Дир бул щил
Дир бул щил (рос. Дыр бул щыл) — вірш Олексія Єлісейовича Кручоних, що написаний з використанням «зауму» (зарозумілої мови), в якому, за словами самого автора, «більше російського національного, ніж у всій поезії Пушкіна»[1].
Кручоних написав цей вірш у грудні 1912 року. Цю дату потім автор назвав «часом виникнення заумі як явища (тобто мови, що має не підсобне значення), якою пишуть цілі самостійні твори, а не лише окремі їх частини (у вигляді приспіву, звукової прикраси тощо)»[2]. Ініціатором створення твору з «невідомих слів» став Давид Бурлюк[3]. «Дир бул щил» був опублікований у січні 1913 року в циклі «3 вірші» у книзі Кручоних «Помада»[4]. На думку Кручоних, цей вірш згодом став набагато відомішим за нього самого[5].
У своїй спільній декларації «Слово як таке» Хлєбников і Кручоних проголосили вірш «Дир бул щил» першим зразком «іншого звуку і словосполучення»[6]. У тій самій декларації «Дир бул щил» слугує прикладом «неприємного для слуху» невирішеного дисонансу, причиною якого є «дисонанс душі»[7].
Різним інтерпретаціям «Дир бул щил» присвячені роботи Джеральда Янечека і Миколи Богомолова[8]. Ігор Терентьєв вважав «Дир бул щил» загадковим і таємним віршем, який означав «діру в майбутнє»[9]. Давид Бурлюк писав, що Кручених «сам того не знаючи» створив перший вірш на принципі «ініціалізації словес», тобто «дир бул щил» означає «дірою буде некрасиве обличчя щасливих йолопів»[10]. Зінаїда Гіппіус трактувала вірш Олексія Кручених як «те, що сталося з Росією», а Павло Флоренський іронічно описував його як «щось лісове, коричневе, кострубате, скуйовджене вистрибнуло і рипучим голосом „р л ез“ виводить, як немазані двері»[11]. На думку Владислава Ходасевича, знамените «Дир бул щил» «було вичерпним втіленням цієї течії (футуризму), його початком і кінцем, першим криком і лебединою піснею. Далі йти було нікуди, та й непотрібно, бо все інше того ж роду було б простим „переспівом“»[12].
- ↑ Кручёных А., Хлебников Вл. Слово как таковое. — М, 1913. — С. 9.
- ↑ Кручёных А. Фонетика театра: Книга 123. — М., 1923. — С. 38.
- ↑ Харджиев Н. И. Судьба Крученых // Харджиев Н. И. Статьи об авангарде. — М, 1997. — Т. 1. — С. 301.
- ↑ История русской литературы XX века. Первая половина. Книга 1: Общие вопросы [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]. — 2-е изд. перераб.. — М.: Флинта, 2014. — С. 133. — 450 с.
- ↑ Автобиография дичайшего, Крученых Алексей // Наш выход: К истории русского футуризма. — М, 1996. — С. 17.
- ↑ Иванов В. В., 2005, с. 162.
- ↑ Иванов В. В., 2005, с. 164.
- ↑ Иванов В. В., 2005, с. 165.
- ↑ Терентьев И.
- ↑ Бурлюк Д. Фрагменты воспоминаний футуриста. — СПб., 1994. — С. 41-42.
- ↑ Флоренский П. Антиномия языка // Собрание сочинений в 2-х томах. — М., 1990. — Т. 2. — С. 183.
- ↑ Ходасевич В. Собрание сочинений: В 4 тт.. — М, 1996. — С. 153.
- Левинтон Г. А. Заметки о зауми. 1. Дыр, бул, щыл // Антропология культуры. Выпуск 3. — М, 2005. — 415 с. — ISBN 9785457369290. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Антропология культуры. Выпуск 3 (рос.)