Дроздик жовтоногий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дроздик жовтоногий
Самець
Самець
Самиця
Самиця
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Дроздові (Turdidae)
Рід: Дрізд (Turdus)
Вид: Дроздик жовтоногий
Turdus flavipes
Vieillot, 1818
Мапа поширення
Мапа поширення
Синоніми
Platycichla flavipes (Vieillot, 1818) (but see text)
Посилання
Вікісховище: Turdus flavipes
Віківиди: Turdus flavipes
EOL: 1052829
ITIS: 916158
МСОП: 22708676
NCBI: 1896771 411553, 1896771

Дроздик жовтоногий[2] (Turdus flavipes) — вид горобцеподібних птахів родини дроздових (Turdidae). Поширений у Південній Америці.

Поширення

[ред. | ред. код]

Цей птах має дуже широкий ареал. Популяція населяє північну Колумбію, Венесуелу, північну Бразилію, Тринідад і Тобаго та частину Сьєрра-де-Пакарайма в західній Гаяні (включаючи гору Рорайма). Інша популяція живе в східній Бразилії, східному Парагваї та північно-східній Аргентині. Аргентинська субпопуляція є частково мігруючою: ті птахи, що живуть південніше, проводять південну зиму північніше. Деякі популяції на півночі Південної Америки також є частиною великих місцевих міграцій, але їх випадки не були повністю вивчені.

Середовищем проживання цього є тропічні ліси, відновлені та зарослі плантації. Це вид високогірних місцевостей, оскільки зазвичай гніздиться на висоті понад дві тисячі метрів над рівнем моря, хоча зустрічаються особини, що живуть на рівні моря.

Підвиди

[ред. | ред. код]

Дрізд досягає близько 22 см завдовжки і ваги від 55,0 до 72,0 г. Між статями спостерігається незначний статевий диморфізм. У самців голова, груди, спина, крила і хвіст чорні. Криючі крил і черево темно-сірі. Дзьоб, очне кільце, ноги і ступні мають насичений жовтий колір, який у самиць трохи блідіший. Оперення самиці, як правило, має коричневий відтінок, при цьому ділянки грудей і живота трохи світліші.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

Птахи харчуються переважно фруктами, іноді також комахами. Охоче ​​споживає плоди та насіння видів Myrica або Sloanea. На відміну від багатьох інших видів дроздів, вони мало часу проводять на землі. Зазвичай живуть парами. Сезон розмноження був задокументований регіонально в період з березня по липень у Тринідаді, з вересня по грудень у Колумбії та з листопада по січень у Бразилії. Плоске гніздо у формі чаші зроблене з моху, глини та коріння, розміщує в нішах у скелях. Кладка містить два яйця. Детальної інформації про поведінку при розмноженні немає.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2018). Turdus flavipes: інформація на сайті МСОП (версія 2024.1) (англ.) 14 вересня 2024
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Clement, Peter & Hathaway, Ren (2000): Thrushes. Christopher Helm, London. ISBN 0-7136-3940-7
  • ffrench, Richard; O'Neill, John Patton & Eckelberry, Don R. (1991): A guide to the birds of Trinidad and Tobago (2nd edition). Comstock Publishing, Ithaca, N.Y.. ISBN 0-8014-9792-2
  • Hilty, Steven L. (2003): Birds of Venezuela. Christopher Helm, London. ISBN 0-7136-6418-5
  • Machado, C.G. (1999): A composição dos bandos mistos de aves na Mata Atlântica da Serra de Paranapiacaba, no sudeste brasileiro [Mixed flocks of birds in Atlantic Rain Forest in Serra de Paranapiacaba, southeastern Brazil]. Revista Brasileira de Biologia 59(1): 75-85 [Portuguese with English abstract]. DOI:10.1590/S0034-71081999000100010 PDF fulltext
  • O'Shea, B.J.; Milensky, Christopher M.; Claramunt, Santiago; Schmidt, Brian K.; Gebhard, Christina A.; Schmitt, C. Gregory & Erskine, Kristine T. (2007): New records for Guyana, with description of the voice of Roraiman Nightjar Caprimulgus whitelyi. Bull. B.O.C. 127(2): 118—128. PDF fulltext
  • Strewe, Ralf & Navarro, Cristobal (2004): New and noteworthy records of birds from the Sierra Nevada de Santa Marta region, north-eastern Colombia. Bull. B.O.C. 124(1): 38–51. PDF fulltext