Долгоруков Олександр Миколайович
Долгоруков Олександр Миколайович | |
---|---|
Народження | 27 грудня 1872 Санкт-Петербург, Російська імперія |
Смерть | 1948[1] Рабат, Рабат-Сале-Заммур-Заерd, Марокко |
Країна | Російська імперія |
Освіта | Пажеський корпус і Академія Генерального штабу |
Звання | генерал-лейтенант |
Командування | Кавалергардський полкd |
Війни / битви | Російсько-японська війна, Перша світова війна і Громадянська війна в Росії |
Рід | Долгоруковиd |
Нагороди | |
Долгоруков Олександр Миколайович у Вікісховищі |
Князь Олекса́ндр Микола́йович Долгору́ков (27 грудня 1872, Санкт-Петербург, Російська імперія — 17 січня 1948, Рабат, Марокко) — російський військовик, генерал-лейтенант, учасник російсько-японської та Першої світової війн. Головнокомандувач Збройних сил Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Політичний емігрант.
Народився 27 грудня 1872 року в Санкт-Петербурзі. Походив із давнього дворянського роду князів Долгорукових.
Закінчив 2-ге Костянтинівське військове училище, Пажеський корпус, служив у Кавалергардському полку .
У 1896—1899 роках навчався на мовних курсах Азійського департаменту Міністерства закордонних справ , де вивчав турецьку, арабську та фарсі. По завершенню навчання рік служив при російському посольстві в Константинополі.
1903 року вступив до Академії Генерального штабу, яку закінчив за два роки.
Під час російсько-японської війни 1904—1905 років командував сотнею 2-го Читинського козацького полку Забайкальського козачого війська. У серпні дістав бойове поранення, однак згодом повернувся на фронт.
1912 року отримав звання генерал-майора і став командиром Кавалергардського полку.
З початком у 1914 році Першої світової війни очолив 3-тю Донську козачу дивізію, якою командував у 1914—1915 та 1916—1917 роках. У серпні 1914 року брав участь у битві при Гумбіннені. 1917 року очолив 1-й Кінний корпус та отримав звання генерал-лейтенанта.
На початку 1918 року, побоюючись арешту більшовиками, Долгоруков виїхав в Україну, де у квітні того ж року владу захопив гетьман Павло Скоропадський, що служив з ним під час російсько-японської війни в одному полку. У жовтні вступив до лав української армії. 26 листопада 1918 року призначений головнокомандувачем Збройних сил Української Держави замість ультраправого діяча, монархіста графа Федора Келлера. Гетьман Скоропадський про його призначення у своїх спогадах писав[2]:
Келлер пішов, але мені не можна вже було різко міняти курс. Доводилося взяти людину поки що з того самого табору. Я запросив мого товариша і по корпусу, і по полку, князя Долгорукова. Долгоруков, також дуже правих переконань, мало не член якоїсь правої організації, а втім був людина, яку я знав і з якою можна було домовитися. Я дивився на нього як на тимчасового діяча і планував з першої ж нагоди знищити головнокомандування, звести все це на посаду просто командувача армії. |
Долгоруков був призначений головнокомандувачем в умовах Антигетьманського повстання. Призначення Долгорукова було відповіддю на дії Федора Келлера, який намагався перебрати на себе всю повноту влади й у подальшому організувати монархістський переворот проти гетьмана. Скоропадський сподівався, що з Долгоруковим йому буде легше домовитися та співпрацювати[3].
Під час перебування на посаді головнокомандувача генерал-лейтенант Долгоруков намагався підпорядкувати собі добровольчі загони, що формувалися в Україні з метою подальшого вступу до Добровольчої армії Антона Денікіна. Для цього Долгоруков вдався до арешту генерал-лейтенанта Петра Ломновського, що, виконуючи вказівки Денікіна, перешкоджав виступам сформованих загонів на боці гетьманського уряду[4].
Після захоплення Києва військами Директорії Долгоруков виїхав із залишками німецьких військ до Німеччини. У вересні 1919 року він долучився до білого руху, очоливши 4-ту дивізію Північно-Західної армії, що вела бойові дії в Естонії та поблизу Петрограда. Після поразки армії оселився в Ревелі, де того ж року брав участь у діяльності Міжнародної антибільшовицької ліги.
1921 року переїхав до Франції. Того ж року взяв участь у російському монархічному з'їзді в місті Бад-Райхенгалль у Німеччині. Читав лекції на політичні теми в Російському клубі.
У 1924—1929 роках проживав у Бельгійському Конго, працюючи в Міжнародному товаристві конголезьких лісів та рудників.
1929 року переїхав до Марокко. Там спершу працював у фірмі «Office Chérifien des Phosphates», а згодом влаштувався бухгалтером у компанії «Omnium d'Entreprises». У 1932—1938 роках очолював марокканський відділ Російської загальновійськової спілки.
Помер у місті Рабат, столиці Марокко, 17 січня 1948 року.
1897 року одружився із Софією Михайлівною Устіновою (1876—1951)[5]. У шлюбі народилося двоє дітей:
- Микола — розстріляний більшовиками в Києві 26 січня 1918 року[6];
- Марія (1901—1981).
- Орден Святої Анни IV ступеня з написом «За храбрость» (1904)
- Орден Святого Станіслава III ступеня з мечами і бантом (1904)
- Орден Святого Станіслава II ступеня с мечами (1905)
- Орден Святох Анни II ступеня з мечами (1905)
- Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами і бантом (1905)
- Орден Святого Володимира III ступеня (1913)
- Орден Святого Георгія IV ступеня (1914)
- мечі до ордена Святого Володимира III ступеня (1914)
- Орден Святого Володимира II ступеня (1915)
- Орден Святого Станіслава I ступеня з мечами (1915)
- Георгіївська зброя (1916)
- ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 — грудень 1918 / пер. з рос. Е. Соловей; упоряд. Ігор Гирич. — 2-ге вид. — К. : Наш Формат, 2021. — С. 309. — ISBN 978-617-7279-53-1.
- ↑ Мараєв В. Україна, 1918. Хроніка. — Харків : Фоліо, 2020. — С. 266. — ISBN 978-966-03-8924-3.
- ↑ Рутыч Н. Н. Белый фронт генерала Юденича: Биографии чинов Северо-Западной армии. — М. : Русский путь, 2002. — С. 216—217. Архівовано з джерела 29 червня 2024 (рос.)
- ↑ Alexander Nikolaevich Dolgorukov (1872-1948) -... www.findagrave.com (англ.). Процитовано 26 липня 2024.
- ↑ Таланов А. И. Кавалергарды. По страницам полковой летописи. Часть 2. 1825—1925. — М.: Рейтар, 1999. — С. 142.
- Долгоруков Олександр Миколайович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.
- Литвин М.Р., Науменко К.Є. Долгоруков Олександр Миколайович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — 716 с. — ISBN 978-966-02-4458-0.
- Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів; Харків : «Видавництво Сага», 2007. — С. 80. — ISBN 978-966-2918-12-0.
- Мельцин М. О. Долгоруковы // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2007. — Т. 9. Динамика атмосферы — Железнодорожный узел. — 768 с. — ISBN 978-5-85270-339-2. (рос.)
- Российское зарубежье во Франции, 1919—2000 : биогр. слов. : в 3 т / под общ. ред. Л. Мнухина, М. Авриль, В. Лосской. — М. : Наука: Дом-музей Марины Цветаевой, 2008. — Т. 1. — ISBN 978-5-02-036267-3. (рос.)
- Рутыч Н. Н. Белый фронт генерала Юденича: Биографии чинов Северо-Западной армии. — М. : Русский путь, 2002. — С. 215—219. (рос.)
- Шмаглит Р. Г. Белое движение: 900 биографий крупнейших представителей русского военного зарубежья. — М. : Зебра Е, 2006. — С. 113. (рос.)
- Чуваков В. Н. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997. — Москва : Российская государственная библиотека, 1999. — Т. 2. — С. 400—401. (рос.)
- Народились 27 грудня
- Народились 1872
- Уродженці Санкт-Петербурга
- Померли 1948
- Померли в Рабаті
- Випускники Пажеського корпусу
- Випускники Імператорської Миколаївської військової академії
- Кавалери ордена Святого Георгія 4 ступеня
- Кавалери ордена святого Володимира 2 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 4 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 4 ступеня з написом «За хоробрість»
- Кавалери ордена Святого Станіслава
- Російські військовики Першої світової війни
- Учасники російсько-японської війни
- Учасники Громадянської війни в Росії
- Російська еміграція часів революції і громадянської війни
- Збройні сили Української Держави
- Емігранти з Російської імперії до Франції