Дихромати
Дихрома́ти, біхрома́ти — солі дихроматної кислоти H2Cr2O7. Більшість дихроматів має помаранчево-червоний колір. Сполуки цього ряду є сильними окисниками.
У природі дихромати не є розповсюдженими через свою велику хімічну активність. Рідкісним прикладом мінералу дихроматів є лопецит K2Cr2O7.
Усі сполуки ряду дихроматів є кристалами, забарвленими у помаранчевий колір. Більшість дихроматів легкорозчинна у воді, за виключенням сполук деяких важких металів, наприклад, дихромату срібла(I).
Дихромати —— сильнотоксичні речовини, які можуть залишать опіки при контакті зі шкірою.
Дихромати отримують підкисленням розчинів хроматів. Приподальшому підкисленні можливе утворення три-, тетра- та поліхроматів із загальною формулою CrnO3n+12-.
Застосовується метод, що полягає в обробці оксиду хрому(VI) сполуками з яскраво вираженими осно́внимим властивостями (концентрованими лугами, осно́вними оксидами та деякими карбонатами):
Також дихромати синтезують дією на CrO3 хроматів:
Дихромати стійкі в кислому середовищі та нестійкі у лужному — під дією гідроксид-іонів вони деградують до хроматів:
Порівняно із хроматам дихромати проявляють сильніші окисні властивості.
При нагріванні розкладаються із утворенням оксиду хрому(III):
Найважливішими представниками ряду сполук є дихромат калію (K2Cr2O7) і дихромат натрію (Na2Cr2O7) (хромпіки), що застосовуються в об'ємному аналізі, шкіряній, текстильній та інших галузях промисловості.
- Реми Г. Курс неорганической химии / А. В. Новоселова. — М. : ИИЛ, 1966. — Т. 2. — 833 с. (рос.)
- Рипан Р., Четяну И. Неорганическая химия: Химия металлов / В. И. Спицын. — М. : «Мир», 1972. — Т. 2. — 871 с. (рос.)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)