Дощові ліси Ментавайських островів
 Ландшафт острова Сіберут
| |
| Екозона | Індомалайя |
|---|---|
| Біом | Тропічні та субтропічні вологі широколистяні ліси |
| Статус збереження | критичний/зникаючий |
| Назва WWF | IM0127 |
| Площа, км² | 6317 |
| Країни | Індонезія |
| Охороняється | 1896 км² (30 %)[1] |
 Розташування екорегіону (фіолетовим)
| |
Дощові ліси Ментавайських островів (ідентифікатор WWF: IM0127) — індомалайський екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований на заході Індонезії[2].
Екорегіон дощових лісів Ментавайських островів охоплює Ментавайські острови — архіпелаг, що складається з чотирьох великих островів (Сіберут, Сіпора[en], Північний Пагай та Південний Пагай[en]) та кількох десятків дрібних острівців, а також острів Енгано. Острови регіону розташовані в Індійському океані, за 80-130 км на захід від Суматри. Вони відділилися від Суматри більш ніж півмільйона років тому, а їх формування пов'язане з виникненням переддугових западин, паралельних Зондському жолобу.
В межах екорегіону домінує вологий екваторіальний клімат (Af за класифікацією кліматів Кеппена). Середня температура тут становить близько 30 °C і залишається стабільною протягом всього року, а середньорічна кількість опадів становить приблизно 4500 мм.
Основними рослинними угрупованнями Ментавайських островів є тропічні дощові ліси, подібні до тих, що зустрічаються на Суматрі, однак не настільки різноманітні. Це цілком очікувано, оскільки флора і фауна на невеликих островах менш різноманітна, ніж на великих масивах суходолу. Водночас флора і фауна на невеликих островах часто вирізняється високим рівнем ендемізму, особливо якщо ці острови були ізольовані протягом тривалого періоду.
В лісах екорегіону домінують великі дерева з родини діптерокарпових (Dipterocarpaceae), зокрема різні види діптерокарпусів (Dipterocarpus spp.), парашорей[en] (Parashorea spp.), шорей[en] (Shorea spp.) та дріобаланопсів[en] (Dryobalanops spp.), а також туалангові дерева[en] (Koompassia excelsa) та деякі види сіндор[en] (Sindora spp.) і тамариндових слив[en] (Dialium spp.) з родини букових (Fabaceae). Також в низинних лісах Ментавайських островів зустрічаються різні види маллотусів[en] (Mallotus spp.), кнем[en] (Knema spp.), сантірій[en] (Santiria spp.), бхес[en] (Bhesa spp.), євгеній[en] (Eugenia spp.), баккорей[en] (Baccaurea spp.), ділленій[en] (Dillenia spp.), хлібних дерев (Artocarpus spp.) та горсфельдій[en] (Horsfieldia spp.), а на вершинах пагорбів до них додаються ексцекарії[en] (Excoecaria spp.), хурма (Diospyros spp.) та канаріуми[en] (Canarium spp.). Дерева рясно вкриті різноманітними ліанами та епіфітами. В підліску переважають невисокі тіньовитривалі дерева та чагарники, тоді як трав'янистих рослин зустрічається мало. Лісовий намет в лісах регіону розташований на висоті від 24 до 36 м над землею, а деякі емерджентні дерева підіймаються на висоту до 45 м.
Ментавайські острови були відокремлені від Суматри більш ніж півмільйона років тому. Їхня тривала ізоляції дозволила зберегти релікти давньої індомалайської фауни, а також призвела до появи багатьох ендемічних видів. Острів Енгано, ймовірно, ніколи не був пов'язаний з Суматрою, і ссавців на ньому зустрічається дуже мало.
Серед ссавців, поширених на Ментавайських островах, слід відзначити макаку-крабоїда (Macaca fascicularis), індійського замбара (Rusa unicolor), великого оленька[en] (Tragulus napu), азійського мусанга (Paradoxurus hermaphroditus), смугасту цивету (Hemigalus derbyanus), яванського панголіна (Manis javanica), руду велетенську летягу[en] (Petaurista petaurista), вухатого перохвоста (Ptilocercus lowii), велетенського крилана (Pteropus vampyrus), малого крилана (Pteropus hypomelanus) та майже ендемічного чорновухого крилана (Pteropus melanotus).
Ендеміками екорегіону є шість видів мавп, зокрема сіберутські макаки (Macaca siberu), пагайські макаки (Macaca pagensis), свинохвості лангури (Simias concolor), ментавайські лангури (Presbytis potenziani), сіберутські лангури[en] (Presbytis siberu) та карликові гібони (Hylobates klossii). Ці тварини перебувають під загрозою зникнення внаслідок знищення природного середовища. Крім того, на них часто полюють, а ментавайці часто вживають приматів у їжу. За останні десятиліття популяція ментавайських мавп скоротилася удвічі.
Також ендеміками Ментавайських островів є ментавайські білки[en] (Callosciurus melanogaster), ментавайські трисмугі білки[en] (Lariscus obscurus), братерські білки[en] (Sundasciurus fraterculus), ментавайські політухи[en] (Iomys sipora), сіберутські політухи[en] (Petinomys lugens), сіпорські політухи (Hylopetes sipora), ментавайські щіткохвості миші[en] (Chiropodomys karlkoopmani), ментавайські леопольдомиші (Leopoldamys siporanus), ментавайські колючі щури (Maxomys pagensis), ментавайські пацюки (Rattus lugens), енганські пацюки (Rattus enganus), засмаглі пацюки (Rattus adustus), золоточереві тупаї[en] (Tupaia chrysogaster) та короткоголові листоноси (Hipposideros breviceps).
Орнітофауна екорегіону включає понад 250 видів птахів. Ендеміками екорегіону є енганські пінони[en] (Ducula oenothorax), енганойські горлиці (Macropygia cinnamomea), атолові сплюшки (Otus mentawi), енганські сплюшки (Otus enganensis), енганські квічалі (Geokichla leucolaema) та енганські бео (Gracula enganensis), а майже ендемічними його представниками — сріблясті голуби[en] (Columba argentina) та архіпелагові горлиці (Macropygia modiglianii).
Дощові ліси Ментавайських островів довгий час залишалися недоторканими, допоки наплив поселенців з Суматри не призвів до демографічного тиску та не порушив традиційну практику господарювання. Значні площі лісів були вирубані, а на їх місці були створені плантації та інші сільськогосподарські угіддя. Основними загрозами для природи регіону є подальша вирубка лісів та полювання на ендемічних приматів.
Оцінка 2017 року показала, що 1896 км², або 30 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Основною природоохоронною територією регіону є Сіберутський національний парк[en].
- ↑ а б Dinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
- ↑ Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 03 травня 2024.