Добровольчий кінний дивізіон
Добровольчий кінний дивізіон | |
---|---|
пол. Dywizjon Jazdy Ochotniczej | |
На службі | 1920—1921 |
Країна | Польща |
Належність | Військо Польське |
Вид | сухопутні війська |
Тип | кіннота |
Війни/битви | Польсько-радянська війна |
Розформовано | 1921 |
Командування | |
Визначні командувачі | підпоручник Станіслав Новицький поручник Юзеф Сила-Новицький |
Добровольчий кінний дивізіон (пол. Dywizjon Jazdy Ochotniczej; «гусари смерті») — кавалерійський підрозділ Війська Польського Другої Речі Посполитої.
23 липня 1920 року, під час польсько-більшовицької війни, у Білостоці розпочалося формування Добровольчого кінного дивізіону, що складався з двох ескадронів: кінного і пішого. До його складу увійшли вояки з кавалерії майора Яворського і Татарського кавалерійського полку, а також добровольці.
30 липня того ж року поблизу села Дзежбани частина пройшла бойове хрещення. Тоді було захоплено два кулемети, які стали основою для формування кулеметної сотні. Присяга дивізіону відбулася у Простині. 14 серпня, під час Варшавської битви, гусари були підпорядковані командиру 4-го батальйону 157-го піхотного полку і два дні поспіль билися разом з ним під Непорентом.
Перемир'я 18 жовтня застало підрозділ під Лідою. Наступні два місяці підрозділ відпочивав у Тересіні, після чого його відправили до Вільнюса. Там дивізіон був підпорядкований командиру 210-го добровольчого кавалерійського полку, поповнив його особовий склад і укомплектував ділянку польсько-литовської демаркаційної лінії Рудники-Олькеники. На той час підрозділ був відомий як 1-й гусарський дивізіон Литовського Серединного війська.
1 лютого 1921 року підрозділи дивізіон включено до складу 23-го уланського полку, пізніше його ескадрони було призначено дивізійною кавалерією 1-ї та 2-ї Литовсько-Білоруських дивізій, а 21 липня ці ескадрони переведено до складу 3-го кінно-стрілецького полку. 27 квітня 1922 року обидва ескадрони прибули до місця дислокації полку, міста Білостоку.
Гусарський дивізіон смерті ніколи не зазнавав поразок[1]. Його відзнакою був біло-чорний прапорець із зображенням «мертвої голови» (або «адамової голови», тобто, черепу із перехрещеними кістками) або чорний із білим трикутником, «мертву голову» також було зображено на нагрудних знаках.
У 2023 році Польський добровольчий корпус для своєї символіки взяв за основу нагрудний знак дивізіону.[2][3]
Командування дивізіону у серпні 1920 року:[4]
- командир — поручник Юзеф Сила-Новицький
- ад'ютант — підхорунжий Гощинський
- командир 1-го ескадрону — підпоручник Станіслав Новицький
- командир 2-го ескадрону — підхорунжий Пневський
- командир кулеметного ескадрону — хорунжий Баран
- ↑ Paweł Rzewuski (13 серпня 2013). Kawaleria spod znaku trupiej czaszki. rp.pl.
- ↑ На боці України. Новостворений Польський добровольчий корпус проводитиме спільні операції з російськими добровольцями (відео). Texty (укр.). 7 квітня 2023. Процитовано 8 квітня 2023.
- ↑ «Польський добровольчий корпус» воюватиме в Україні. Останній бастіон (укр.). 22 березня 2023. Процитовано 8 квітня 2023.
- ↑ Gajewski, 1999.
- Siła-Nowicki Józef (PDF). Kolekcja Orderu Wojennego Virtuti Militari, sygn. I.482.86-8186. Wojskowe Biuro Historyczne. Процитовано 18 березня 2023.(пол.)
- Druga lista oficerów rezerwowych WP. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1922-01-26. (пол.)
- Alfabetyczny spis oficerów rezerwy. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1922-05-01. (пол.)
- Marek Gajewski: Huzarzy śmierci wojny 1920 r.. Białystok: Muzeum Wojska w Białymstoku, 1999. ISBN 83-86232-06-4. (пол.)
- Bohdan Piotrowski, Zarys historii wojennej 3-go Pułku Strzelców Konnych, Warszawa, 1930.(пол.)
- Spis byłych oddziałów wojskowych WP, «Przegląd Historyczno-Wojskowy», Warszawa, 2000, № 2 (183).(пол.)
- Cezary Leżeński i Lesław Kukawski, O kawalerii polskiej XX wieku, Wydawn. Ossolineum, Wrocław, 1991.(пол.)
- Piotr Galik, Czerwone chmury nad Polską. Partyzanci i policjanci spod znaku trupiej czaszki. Polscy Huzarzy Śmierci w 1920 r., www.rozrywka.onet.pl, dostęp od 29 czerwca 2005 r. rozrywka.onet.pl. Архів оригіналу за 29 жовтня 2009.(пол.)
- Piotr Kołodziej, Huzarzy Śmierci, www.historia.org.pl(пол.)
- Jerzy Paciorkowski, Zew na front — wojna 1920 r., «Policja 997», 2009, № 53, С. 28—30.(пол.)