

Дикий Денис Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дикий.
Денис Дикий
Денис Леонідович Дикий
 Полковник
Загальна інформація
Народження14 жовтня 1980(1980-10-14) (44 роки)
Алтайський край, РРФСР, СРСР
Національністьукраїнець
Військова служба
Роки служби2002-н.ч.
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Інженерні війська
Формування
 91 ОПОЗ
Війни / битвиРосійсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015
CMNS: Дикий Денис Леонідович у Вікісховищі

Денис Леонідович Дикий (нар. 14 жовтня 1980, Алтайський край) — український військовик, полковник, командир 91-го окремого полку оперативного забезпечення Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Денис Дикий народився 14 жовтня 1980 року в Алтайському краї в родині військових[1]. Батько — офіцер інженерних військ, закінчив службу зі званням полковника.

2002 року закінчив Кам'янець-Подільський військовий інженерний інститут за спеціальністю «Застосування частин та з'єднань інженерних військ».

2010 року вступив до Національного університету оборони України імені І. Черняховського, де отримав освіту магістра за спеціальністю «Застосування частин та з'єднань інженерних військ оперативно-тактичного рівня». Закінчив навчальний заклад 2012 року із золотою медаллю і був нагороджений шаблею Богдана Хмельницького.[1]

З 2002 року проходив службу у військовій частині А0563 на посадах від командира взводу до начальника штабу батальйону. З 2012 — заступник командира в/ч А0563 з озброєння. 21 серпня 2018 року очолив частину.[1]

У 2014 році під час виконання одного із завдань у Старогнатівці за Волновахою біля Гранітного його підрозділ потрапив у засідку. На той час служив заступником командира полку з озброєння, сапери їхали виконувати завдання з підриву мосту й потрапили в засідку, противник знищив техніку. Тоді Денис урятував людей, під кулями витягнули поранених, виходили з боєм.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2 березня 2022) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[2].
  • орден «За мужність» III ступеня (5 грудня 2017) — за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку[3].
  • медаль «Захиснику Вітчизни» (6 січня 2016) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4];
  • почесний громадянин міста Охтирка (2022)[джерело?].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в В/Ч А0563 очолив Денис Дикий. Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 9 березня 2022.
  2. ↑ Указ Президента України від 2 березня 2022 року № 94/2022 «Про присвоєння звання Герой України»
  3. ↑ Указ Президента України від 5 грудня 2017 року № 407/2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Збройних Сил України»
  4. ↑ Указ Президента України від 6 січня 2016 року № 1/2016 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дикий_Денис_Леонідович&oldid=41397486