Перейти до вмісту

Дощовик грушеподібний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Порхавка грушеподібна

Біологічна класифікація
Царство: Гриби (Fungi)
Відділ: Basidiomycota
Клас: Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок: Агарикальні (Agaricales)
Родина: Печерицеві (Agaricaceae)
Рід: Дощовик (Lycoperdon)
Вид: Дощовик грушеподібний
Lycoperdon pyriforme
Schaeff. (1774)
Синоніми[1]
* Lycoperdon pyriforme β tessellatum Pers. (1801)
  • Morganella pyriformis (Schaeff.) Kreisel & D.Krüger (2003)
Посилання
Вікісховище: Lycoperdon pyriforme
EOL: 133781
MB: 123159
IF: 123159

Дощовик грушеподібний (Lycoperdon pyriforme) — вид грибів родини печерицеві (Agaricaceae) роду дощовик (Lycoperdon).

Будова

[ред. | ред. код]

Гриб має зворотно грушоподібне плодове тіло, хоча окремі гриби можуть мати форму — кулясту. Заввишки він досягає — 7 см, завширшки — до 2 см, біля основи тіло ніби витягнуте, з гілчастим білим міцелієм. Молоді плодові тіла мають білий колір, згодом вони стають охряними, зрілі — коричневими, до того ж грибочки наче вкриті борошнистим нальотом. У зрілих грибів висипається коричневий споровий порошок.

Поширення та середовище існування

[ред. | ред. код]

Зустрічається спорадично у листяних — грабово–дубових лісах, а також у хвойних та соснових лісах. Плодові тіла дощивика грушеподібного переважно ростуть на трухлявих пнях, іноді на ґрунті серед мохів і досить великими групами.

Практичне використання

[ред. | ред. код]

Дощовик грушоподібний — маловідомий їстівний гриб четвертої категорії, який вживають тільки у молодому віці, коли м'якоть у плодовому тілі біла, як правило саме у день збору цих грибів смажать. Зрілі та старі гриби як харчовий продукт небезпечні для життя людини.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Lycoperdon pyriforme Schaeff. Species Fungorum. International Mycological Association. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 28 серпня 2010.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Гриби Хмельниччини. Навчальний посібник. Говорун В. Д., Тимощук О. О. — Хмельницький: Поліграфіст-1, 2014. — 176 с. — С.21.