Дніпровський металургійний завод
 | |
| Тип | ПрАТ |
|---|---|
| Правова форма | закрите акціонерне товариство |
| Галузь | чорна металургія |
| Спеціалізація | Чорна металургія |
| Доля | Працює |
| Засновано | 1884 |
| Засновник(и) | Брянське акціонерне товариство з залученням бельгійського капіталу |
| Штаб-квартира | 49064, Дніпро, вулиця Маяковського, 3 |
| Територія діяльності | Україна |
| Попередні назви | Олександрівський Південноросійський залізоробний і залізопрокатний завод |
| Ключові особи | Баш Віталій Олександрович, генеральний директор |
| Продукція | чавун, товарна заготовка, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи. |
| Виторг | ▲ 10 075,677 млн ₴ (2017)[1] |
| Операційний прибуток (EBIT) | ▲-741,510 млн ₴ (2017)[1] |
| Чистий прибуток | ▼-322,753 млн ₴ (2017)[1] |
| Активи | ▲ 4 971,055 млн ₴ (2017)[1] |
| Власний капітал | ▼-5 661,909 млн ₴ (2017)[1] |
| Власник(и) | DCH |
| Співробітники | ▼ 4472 (2017) |
| dmz-petrovka.dp.ua | |
 Дніпровський металургійний завод у Вікісховищі | |
Дніпровський металургійний завод — приватне акціонерне товариство, найстаріше металургійне підприємство міста Дніпра. Розташоване у Новокодацькому районі Дніпра. Засновано в 1884 році.
До 1917 року завод називався Олександрівським Південноросійським залізоробним і залізопрокатним заводом Брянського акціонерного товариства. Заводу було дано ім'я імператора Олександра ІІІ. Згодом завод був відомий як Брянський завод. З 1922 року до часів декомунізації в Україні завод носив ім'я більшовицького діяча Григорія Петровського.
Основна продукція — квадратна заготовка (поставляється до Єгипту), швелер, який має широку географію експорту (країни Європи, Азії, Африки).[2]
Завод було збудовано після відкриття у травні 1884 року Катеринославської залізниці, що з'єднала Криворізький залізорудний басейн і вугільний Донбас. Враховуючи багатства Криворізького залізорудного басейну і наявність залізниці, яка дозволяла завозити у Придніпров'я донецьке вугілля у величезній кількості, Брянське акціонерне товариство 1885 року розпочало будівництво заводу на околиці міста Катеринослава. Перша доменна піч була задута 1887 року. Завод водним шляхом сполучався з основним заводом Брянського акціонерного товариства у місті Бежиці на річці Десні.
Будували відразу дві доменні печі, які були споруджені за останнім словом тодішньої металургійної техніки. Це були печі шотландської конструкції, креслення яких були взяті з документації французького заводу Дедона, збудованого 1884 року. Таких печей у Російській імперії, до складу якої входила Україна, тоді ще не було.[3]. Перша доменна піч цього заводу була вперше задута 10 травня 1887 року, однак перший чавун отримали лише в серпні 1887 року. Другу доменну піч було задуто в 1888 році. Тут діяло коксове виробництво.
Будівництво виконував інженер О. М. Горяїнов, який став першим директором заводу. Акціонери Брянського товариства П. І. Губонін і В. Ф. Голубєв долучили до фінансування франко-бельгійський капітал.
У 1913 році на заводі було 5 доменних і 7 мартенівських печей, 3 бесемерівських конвертори і 10 прокатних станів.
Тут працював токарем революціонер, депутат IV Державної Думи Росії, нарком внутрішніх справ РРФСР і «всеукраїнський староста» Григорій Петровський. 1922 року заводу було надано його ім'я. На центральному проспекті міста Дніпра й досі є кришки люків, вилиті на «Брянці».
«Брянка» була націоналізована 1918 року. 1932 року від заводу відділили деякі цехи, що були розбудовані як окремі заводи: Дніпропетровський трубопрокатний завод, Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна, завод «Дніпроважмаш» і Дніпропетровський коксохімічний завод. Завод став постачальником кадрів для нових металургійних заводів: Магнітогорського, Новокузнецького, Липецького, Маріупольского, Руставського і Нижньотагільського. 1932 року при заводі було відкрито Палац культури ім. Ілліча.
У 1941-1943 роках завод не дав і тонни чавуну або сталі Німеччині. Підривною роботою керував начальник транспортного цеху Юрій Савченко. Відступаючи, німці висадили в повітря усі цехи і металургійні агрегати, проте вже через три дні після звільнення Дніпропетровська, 28 жовтня завод дав місту світло і воду, а 29 вересня 1944 року — перший чавун.
У вересні 1956 року на заводі вперше в СРСР запроваджено кисень у бесемерівський процес.[4]
У жовтні 1957 року на заводі вперше у світовій практиці успішно використано природний газ у роботі доменної печі.[5]
1987 року на набережній побудовано новий прокатний цех «Стан-550».
1995 року підприємство стало відкритим акціонерним товариством. Власником його була група «Приват». 14 квітня 2008 року власником підприємства стала група «Євраз»[6]. У березні 2018 новим власником стала компанія DCH Олександра Ярославського.
Від 2010 року до його складу включено Дніпрококс.[7]
Сьогодні металургійний завод виробляє товарний чавун, товарну заготовку, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.
Дніпровський металургійний завод планує побудувати нову машину безперервного лиття заготовок і млин малого профілю для виробництва арматури і катанки.[2]
DCH Steel планує інвестувати $300 млн у вертикальну інтеграцію Дніпровського МЗ і “Сухої Балки”, що передбачатиме під собою будівництво аглофабрики на ДМЗ.[8]
Виробництво коксу — 4 батареї, 1040 тис. т[2]
Доменне виробництво — 2 доменні печі, 1795 тис. т[2]
Виробництво сталі — 3 конвертери, 1230 тис. т
Виробництво прокату — Прокатний цех №1: блюминг 1050, стан 800
Прокатний цех №2: стан 550
Чисельність персоналу — 4378 осіб.[2]
Середня заробітна плата (до стягнення податків на рівні працівника) — 158 тис. грн на рік.
Продуктивність праці — 209 т сталі на рік.[2]
- 1887–1903 — Горяїнов Олексій Михайлович
- 1908–1917 — Гогоцький Микола Миколайович
- 1924–1927 — Макаров Іван Гаврилович
- 193.0–1931 — Іванченко Яків Павлович
- 1931–1931 — Голубенко Микола Васильович
- 1931–1932 — Рогачевський Ісак Захарович
- 1932–1937 — Бірман Степан Павлович
- 1937–1938 — Марковський Іван Зіновійович
- 1938–1963 — Коробов Ілля Іванович
- 1963–1967 — Лихорадов Анатолій Петрович
- 1967–1981 — Мазов Василь Федорович
- 1981–1995 — Дерев'янко Василь Іванович
- 1995–1997 — Зражевський Олександр Данилович
- 1998–1999 — Дишлевич Ігор Йосипович
- 1999–2001 — Кузьменко Володимир
- 2001–2009 — Корнієвський Віталій Миколайович
- ↑ а б в г д [1][недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ а б в г д е ж и к Дніпровський МЗ - Інформація, показники, виробництво - GMK Center. GMK (укр.). Архів оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 20 січня 2020.
- ↑ Развитие чёрной металлургии в Украинской ССР. — Киев, Наукова думка, 1980. Стр. 63 — 64.
- ↑ М. М. Середенко. Чорна металургія України. 1917—1957. — К., 1957. Стор. 156.
- ↑ Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. Изд. 2. — Киев, «Вища школа», 1974. Стр. 288.
- ↑ «Евраз» завершает приобретение производственных активов на Украине. Архів оригіналу за 27 жовтня 2008. Процитовано 3 березня 2010.
- ↑ Evraz об'єднує ДМЗ ім.Петровського і "Дніпрококс" у єдине підприємство. https://www.rbc.ua/. РБК-Україна. 1 листопада 2010. Архів оригіналу за 17 червня 2019. Процитовано 17 червня 2019.
- ↑ Віталій Баш: «Плануємо інвестувати $300 млн» — Інтерв'ю — GMK Center. GMK (укр.). Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 20 січня 2020.
- Сайт заводу [Архівовано 6 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Результати торгів акціями Дніпровського металургійного заводу на «Українській біржі» [Архівовано 16 квітня 2010 у Wayback Machine.]
- Евраз заявил о продаже Днепровского металлургического завода. http://ugmkinfo.com/. UGMKinfo. 1 березня 2018. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 2 березня 2018.
- Брянскому заводу — 130 лет [Архівовано 30 березня 2018 у Wayback Machine.]
- Заводы «Шодуар»: Тройной юбилей символов металлургии Днепра. 2019-11-08
- Протягом трьох років на Дніпровському металургійному заводі проведуть масштабну реконструкцію. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 20 липня 2018. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 19 липня 2018.
|
Це незавершена стаття про підприємство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |